Богдан Тихолоз: Ми розповідаємо велику історію про великого чоловіка Івана Франка
Розмова з директором Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богданом Тихолозом.
Варіанти розмовляють з франкознавцем, директором Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богданом Тихолозом.
12 січня 2022 року Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка здобув у Белграді спеціальну нагороду "За лідерство" міжнародної премії "Živa Award", яку присуджують Форум слов'янських культур та Європейська музейна академія (EMA).
За якими критеріями визначався переможець в цій номінації?
Йдеться про комплексні критерії, оскільки це не була персональна відзнака чи відзнака за конкретний проєкт. Це відзнака для музею та для команди, яка працює у ньому тривалий час. Скажу відверто, що таким тизером для журі щодо нашої діяльності була міжнародна виставка, що називалася "Franko from A to Z".
Ми показали її у 2019 році за підтримки Українського культурного фонду в європейських столицях – у Відні, Будапешті, Загребі та Любляні. Партнерами у цьому проєкті були наші колеги зі Словенського національного етнографічного музею. Саме від них ми й довідалися про цю премію. Вони фактично були тими, хто опікувався нами та допомагали нам під час висування. Хоча оцінювало нас згодом велике міжнародне журі: 13 експертів з різних країн.
Музей став лідером, прикладом вдалого поєднання традицій, модернізацій та інновацій. Журі звернуло увагу на те, що, з одного боку, ми дбайливо опікуємося нашою історичною спадщиною, зокрема, меморіальним будинком Івана Франка, речами, його творчістю, дослідженнями та всебічно це популяризуємо. А з іншого боку ми активно впроваджуємо сучасні технології та методи музейної роботи. Окремо відзначили те, що топменеджмент музею активно працює, а управління музеєм відбувається на сучасних засадах.
Для нас – це водночас відзнака не лише для нашого музею, але й для всієї України, і тому ми тішимося, що на мапі цієї премії нарешті з'явилася Україна. Досі за попередні роки претендували лише два музеї, але, на жаль, так і не здобули відзнаку, а тому команда музею їхала до Белграда з певною інтригою та нерозумінням того, чи вдасться щось взагалі вибороти. До головної нагороди конкурсу ще треба прагнути. Її цьогоріч здобув музей обробки деревини з Боснії і Герцеговини. Загалом претендувало 22 музеї з 11 країн.
Як вас зустріли представники з інших музеїв та самі серби?
Дім Франка – це мандрівний музей, який веде активну міжнародну діяльність. Наш музей має ряд закордонних партнерів, представники деяких з них також були на врученні премії, зокрема, представники уже згаданого Словенського етнографічного музею. Інша частина колег для команди були зовсім новими, але для того й створюються такі форуми – для знайомства.
Вручення премії організували на високому рівні, під опікою Міністерства культури Республіки Сербії. Урочисту частину відкривав віцепрем'єр міністр з питань культури. Приймали нашу команду надзвичайно гостинно, але й роботи було чимало. Атмосфера була тепла та весела, ми навіть колядували.
Але не байдикували, оскільки мали багато різних музеїв до відвідування. Вдалося зав'язати певні контакти, зокрема, з цікавим музеєм "Хата казки" та Музеєм наївного мистецтва з Хорватії. З цими двома музеями ми маємо задуми щодо певних спільних проєктів.
Які музеї вам вдалося відвідати у Сербії?
За чотири дні Дім Франка був у двох містах, Белграді та Новому Саді, де й відвідали низку музеїв. Частина подій були у національному музеї Сербії в Белграді, музеї Югославії та музеї сучасного мистецтва, а також у музеї Воєводини та Галереї Сербської Матиці у Новому Саді. Окрім того, у Німеччині команда змогла ознайомитися з експозицією Музею іконопису у Меммінгені.
Скажу чесно, що на загальному тлі ми не відчували себе найгіршими. Тобто, українська музейна галузь потребує реформування та модернізації, але і робити сумні очі, що ми в тупику – не варто. Ми є у вільному конкурентному полі, і, я гадаю, що чимало українських сучасних музеїв з добрим менеджментом могли б також змагатися за нагороди цієї премії у наступні роки.
Премії – це не самоціль, вони відкривають можливості контактів. Про музей багато хто довідався, як і Дім Франка довідався про інших. Сподіваюся, що нам варто чекати гостей з-за кордону, які дізнаються про нас саме завдяки тому, що про премію "Жива" напишуть у всіх 11 країнах слов'янського світу.
Що нового ви довідалися для себе, як керівник музею, після візиту до Сербії?
