Борис Потятиник: Я не належу до фанатів соціальних мереж
Розмова з професором кафедри нових медіа факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Борисом Потятиником.
Борис Володимирович Потятиник – доктор філологічних наук, професор кафедри нових медій факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Автор брошур і книг «Тоталітарна журналістика», «Патогенний текст» (у співавторстві), «Екологія ноосфери», «Медіа: ключі до розуміння», «Інтернет-журналістика». Голова редколегії часопису та інтернет-видання «Медіакритика». Член редколегії часопису Explorations in Media Ecology.
Борисе Володимировичу, що Ви, як дослідник і викладач, а також завідувач кафедри нових медіа, вкладаєте у розуміння феномену «нові медіа»?
Для такого формату розмови, мабуть, доречні будуть менш наукові розвідки, це більш пасує до тексту. На мою думку, якщо метафорично висловитися, то можна прирівняти медіа до різних, скажімо, річищ чи рукавів. Якщо вважати, що є три річки – радіо, телебачення, преса, то є така спокуса думати, що нові медіа – це четверта річка.
Проте я би з тим не погодився і ви, мабуть, теж. Тому, що насправді нові медіа – це та збірня, озеро чи море, куди впадають оці всі три річки пов'язані з аудіо (радіо), пов'язані телебаченням (відео), і скажімо тексти. Власне оте, куди вони впадають і є, на мою гадку, оце море, якщо це не надто пафосно, не хочу вживати слово океан. Оце море і є нові медіа.
«Нові медіа» сьогодні виступають об'єктом активного наукового дослідження. Дослідників цікавить передусім їх місце в сучасний журналістиці та їх впливи на суспільно-політичні процеси. Ви також активно досліджуєте проблематику «нових медіа», в тому числі й їх контентну (змістовну) складову. Яка Ваша думка про якісний рівень «нових медіа» (якщо коректно так буде поставити запитання)?
Рівень якості в тих країнах де є інтернет-проникнення, значно є більший. Так, якщо я дивлюся англійські новинні веб-сайти The Huffington Post, чи скажімо газета The Guardian або The New York Times, то там дуже висока якість матеріалів.
На жаль, в українських аналогах йде абсолютне нехтування часто граматикою, тобто елементарно бракує коштів на те, щоб поставити літературного редактора. Може, це пов'язано з тим, що менше грошей в цій сфері крутиться, і була менша аудиторія.
Я бачу більш грамотні тексти на varianty. net, але дуже багато київських веб-сайтів хибують, легковажно до цього ставляться, а це впливає на довіру, тому що, коли люди бачать елементарні граматичні помилки, то в них підсвідомо довіра до цих ресурсів зменшується.
А тому в цьому сенсі не йдеться лише про граматику чи стилістику, але також і про рівень якості нових медій в Україні. Він нижчий, ніж в сусідів, починаючи від Польщі закінчуючи Америкою. Тут є ще куди рухатися.
Цікавою є Ваша оцінка ситуації з розвитком «нових медіа» в Україні: проблеми, специфіка, перспективи?
Я думаю, що розвиток буде йти приблизно в тому напрямку, яким він ішов в Німеччині, Франції, Великобританії. Тобто з одного боку будуть дуже розвинені сервіси в традиційних газетах та телебаченні, як наприклад ВВС і The New York Times.
Тобто, ми будемо рухатися в цьому напрямку і зрозуміло, що там є часто окремі редакції , які займаються веб-версіями, але разом з тим вони перетинаються з традиційними. Плюс існують такі речі як соціальні мережі, які додають свої тони, опер-тони , так що цей оркестр завжди має якісь нові мелодії, пов'язані з технологічними новаціями.
Останнім часом багато людей, в тому числі й журналістів, захопилися соціальними мережами. Вони буквально «живуть» в них. Як Ви ставитеся до цього і чи Ви самі є фанатом соцмереж? Якщо так, то якої саме і чому?
Я не можу сказати, що я належу до фанатів соціальних мереж, я дивлюся на них як на інструмент. Скажімо я маю зареєстровані аккаунти в Facebook чи Тwitter. Але більше уваги ми приділяємо скажімо сторінці саме кафедри нових медій у Facebook.
Ми створили цю сторінку, до речі, за допомогою вас студентів, вона активно наповнюється. Наша п'ятикурсниця Кеті Кантарія найбільше долучилася до цієї сторінки і ви в цьому легко можете переконатися, зайшовши на New Media Lviv ua. Facebook або набравши кафедра нових медій університету.
Тобто для новини є традиційний сайт університету, який є класичним і трошки сухуватим, як і для всіх кафедр. Але рубрика «новини» веде нас до фейсбуку, де інформація щодня оновлюється.
Соціальні мережі, в тому числі і інформація, яка публікується в них ЗМІ чи журналістами, сьогодні активно відслідковуються службами безпеки усіх держав. Отож чи активна присутність журналістів в соцмережах не протирічить етичним стандартам журналістики?
