Богдан Панкевич: Порошенко добрий президент, але серцем його володіє бізнес його

Розмова з головою політради Української Галицької партії та головою ради "Української Галицької Асамблеї" Богданом Панкевичем.

Ваша оцінка останніх політичних подій в Україні?

Можна багато говорити про останні політичні події. Кожен на власний розсуд оцінює, які саме події є для нього вагомими. Для нас важливим є запровадження доброго закону про мову, оскільки це питання так ще і не вирішили. Першим етапом було голосування за закон про освіту. Однак маємо всі ці перипетії з Венеціанською комісією до якої, невідомо навіщо, Україна скерувала цей закон на перевірку, щоб якимось чином відбитись від претензій угорців (чи ще когось), які взагалі не мають українських шкіл на своїй території та ігнорують українську меншину як людей.

Не знаю, чи це мудрий крок, зважаючи на те, що існує загальна проблема західних експертів, які мають повністю викривлене уявлення про Україну та історію Росії. Багато з них й до сьогодні ще не розуміють різниці між цими двома державами. Ці люди нічого не знають про Голодомор, про репресії, про Валуєвський та Емський укази, про те, як розстрілювали за мову і скільки мільйонів росіян привезли в Україну після репресій та заселили в будинки й квартири вбитих ними ж українців.

Венеціанська комісія дає вердикт, що закон про освіту не дуже прихильний до росіян в Україні. В той час, як донедавна в нас було близько 80 відсотків російськомовної преси. Весь світ мовчав, коли знищували українську мову та культуру. Я не знаю, чи це був доцільний крок української влади.

Якщо говорити про речі, які стосуються НАБУ та НАЗК, то добре, що ці справи принаймні виходять в публічний простір. Якщо б не створили таких структур, то ми б навіть не розуміли би всього огрому проблем та дикості нашої владної системи. Всієї аморальної безодні системи та заточеності на корупцію та її захист.

Від Майдану минуло чотири роки і злочинців, практично, не покарали. Це показує, що влада не буде карати "Беркут". Адже, якщо раптом завтра народ піде проти влади, то "Беркут" та інші підрозділи будуть змушені ту владу захищати. Зрозуміло, що їм дається сигнал: "Хлопці, все, що влада сказала треба виконувати: захищати, стріляти – і вам за це нічого не буде".

З іншого боку, президент України утримує ситуацію під контролем в час війни з Росією. Але ми не називаємо це війною, робимо дуже невизначені кроки та не маємо чіткої позиції. Чому немає чіткої позиції? Він три роки закривав свою фабрику в Росії. Ротшильди сказали, що зараз його бізнес продати майже неможливо. Але цікаво, що цей бізнес вже оцінюється в тричі вищими цифрами, аніж коли він ставав президентом.
Людина, яка в душі є бізнесменом, яка націлена на прибуток чи будь-яку нагоду цей прибуток отримати, не здатна бути добрим державним діячем. Господь казав: "Де скарб твій, там буде і серце твоє". От він того скарбу свого, матеріального, так і не позбувся.

Порошенко добрий президент, але серцем його володіє бізнес його. Однак, не провівши чіткої межі між бізнесом і владою, він залишився, фактично, власником бізнесу і тому не може жорстко розмовляти з олігархами часів Януковича. Бо коли він був міністром на багатьох різних посадах (економіки, закордонних справ, головою РНБО) в часи багатьох президентів протягом 20 років, то він сам в тих самих схемах був і, очевидно, збагачувався також не в білих рукавичках.

Ці проблеми не дають йому чітко провести межу між добром і злом та стати виключно президентом – реформатором, який захищає країну. Це виявляється в спробах підпорядкувати НАБУ, зробити їх залежними, у закритті декларацій певної категорії чиновників. А розслідування, які проводять незалежні громадські організації, наштовхуються на страшний спротив. І за цим всім цивілізований світ спостерігає і каже: "Як нам давати кредити чи допомогу, коли тут таке багно?", яке ми, незважаючи на обіцянки, насправді не очищаємо.

Як УГП ставиться до ініціатив Міхеіла Саакашвілі?

Ми мали і надалі маємо добрі контакти з тими людьми, які представляли партію Саакашвілі на Львівщині. Декілька років наші активісти разом з ними пліч-о-пліч займалися з спробами зупинити варварський "лісоцид" – вирубку лісів по всій області. Незалежно до якої партії ті люди належать, це люди з репутацією, це люди світлі та добрі. Коли вони увійшли в партію Саакашвілі, то ми й надалі з ними спілкувалися. Я та інші партійці приглядалися до Саакашвілі, а може справді це та людина, чиї дії будуть відповідати обіцянкам, деклараціям.