Були гарні експозиції, такі, як тематична виставка "Ерос і Танатос" у Новому Саді, в Галереї Матиці Сербської. Прекрасний каталог, прекрасна виставка, відчувався фаховий підхід. Такі цілісні проєкти завжди викликають інтерес.
Насправді вся наша команда вперше була в Сербії. Зрозуміло, що це країна з великою культурою і водночас країна зі складною історією та непростою сучасністю.
Сербія культурно розірвана між Європою та Росією. Історичні корені та інерція ностальгії за великою Югославією чи псевдовеликою Югославією тягнуть її до Росії, але молодь переважно орієнтована на Європу та європейські цінності. Це також відчувається й у сербських музеях, починаючи від того, що у них є дублювання літер до письма абетки: вони використовують як латинку, так і кирилицю.
Якщо олдскульний матеріал більше пов'язаний з кирилицею, то сучасні експозиції, виставки та супровідні матеріали сербською використовують латинку за прикладом тієї ж хорватської чи словенської мови.
Це не перша моя подорож на Балкани, але Сербія таки вирізняється. Я б сказав, що ці враження, які ми привезли звідти, неоднозначні. З одного боку, ми відкрили для себе новий культурний материк, з іншого я не скажу, що там все так супер-пупер, і, що все заслуговує захвату. На цьому тлі конкуренції з сербами Україна зовсім не програє. Навпаки, багато що у нас далеко не гірше, а то й краще. Головне, щоб ми чітко визначилися з західним вектором та не хиталися між різними полюсами, а знали куди йдемо. Цього бажаю сербам і бажаю цього й українцям.
Які виклики нині стоять перед європейським музейним товариством?
Ключовий виклик, який є найбільш загрозливим і страшним, – це виклик війни. Європа тиха, мирна, спокійна та сита. Вона багато інвестує в музеї, тому що вона розуміє, що культура – це символічний капітал нації, це ґрунт, на якому виростає креативність, а креативність – це потенціал розвитку суспільства загалом. Тобто, креативність плекається культурою, але використовується не лише в цій галузі. Різноманітні індустрії та технології не можливі без креативності.
Якщо ми, наприклад, поставимо питання наскільки важливий дизайн зараз в будь-якій галузі, то побачимо, що він важливий абсолютно в усіх галузях, починаючи від простору, ландшафту, інтер'єру та продовжуючи нашими гаджетами, поліграфією чи відеодизайном. Це мистецтво, а мистецтво – це частина культури.
Головним джерелом воєнної загрози зараз є Росія, війська якої стоять біля українських кордонів. Європа ще недооцінює цю загрозу. За воєнних обставин ключовим стає питання збереження культурних цінностей взагалі, збереження їх як національного надбання тих держав, до історичного спадку яких вони належать. Я б сказав, що це є той виклик, який цивілізована світова спільнота має долати спільно.
Наступними викликами є дезінтеграція, слабкість комунікації та стереотипи. З одного боку, ми ніби живемо нині в єдиному просторі, нам достатньо легко подорожувати, але ми все ж ще мало знаємо один про одного та не завжди спілкуємося безпосередньо. Коли ми зустрічаємося з колегами з інших країн, то бачимо чимало спільного, починаємо думати над спільними проєктами. А коли ми десь бачимо, що вони немовби на іншому материку чи острові, далеко він нас, то в нас з цього нічого доброго не народжується, окрім взаємних стереотипів.
Тому я б сказав, що під час візиту до Сербії десь нашою місією було й руйнування фальшивих та негативних стереотипів про Україну, утверджування позитивних уявлень про неї. Міжнародні форуми, конгреси та конкурси – це завжди боротьба за позитивний імідж.
Гадаю, що питання іміджу важливе для музейної сфери. Музеї повинні змінювати свій імідж, показувати себе потрібними для суспільства, дружніми до різних категорій відвідувачів. Це не мають бути якісь суворі та нудні місця, де все припадає порохом. Музеї мають бути форумами – місцями зустрічей, місцями діалогу, місцями, де твориться цікаве. І це також ще один виклик: музеям потрібно долати стереотип у суспільному сприйнятті про себе та пояснювати суспільству те, навіщо вони йому здалися.
Водночас музеям треба витримати натиск комерціалізованої культури. Музей – це все ж не цирк і не шоубізнес. Музеї повинні зберігати свою основну місію – транслювати, оберігати та популяризувати культурну спадщину. Тому, формуючи сучасні культурні продукти та оперуючи сучасними маркетинговими підходами в їхньому позиціюванні, вони не повинні змінюватися на дешеві блискітки, а плекати свою основну місію. Такий ризик також існує не лише в Україні.
