Бухай з Садовим. Бухай краще Садового
Садовий на запіненій сцені бажає фестивалю "Львівська забава" Божої ласки.
Навколо нього чортиками стрибають місцеві рагулі-батяри, а за його спиною богатирями карпатяться представники пивної індустрії.
Поміж них помітні такі люди:
Засновник Першої Приватної Броварні Андрій Мацола, менеджер у Західному регіоні ПАТ "Оболонь" Андрій Запісоцький, директор з правових питань та корпоративних відносин ПАТ "САН ІнБев Україна" Денис Хренов, генеральний директор ПАТ "Карлсберг Україна" Петро Чернишов.
На південному боці Ринкової площі, з фірмовими прапорами у руках, автомобілях та бричках стоять і возсідають команди-переможниці новоствореного фестивалю. Поміж них: команда пива Львівського, команда пива Чернігівського, команда пива Оболонського, команда пива Першоприватного.
У Чернігівського – лише прапор у руках (і жодної релігійної символіки). В Оболоні – кайдашеві молодички та козацькі вуса. У Львівського – заквітчані брички, запах коней, австро-угорці, сонні князі та магріттівські чоловічки обличчям до Ратуші. У Першої Приватної – фейкова тара на червоних фольксвагенах.
Садовий приурочує відкриття фестивалю майже двохсотрічній традиції сусідньої Європи святкувати обжинки гальбами свіжепастеризованого пива. І тут, можливо, схоже, що його натяк має патякати на Октоберфест.
Садовий впевнений, що цей гастрономічний фестиваль посеред білого дня має надати місту Лева та пива нового, ще незайманого шарму поміж навколишніх територій. Садовий так впевнений у такому іміджевому результаті, що навіть знімає з себе мерський піджак, щоб повстати поміж присутньої голоти у вишиванці, цьому живому свідченні близькості до народу.
У цей величний момент особистого піару Садовий схожий на розіп'ятого Христа у фільмі Мела Гібсона, оскільки його вірний Процик челентановим дияволом швендяє за спинами присутніх та швидко розчиняється у натовпі.
В очах Процика твітиться якийсь дивний подив безсонної ночі та ранкового бодуна. Подив обережний та тремтливий. Наче крізь оченятка Бембі він дивиться на цей фестивальний світ. Чистим і цнотливим дитятком лісу цурається він усього злого. Він – замурзане Мауглі у цих кам'яних джунглях навколишніх кам'яниць та пивниць.
Однак усі побожні львів'яни добре знають, яким ангеликом світла може інколи видаватись Люцифер і тому Процик ще швидше намагається зашаритись у народі, щоб не бути у цьому натовпі чужим, іншим, а отже – каменованим.
Поки Садовий гордо розпинається на людях (а його чомусь підбадьорюють переважно російськомовні вигуки), слово починають брати пивні богатирі. Усі їхні думки у час гаджетів також починають апелювати до світу Мауглі.
Вони ніяк не можуть звикнути до фейсбуку і тому масово налягають на соціальні функції пива. Головні їх тези зводяться до того, що фейсбук (та інша віртуальна чухня) лише роз'єднують людей і лише пиво – об'єднує їх у спільноту вільних громадян магдебурзького права.
Особливо на соціальності пива наголошує Мацола. Він привселюдно починає шкодувати про те, що вимушений своїм підлеглим у сусідніх кабінетах надсилати е-мейли, а не самостійно заходити на дружню бесіду з пивом у руці.
Мацола просить присутніх об'єднуватись за пивом і тут поміж літніх оркестрантів муніципального оркестру починають вголос з'являтись підозри, що засновник Першої Приватної хоче звернути їх на якісь нетрадиційні орієнтації та манівці.
Ще більшою прірва між пивними богатирями та простим народом виявляється на куванні ювілейних монет важким молотом. Якщо Садового та трьох інших пивників ще якось оминули увагою, то на рухах Чернишова народний глас відразу пророче прорік про те, що той вуйко від народження не тримав молота у руках.
Після такої фіксації презентатори забави остаточно пішли у народ та до журналістів. У цьому проміжку Садовий ще встиг зустрітись руками зі свободівцем Мельничуком і навіть покласти на його ліве плече свою десницю. Мельничук, навіть усміхаючись, тримав дулі у кишенях. І ще скоса та крадькома лив скепсис на спину Садового.
За 20 метрів від такої двозначної ситуації свободівець Гринда щиро щебетав з садовим Засадним і їм було добре. Згодом підійшов секретарний Павлюк і вони побратимськи розцілувались.
Ірині Подоляк, за пролонгуванням конфігурації Мельничук-Садовий, звичайно, що будуть вафлі за пропаганду алкоголю у центрі міста. Тим більше, що у нещодавньому піаристичному інтерву одному київському товаришу Садовий повстав вилитим сусальним ісусиком, невинним ягнятком, що архарами скаче, наче голуб та п'є лише келих білого вина (і борони Боже йому це робити у робочий час).
Але зважаючи на трикутник Засадний-Гринда-Павлюк – все у її культурному житті буду тіп-топ.
Поки парад учасників фестивалю не почав створювати у місті страшні корки своїми лебедями, щуками та раками, до Мацоли підбігла невихована журналістка ЗІКу і попросила представитись на два слова. Здивуванню Мацоли не було меж та обріїв. Хтось у цих заповідних краях ще не знає його прізвища, функцій та повноважень.
І поки учасники фестивалю ідуть до Парку культури якось рука не піднімається називати їх продукцію пивом. Оболонь було пивом ще за Мелхіседека. Львівське та Чернігівське фінішували років вісім тому. Перша Приватна – закінчилась років сім тому.
Усе щастя трималось і тримається лише на малих компаніях. Спочатку таким було Микулинецьке, але й воно за два роки втратило будь-яку привабливість. Якщо якесь пиво з'являється у супермаркетах – це вірна ознака погіршення якості.
Ще одніє такою ознакою є наростаюча лавина халтурної реклами, де навіть не соромляться запрошувати голлівудських режисерів.
Ще якось тримаються Опілля та Проскурівське. Калушського вистачило на півроку (салют супермаркетам). Останнім флагманом був уманський Вайсберг, але й він десь зник з львівських магазинів.
А для усіх тих, хто ще це згадує, а також для усіх тих, хто ще пам'ятає Modern Talking та знає Дітера Болена і Томаса Андерса звучить новий хіт The Weeknd "Wanderlust".