Він не якийсь рядовий політик, який невідомо звідки взявся, як Ляшко. Він керував країною, невеличкою, але в рази корумпованішою та проблемнішою від України та показав, як президент, дуже хороші результати. Ми казали, що напевно будемо з цими нашими друзями разом, якщо будуть якісь об'єднання сил для реформ та антикорупційних дій.

Але коли відбувся прорив кордону, то все змінилося. Ці люди хотіли організувати мирний, масовий, багатотисячний протест (абсолютно законний), щоб показати моральну силу людей, які проти того, щоб у Саакашвілі забрали громадянство. Але цих людей відсторонили і всім процесом на кордоні керували гопники, а Саакашвілі показав абсолютну зневагу до законів України, до кордону держави. І це в час війни.

Я та інші керівники УГП не покладаємо на нього великої надії. Людина переступила через цінності та принципи, яких переходити не можна. Як людині я йому співчуваю та розумію, що він є людиною щирою, але на даний час ми не бачимо перспективи для спільної роботи. І якщо зараз приїхало стільки людей в Київ на мітинги, то ці люди не за Саакашвілі, вони більше їдуть туди, бо всім набридла корупція, брехня та подвійні стандарти влади. Очевидно, що Саакашвілі осідлав цей процес. Але я вважаю, що більшість тих людей не за нього, як за особу. І потрібно всім розуміти, що можна собі дозволяти в країні, в якій йде війна.

Чого очікувати від розвитку українсько-польських відносин?

Ось нещодавно дізнався, що Ващиковського знову призначили міністром закордонних справ Польщі. Людину, в вищій мірі не відповідну до цієї посади, і це багато про що говорить. Ми бачимо дуже м'яку позицію нашого уряду та президента щодо зневаги, яку собі дозволяють поляки на українських цвинтарях, церквах і пам'ятниках, які розташовані на території Польщі. Там, де споконвіку мешкало близько мільйона українців.

І ми маємо у світі дві нації, які дозволяють собі нищити могили, щоб показати, що якісь люди тут ніколи не жили. Це росіяни та поляки. Поляки є християнами, але дуже специфічними. На жаль, відповідної позиції в української влади немає.

Проблема наших українських могил, наших символів, які поляки зневажають, переважно, цікавить, обурює та резонує на заході України. Населення країни все ще є совковим, русифікованим і не розуміє цих проблем. До цієї категорії населення належить, на жаль, більшість уряду, а донедавна і президент. Їм це не болить. Бо вони вище ставлять економічні вигоди та політичну підтримку. Але забувають, що людей, які дозволяють собі не захищати свою гідність і такі ціннісні речі, ніхто у світі поважати не буде.

Чим галицькі цінності відрізняються від східних?

Це виховання та освіта – вони і формують національні цінності. Якщо за Збручем люди вважали УРСР своєю батьківщиною, то отут ми вважали себе окупованою територією. Відповідно, це і є причиною такої різниці у цінностях. На східній Україні цінності донедавна були особливо прагматичні – поїсти, хата з краю, горілочка, сальце, ковбаски кільце. Хоча східна Україна мала надзвичайно жорстких бійців за українську справу та добрих національно свідомих людей, напевно жорсткіших, ніж на західній Україні.

Але їх під корінь вирізали в 30-х роках. А коли вирізають еліту, то лишились ті, які прогнулися та підкорилися. У них немає тяглості. У них зараз Василь Шкляр та інші діячі пробують щось зробити – відновити національну пам'ять. Бо у них немає пам'яті. Ні про репресії, ні про знищення і поділ країни, ні про що. Єдине, що змогли відновити, це пам'ять про Голодомор.

Бачите, Галичина зараз так само не може багато чим похвалитись. Не можемо казати, що ми є кращими від східняків, не корумпованими та чеснішими. Але ми принаймні знаємо, як треба робити, як має бути. Знаємо з тяглості поколінь. На сході ту тяглість абсолютно перервали і ці покоління були тотально зрусифіковані та здеморалізовані. В 90-х роках західна Україна була єдиним україномовним регіоном. І як з того часу вже поширилась мова та культура – аж до Донбасу. Так само, як зберегли та поширили українську мову з заходу на схід, так само повернуть й ті потрібні всім нам цінності. Адже Україна є єдиною.

Українська Галицька партія позиціонує себе християнсько-демократичною партією. Як Ви ставитеся до легалізації проституції в Україні?