Франко – це міжкультурна особистість. Тому, цікаво дізнатися про те, що про нього думають в Європі. Можливо, що у вас заходила про це мова з кимось з представників музеїв?
Наша основна місія, як музейної установи, це розповідати велику історію про великого чоловіка Івана Франка. Не тільки про нього, але й про його творчу династію, про його родину. Музей Франка – це музей про письменника Івана Франка, а також про його цікаву дружину Ольгу Хоружинську і його дітей – Андрія, Тараса, Петра та Анну. Всі вони цікаві постаті.
У Сербії ми робили те, що ми робимо завжди і тут, в Україні, і поза її межами. Тому що Франко для нас не є якимось реліктом старовини чи гостем із минулого. Франко – це наш живий сучасник та актуальна постать, яка багато в чому є суголосною сучасному часу.
Наприклад, Франко впродовж майже цілого життя був тим чи іншим чином фрилансером. Так, у нього були періоди, коли він працював в редакціях газет, хоча, кому, як не вам, розуміти, що це теж така справа: сьогодні одна газета, а завтра - інша. От він й змінював місця роботи, змінював роди занять. Це досить сучасно, так нині живуть люди. Згадайте, наприклад, покоління ваших батьків, які вважали, що все життя треба працювати на одному місці. Франко володів багатьма мовами, спілкувався з цілою Європою, а в ширшій перспективі – майже з цілим світом. І в цьому сенсі він також актуальний. Йому б ще інтернет, то він був би суперавторитетним блогером.
Ми розповідали про це різними методами. Не тільки прямою, словесною нарацією, але й нашими виставковими проєктами. Взагалі, це далеко не перший візит наш в Сербію, не єдиний і точно не останній. Впродовж п’яти років, що я очолюю музей, ми відвідали Австрію, Польщу, Хорватію, Сербію, Словенію, Німеччину, Угорщину та Італію. Остання подорож у чотири країни була наприкінці вересня. Такий великий тур у межах нашого проєкту "ФранкоМандри+".
Ми знаємо музейні системи у щонайменше 8 європейських країнах та маємо з ними контакти. Щоразу ці контакти відбуваються під патронатом Міністерства закордонних справ. Щоразу, як ми їдемо в нову країну, то відвідуємо посольство. Відвідали й посольство України в Сербії. Тобто, наш візит – це офіційний інституційний візит. Ми й надалі здійснюватимемо цю місію, оскільки міжнародний досвід збагачує, дає розуміння, що ми існуємо в широкому конкурентному світі і що ми точно у ньому не останні.
Чи плануєте ви відвідати ще якісь європейські країни?
Звичайно, і не лише європейські. Я можу показати наскільки це актуально для нас. Франко у тому нас проводить, оскільки він був мандрівником.
За підтримки Українського культурного фонду ми цьогоріч зробили путівники. Бо для нас мандри є не просто епізодом, а постійним стилем життя. Ми мандруємо як Франко: і Україною, і поза її межами.
Важливою для нас є ще така нездійснена експедиція, яку обов'язково треба буде запланувати, це експедиція до Канади. Донька Франка Анна іммігрувала до Канади, там вона жила разом зі своїми синами, там вона залишила певні речі. Там живе її онука, і ми обов'язково мусили б її відвідати. У нас там є чимало контактів, тільки ми ще не встигли долетіти за океан. Єдине, що точно не знаю, як воно вдасться цього року через пандемію та карантинні обмеження.
То цей путівник для подорожей Європою чи Україною?
Це путівник про "ФранкоМандри+", який ми зреалізували у межах однойменного проєкту. Ми розробили його разом з нашими туристичними партнерами: агенціями "Відвідай", "Карпати інфо" та "Мшанецькими колибами". Там є п'ять маршрутів: один пішохідний львівський, два маршрути Бойківщиною, один Гуцульщиною та один закордонний.Всі ці маршрути не є чисто краєзнавчого плану, от де бував Франко. Ні, це – сучасні маршрути, де можна їздити, довідатися багато цікавого, скуштувати та отримати гарні свіжі враження.
Чи є у планах нові експозиції на 2022 рік?
Без сумніву. Музей Івана Франка ставить основним пріоритетом на цей рік створення нової інтерактивної експозиції.
Музей Івана Франка має два основні будинки, де розташовані наші експозиції. Один – це меморіальна вілла Франків, там є меморіальна експозиція, тобто та, яка розповідає про те, як жив Франко зі своєю родиною та занурює в його епоху. А в іншому будинку, у віллі Антонія Увери, знаходиться так звана літературна експозиція, але, на моє переконання, вона не демонструвала точний підхід до постаті Франка.
