Райські кущі всеукраїнської утопії в інавгураційній промові Володимира Зеленського.
Сакральний популізмъ у дешевому шоу новообраного Президента України Володимира Зеленського в стінах Верховної Ради України.
Вова Зеленський забороняє писати з його президента ікони лише заради того, щоб раз по раз повставати в розбурханій народній уяві жбухаючим народним месником. Невловимою Божою помстою всім клятим баригам з мрією про ізраїльські Узі в обох руках та безупинною стрільбою по-македонськи в цьому Гордієву вузлі вкраїнського парляменту. Наразі не особливо відомо, хто писав його інавгураційну промову в стилістиці шоу для бідних, але це був хтось достатньо недалекий, хоча певні підколи дозволять написати, що це міг бути хтось згрубша розумніший. В'ятрович у тому, наприклад, зможе побачити навіть натруджену руку Кремля.
У сій подобі комуняцького утопізму для лохів, який маскувався в християнські ризи праведності, Зеленський бовваніє на горизонті месією усіх відкинутих, забутих та упосліджених за останні роки. Поміж невдалого жарту про сувеніри та тупого приколу з цитатою Рейгана його президент так завзято лиє водичку спасіння, наче істинний помазаник, що на небосхилі бракує лише мученицького хреста й вінця праведності.
Варто лише оминути ленінську кухарчиню в тому його сміхотворному "кожен з нас – президент", як відразу за цим можна побачити вітання Книзі Псалмів (Пс. 81, 6): "Ви – боги, і сини Всевишнього всі..." Все це, а також Перше соборне послання апостола Петра (2, 9-10): "Але ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого..." та Об'явлення Івана Богослова (5, 10): "І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть" спрямоване на ієрархічну особливість духовного життя, де кожен християнин може стати царем, первосвящеником та пророком (бо це лише градація рівня віри на лествиці до неба, обоження, простими словами).
В своїй обіцянці блискавичного помноження хлібів та перетворення води на вино Зеленський особливо косить під розіп'ятого Христа, який також, як і Вова, який нині його мавпує, був захисником упосліджених низів, голосом народу (гласом Божим). Зеленського також нині упосліджують за це. Відкидають та глузують з цього клоуна, який прийшов принести банальне щастя простим людям. Саме сюди дивним чином вплітається і його слова про Європу в голові, яка апелює до булгаківського "Собачого серця" з його "розрухою не в клозетах, а в головах". І можливо, що саме тому так з його слів сміються Геращенко, Гройман чи Аваков.
Зеленський не соромиться бути президентом усіх зневажених, виплеканим ними месією (а не бабою з косою), який хоче розпочати нову епоху зі своїми апостолами з народу – простими ісландськими дантистами, студентами, пілотами, режисерами і аж чотири рази у своїй промові згадує дітей, малих цих, що той Ісус. Коли він говорить, що: "Ми всі українці. Не існує більш чи менших, правильних чи неправильних", то що це як не послання апостола Павла до Галатів (3, 28): "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі".
Його пророцтво про будівництво нової, сильної та успішної України заточується під відому ще з правіків ізраїльську фішку зібрати всіх своїх (їхні руки, мізки, а також серця) в землі обітованій, славній неньці-Україні. Саме туди, в країну, яка стікає молоком та медом, сей криворізький мойсей виводитиме свій нарід з єгипту свинарчуків. Саме на цьому синайському шляху він дає всім заповідь нову про несотворення собі кумирів. "Ми все подолаємо", "це не робота, а місія", "президент – не ікона, не ідол" каже він голосом реклями "тобі личить моє кохання", а в цей час хтось позаду, припавши до його ніг, мастить його дорогоцінним миром з алябастрової пляшечки. Бо ж він зійшов до нас грішних з Небес, щоб стати таким як усі: стати мертвим, стати переселенцем, стати заробітчанином, стати бідним тощо. Воплотився, так би мовити, щоб воскресити усіх до застеляння столів килимами та калачів з ярої пшениці.
Вова так нестримно налягає на пухнастий голос ведмедика Паддінгтона, що дуже швидко втрачає землю під ногами, возноситься на комфортну хмарку сакрального популізму. Він такий сердитий індик і так пристрасно мріє про Узі в руках, що забуває навіть про те, що Мойсей побачив Землю Обітовану лише з гори Аварім (Повторення Закону 32, 48-52), а не увійшов до неї. І все тому, що він двічі вдарив скелю своїм жезлом у пустелі Цін (Числа 20, 1-13). Власне саме над цим моментом спічрайтерам Володі варто застановиться та порозважати хвильку. Парсунка Зеленського, звичайно, що готова на все заради миру (влади), навіть втрачати популярність та рейтинг, але ж не настільки. Десь там між рядками ще можна надибати натяк на те, що Зеленський ще може якось здивувати навколишніх, але все це більше схоже на міраж, мару та фата-моргану.
Він чомусь перекидає на совість колективної відповідальності усе те, що обіцяв самотужки посадити та викопати навесні. Він обіцяє усім повагу (від влади), але над усім чим чується вухо Януковича, який обіцяв почути усіх та кожного. Він дає чарівного пендаля гамериканці Супрун, але щось малоймовірно, що він зі своїми статками колись лежав з дитиною у звичайній лікарні (це вже щось міфологічне з парафії осмисленої тут сотеріології Зеленського). "Громадяни втомилися від досвідчених, системних, надутих політиків" – каже він – і це ще п'ять гавелівських років для прудких ноунеймів та помічників вуйка Азірова. Зеленський розповідає про рівність перед законом та чесні (та прозорі) правила гри, але на екрані у цей час чомусь показують либу Авакова. За одою технологіям у фільмі Brexit: The Uncivil War чомусь забувають про останню його сцену та утопічне сподівання героя Камбербетча на якогось нового політика.
Надмірне загравання Володимира Зеленського зі Старим Заповітом та Євангеліями у нинішній промові відразу перетворює його на копію відомого Володимира Мунтяна, який проповідує у центрі "Відродження" шансонне спасіння душі. На ту театральність патріархально-тоталітарного бикування з мисленням "око за око". Його жиганська агресія низового месії не так виганяє торговців з Храму, як формує ще одну фракційну секту зазомбованих зеботів поруч з порохоботами, юлефанами чи садофілами. Обережніше якось треба бути з такими тонкими матеріями людської сутності, бо після фрази "кожен з нас загинув на Донбасі" можна навіть подумати, що усе, що країні пропонує Зеленський – це тотальний зомбі-апокаліпсис.
Справжній месія, а не лжепророк, яких зараз просто тьма навколо, очеретини надломленої не доломить, він делікатніший за найкращий софісті-поп і тому саме тут лунає Yukihiro Takahashi зі своїм хітом "Drip Dry Eyes", як наука для прийдешніх месій та шостого Президента України.