Вона завжди була легалізованою і кришувалася мєнтами та іншими силовиками. Завжди на тому заробляли всі, кому не лінь. Подивіться на турецькі авіалінії до Львова. Це класичний секс-туризм до дешевих і гарних дівок. Законодавчо легалізувати? Навіщо? Нема нормального морального виховання, щоб люди усвідомлено ходили до церкви, а не тому, що треба. Щоб люди розуміли ті моральні цінності, розуміли, як вони шкодять своєму здоров'ю та духовній аурі.

Проблемою є виховання у сім'ях. На жаль, вчителі теж не виховують, не пояснюють. Церква не належно виконує свою роль і тому цим займаються лише окремі священики. От і маємо таку ситуацію. Піднімають питання легалізації задля податків, але я думаю, що це несерйозно. На грошах із брудних податків нічого доброго не зробиш. Ставлюся до легалізації негативно, але це неактуальне, як на мене, питання.

Гасло партії "Змінюємо Україну – починаємо з Галичини". Що УГП змінила у Львові та як конкретно київська парторганізація втілює в життя це гасло?

Київська парторганізація з Галичини перебрала ініціативу "Геть від Москви", яку тут створили, опрацювали та здобули перші результати. І тому зараз центр ініціативи перемістився до Києва, де це більш актуально. А другою особливістю є те, що це столична організація політичної партії, яка має центр у Львові. Це якщо коротко і з гумором. А серйозніше це питання варто розглянути з боку Галичини – а що нам вдалося змінити в Галичині.

На жаль, дуже не багато, бо змінити щось можна лише перебуваючи у владі. Зокрема, у виконавчій. Це можна показати на прикладі чотирьох депутатів, серед 64 членів депутатського корпусу Львова. Ініціюємо добре питання – його завалюють. Протидіємо корупційному питанню – його проводять. Наприклад, припинити обіг тіньової готівки в школах. Проти цієї нашої ініціативи проголосували майже всі. Корупційні консенсус – бо так всім вигідніше.

Але потім наші напрацювання увійшли в новий закон про освіту. Це абсурдна ситуація, але навести порядок всім не вигідно. Батькам не вигідно, бо легше просто здати гроші. Вчителям не вигідно, управлінням освіти не вигідно, бо прозорість потребує більше праці і в рази зменшує можливість прилипання тої готівки до певних рук. Але міністерство цю ініціативу підтримало.

Партисипативний бюджет – це також наша ініціатива. Зрозуміло, що тих 20-30 мільйонів, які дають людям на те, щоб вони здійснювали власні проекти, це дуже мало. Але це школа для багатьох людей управляти фінансами та думати про громадський простір, про спільне благо. З іншого боку, це мізер проти кількох мільярдів бюджету, яким розпоряджається виконавча влада. Але знову ж таки є надія, що люди, які навчаються на малих проектах, потім будуть здатні дорости та задавати питання: "А що робиться з мільярдами?"

Нарешті наші депутати добилися затвердження Статуту Львова. Не досконалого в порівнянні з тим, яким він мав би бути, але цей статут робить "мутну воду прозорою". Так, є критика громадських організацій, але краще зараз було за нього проголосувати, ніж ще два роки дискутувати. Тому ми щасливі, що вдалося це зробити. А вдосконалювати будемо вже чинний Статут. І так само сподіваємось, що ми нарешті зможемо наступної сесії затвердити нашу ініціативу про обов'язкове використання української мови у сфері обслуговування (однак, її не внесли у порядок денний).

Партія, яка має дуже мало депутатів і ще не достатньо високу популярність, має більший потенціал щось зробити в точкових ініціативах. Бо люди все ж голосують та оцінюють політиків, зважаючи з телевізорної інформації. А там захмарні ціни за участь у програмах. Ми не можемо зрівнятися у популярності з БЮТ чи навіть з партіями, які взагалі нічого не роблять, але їхні лідери весь час сидять в телевізорі.

І тому для того, щоб змінити щось в Галичині потрібно, перш за все, змінити ментальність людей, навчити їх критично мислити і пам'ятати обіцянки політиків. А це дуже довгий процес. Але ми не розчаровуємось. Ми самі є з того ж народу. Ми дуже часто спілкуємось з людьми, з молоддю та розуміємо скільки ще потрібно праці, щоб ці принципи, які ще пам'ятають на Галичині, поволі запроваджували в життя. Тому тут я оптиміст.

Про УГП часто говорять як про проект Садового?