Літературна експозиція розповідала про письменника, а Франко – це більше ніж письменник. Тому ця експозиція мала б бути чимось більшим, ніж просто літературною. Плюс, вона була уже морально, інтелектуально та технічно застаріла. Тому ми її демонтували, зробили ремонт, і тепер розробляємо проєкт нової експозиції під робочою назвою "Франко smart museum".
Це буде мистецьке явище. Високотехнологічна, цифрова, інтерактивна експозиція, яка має розповідати не лише історію Франка, але і спричинити сильні емоційні враження і, відтак, залишити яскраві спогади, які стимулюватимуть відвідувачів привести сюди своїх друзів, а також прийти ще.
Ми хочемо здивувати Франком, здивувати із Франком та через цей момент здивування викликати жвавий інтерес до нього. Якщо нам вдасться це зробити так, як ми цього прагнемо, як ми це замислили, то я переконаний, що до музею Франка стоятимуть черги, щоб її побачити. Але дай Боже нашому теляті вовка з'їсти – це моя улюблена приказка – щоб це теля зубате зробило те, що має зробити. І якщо ми зробимо те, що маємо, то жодні вовки нам не страшні.
Як музей розв'язує проблему залучення молоді до творчості Франка? Щойно ви розповіли про цифровізацію і це вже схоже на перший крок.
Це далеко не перший крок тому, оскільки ми мали все це впродовж п'ятьох років. Залучати молодь можна тим, що цікаво молодці. І водночас треба розуміти, що молодь є різна. Є молодь організована, є вмотивована, а є дещо інша.
По-перше, ми маємо активну співпрацю з навчальними закладами, які готують студентство. Зокрема, такими закладами є Львівський національний університет імені Івана Франка, Український Католицький університет, Львівська національна академія мистецтв. Це я називаю зараз лише ті, з якими у нас є договори, і з іншими ми також працюємо.
Студентська молодь відвідує музей: приходить до нас на екскурсії чи заходи, а також проходить у нас практику. Також у нас відбувається чимало різноманітних подій: музичних, театральних та філософських. І завжди на них присутня молодь. Ми співпрацюємо з молодіжними організаціями, наприклад, з Пластом. Взагалі наш музей є батьківщиною Пласту, оскільки у цьому будинку, будинку Франка жив його син Петро, який і був співзасновником Пласту. Разом з львівською станицею Пласту ми багато робимо для дослідження цієї постаті, популяризації. Вони допомагають нам в наших ініціативах, а ми – у їхніх.
Є спортивні рухи, адже це місце пов'язане й з історією спорту. Сини Івана Франка Петро та Тарас були активними спортовцями. У нас тут також бувають різні спортсмени. Зараз думаємо над проведенням у квітні шахового турніру. Це має бути гросмейстерський турнір.
Важливим способом приваблення молодіжної аудиторії є креативні молодіжні мистецькі проєкти. Ми вже реалізували три резонансні виставки сучасного мистецтва "Franko Laboratorium", де куратором був відомий митець і мистецтвознавець Василь Одрехівський. У музею також є ютуб-канал, ми активно працюємо в соцмережах. Ми використовуємо всі можливі інструменти. Чи ми вже в цьому гіперуспішні та чи все нам вдається? Напевне, ні, але ми знаємо до чого прагнемо та як це робити.
Наскільки я знаю, то ви плануєте видати оновлене повне 100-томне зібрання творів Франка.
Це справа національної ваги, національного значення, яка потребує консультації та роботи багатьох інституцій. Наразі найповнішим зібранням творів Франка є старий радянський п'ятдесятитомник. Він не вичерпує повного обсягу спадщини Івана Франка та застарів методологічно. Його намагалися доповнювати вже за часів незалежності, видали додаткові чотири томи, але це не розв'язання усієї проблеми. Цей масштабний проєкт треба розпочинати заново.
Нині під керівництвом академіка Станіслава Довгого триває праця над так званим порталом Івана Франка, і наразі різні інституції зацифровують матеріали. Гадаю, що цього року цей портал презентують публічно. Наш музей є партнером цього проєкту та надає свої матеріали для зацифрування. Коли такий портал створять, то це й буде основою для електронного видання творів Івана Франка. Але це справа нешвидка, і в межах десятилітньої перспективи Україна зможе побачити повного Франка, але для цього потрібні рішення на державному рівні.
фото: Фб Богдана Тихолоза та Марти Волошанської