Єдиний спосіб рухатися в напрямку про який ми вже говорили – це перевірка матеріалів, така ж ретельна як і в традиційних медіа. Тут не треба перебільшувати адже в традиційних медія теж є «качки», їх часто запускають.
Проте в нових медіа їх більше і, на мою думку, через надзвичайно велику оперативність новина, яка щойно відбулася, зразу ж опиняється на стрічці якогось новинного сайту, скажімо вашого, і може бути десь повідомлення що десь цей матеріал буде постійно оновлюватися, бо він розгортається перед нашими очима, це на заході називається breaking news.
Я вважаю, що ще крім цього варто ще перевіряти, тобто писати, що вірогідність матеріалу уточнюється. Треба застерігати читача. Якщо ми хочемо дуже швидко виставити матеріал, але ми не впевнені чи це на 100 відсотків так є, то треба казати читачеві про те, що ми перевіряємо ці факти – стежте за нашою стрічкою.
З Вашої ініціативи у Львівському університеті створено кафедру нових медіа. Студенти активно залучаються до роботи в нових медіа, передусім на базі інтернет-видання «Медіакритика». Чи складно підготувати молодь до роботи в нових медіа?
На початку ми говорили, що є річки, які вливаються в ріки традиційних медіа, вливаються в водойму нових медіа, і в цьому сенсі наша кафедра мала би бути найпотужнішою, але оскільки вона є нова і наймолодша, то вона є найменша.
У нас людських резервів найменше, тому ми активно залучаємо людей, які працюють в медіа-бізнесі, частина з них працюють на кафедрі, як сумісники, а інших ми запрошуємо до нас.
І найважливіше, медіа-бізнес в Україні та у Львові, зокрема, має розуміти, що якщо він хоче мати якісний кадр, то він має приходити до університетів. Так є в багатьох країнах світу, тобто бізнес має виявляти зацікавленість не тільки в тому, щоб дістати готові кадри, а щоб брати участь у їх підготовці, тоді ця справа зрушиться активніше з місця.
Є така думка, що розвиток нових медіа привів до того, що певні жанри журналістики занепали, наприклад, нарис, і взагалі, що ера великих публіцистичних матеріалів минула. Чи справді це так?
Я з цим не погоджуюся, якщо йдеться про сатиричні жанри, то є фантастичні ресурси у Львові, наприклад Репортажист. Вони пишуть пародії, які часто передруковують, до прикладу про те, що хтось продав нирку заради того, щоб купити квитки на Хюндай або ще щось, і це передруковують як справжнє, а насправді це елементи сатиричних жанрів.
А якщо йдеться про традиційну публіцистику, то знову ж таки, в нових медіа вона має більше шансів, тому, що в традиційних газетах є колонка якогось одного автора, а газета не може собі дозволити дві колонки або три, правда це одна колонка якогось такого відомого колоніста-публіциста.
В нових медіа, якщо ви зайдете, клацнете на рубрику колонки, то вам відкриється наприклад п'ять-десять авторів і ви можете читати вашого улюбленого. Це очевидно пов'язане з тим, що поза головною сторінкою є більше місця. А щодо головної сторінки, то там є велика конкуренція заголовків, підзаголовків, фотографій, лідів, але якщо ви вже туди зайшли і маєте вибір, то очі розбігаються, ви не знаєте кого читати.
В тому сенсі великі тексти залишаються, вони живуть у нових медіа. Я би сказав навіть активнішим життям. Нові медіа принесли свіжу хвилю публіцистики, відродження публіцистики.
Вона була дуже активна у 80–90 роках, скажімо у Львові, а потім в нас на факультеті нарікали, що занепадає публіцистика, бо новинна журналістика, репортажна домінувала.
Нові медіа ж дали простір, будь ласка, десять колоністів десять, двадцять двадцять, головне, щоб читач зайшов і якщо цей ресурс викликає в нього довіру, то він буде залишатися на ньому, читаючи не тільки новини, але й блоги, колонки і інші великі матеріали.
Борисе Володимировичу, попри свою викладацьку роботу, чи працюєте Ви зараз над якимись цікавими проектами, в тому числі й науковими?
В тому форматі можна говорити про Медіакритику – проект, над яким працює кілька людей, зокрема Наталія Габор. Ми створили цей проект рівно десять років тому, тобто це теж електронний ресурс крім тих, що є. В нас також є Медіарезонанс, до якого, до речі, ви залучалися.
Зараз є varianty. net – це не ресурс кафедри, це зовнішній так як і vlaskor.net. Відповідно студенти там проходять журналістську майстерність. Отже, крім нього є ще Медіакритика, він більш специфічний, це жанр медіа про медіа і цікавим є те, що ми дотягнули до десяти років, сподіваємося що буде існувати ресурс і далі.
Ось маю його паперову версію. Найкращі публікації з електронної версії йдуть в паперову. Маємо двадцяте число і там написано «2003–2013 на десять років», так що вітаю всіх людей, які причетні до цього проекту.