Коли ми йшли на вибори в 2015 році, то нам навішали багато ярликів. Ярлик сепаратизму – це проблема комплексів галичан. Коли всі регіональні еліти стукали кулаком у Кабміні, та вибивали ресурси та пріоритети для своїх регіонів, то галичани мовчали. Мовляв, будемо бідні, нещасні, аби лиш була Україна, бо якщо будемо вимагати своє, то скажуть, що ми сепаратисти. Цей ярлик, який навішали російські технологи, так глибоко засів, що галичани самі себе деколи бояться галичанами назвати, щоб хтось поганого про них не подумав. Ні слова ніколи ми про сепаратизм не казали. Навпаки, це Українська Галицька Партія і ми завжди декларували соборність.

Друге, чим ми були шоковані, коли почали набирати перед виборами серйозні відсотки (маючи нових, молодих, ідейних, динамічних людей), так це тим, що про нас технологічно поширили брехню. Ніхто нікого за руку не зловив, але в мене є інформація, що така от "брехня по селу" пішла від технологів Самопомочі. Дуже грамотно розтиражована. "Навіщо Вам голосувати за УГП? Голосуйте за Самопоміч! То наші, вони і так з нами". І це настільки професійно розтиражували, настільки це засіло в людських головах, що це питання навіть не зникло після більше ніж двох років роботи нашої фракції. Фракції, яка купу справ Садовому заблокувала і протидіяла йому, як жодна інша. Але ж це ніхто не відслідковує, ніхто висновків не робить. Та час все розставить на свої місця.

Хто основний спонсор Вашої партії?

А це просте питання. У нас є спонсори – приватні компанії середнього бізнесу, а в масштабах Львівщини це серйозний бізнес. Все відкрито, тому що зараз ми подаємо звіти в НАЗК. Ми взагалі були шоковані, що минулого тижня увійшли в топ 11 партій України щодо витрат за третій квартал. Разом з партіями, де фактично є обороти у сотні мільйонів, якщо не більше, але це все в тіні.

А маленька УГП увійшла в топ 11 партій, бо витрачає прозоро. На медійні послуги, друк, оренди, білборди, зарплати. Я, до речі, найбільш високооплачуваний голова партії в Україні. Так, офіційно я маю вищу зарплату, ніж голови олігархічних партій. При тому нашому зубожінні це не маленька зарплата – 10 тисяч гривень, але керівники олігархічних партій навіть таку зарплату не вказують.

Зараз інформація відкрита, всі звіти партій є в електронній формі. Але проблемою є складний фандрейзинг. Нам би варто було знайти кошти на центральні телеканали, щоб УГП зазвучала також і з Києва. Тому ми працюємо так, щоби бізнес нам повірив. Тому що ті гроші, які нам дають, це не інвестиції. Ми не працювали і не будемо працювати в інтересах бізнесу, який нас оплачує. Тобто, навіть якщо ми увійдемо в Верховну Раду, то не будемо займатися лобізмом. Бізнес розуміє, що гроші, які дали УГП – це грант, який використають на добрі справи, на чесну політику. Ми не займаємось формулою: Гроші + Політика = Ще більші гроші. Тому нам нелегко знаходити кошти.

Скільки члени партії сплатили членських внесків за 2017 рік?

Рік ще не закінчився і тому я скажу погану фразу: "Я не знаю точно". У нас членські внески сплачуються на чотири різні рахунки: центральний та три рахунки обласних організацій. Всі дані відкриті на нашому сайті, але щоб відповісти на питання потрібно просумувати оплати за всі місяці та врахувати, що 20 відсотків внесків з областей перераховуються на центральний рахунок.

Потрібно тут додати, там відняти, щоб не було якогось врахування однієї та тієї ж суми. Після річного звіту я би зміг точно відповісти на питання. Я слідкую за цим питанням і знаю, що у нас є певна заборгованість щодо внесків. Тому що людям дуже важко йти в банк і кожному особисто з ідентифікаційним кодом перераховувати ці внески.
Ми збільшили термін оплати і тепер це потрібно робити раз в квартал. Але не раз в рік, бо тоді заборгованість може бути великою.

Вимога НАЗК дуже ускладнила сплату внесків. Колись голова організації гроші зібрав, відніс в касу і поклав на рахунок, але зараз так не можна. Деколи бажання прозорості може перетворити добру ідею в проблему, фактично нею нам утруднили сплату внесків. До кінця місяця організації повинні домогтися повного покриття заборгованості щодо внесків. Це для нас дуже принципове питання.

автор: Володимир Хлебников