Битва за львівські театри: як два конкурси сколихнули культурну спільноту
У Львівській міській раді 22 червня відбулися конкурси на посади директорів-художніх керівників двох муніципальних театрів – театрального центру "Слово і голос" та академічного духовного театру "Воскресіння".
Конкурсна комісія вирішила змінити керівника в театрі "Воскресіння" та залишити чинну очільницю в театральному центрі "Слово і голос". Відбори супроводжувалися публічними дискусіями, звинуваченнями у політичному тиску та високою увагою культурного середовища міста.
Так, лише за право увійти до конкурсної комісії змагалися 122 кандидати.
Таку високу увагу громадськості можна пояснити поєднанням кількох важливих факторів. Насамперед – активною позицією львівської громадськості та культурних еліт, які вже протягом тривалого часу дискутують про баланс між збереженням традицій та модернізацією культурного життя міста. Не менш важливим є й те, що попри війну мережа комунальних театрів Львова продовжує стабільно працювати завдяки підтримці міського бюджету, залишаючись важливою складовою культурної та туристичної привабливості міста.
Слово і голос
Найбільший резонанс викликав конкурс у театральному центрі "Слово і голос". Це відносно невеликий авторський і спеціалізований заклад, заснований у 2010 році та керований Наталією Половинкою. Центр фокусується на дослідженні, збереженні та сучасній інтерпретації української пісенної та духовної традиції, поєднанні театру, музики, освіти й культурної пам’яті.
Окрім вистав, тут регулярно проводяться лабораторії, майстерні та власний Фестиваль традиції "Древо". Попри камерний формат (14 штатних одиниць і зала лише на 20 місць), інституція активно співпрацює з Міжнародним інститутом Єжи Гротовського в Польщі, культурними центрами Франції, Іспанії та Португалії, а також реалізує мультикультурні проєкти з видатними митцями й дослідниками з різних країн.
На конкурс подались два кандидати Наталія Половинка та Назар Павлик:
– Наталія Половинка – українська акторка, співачка, викладачка, режисерка й лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка;
– Назар Павлик – актор, режисер, театральний композитор, лауреат премії ім. Богдана Хмельницького, стипендіат Президента України, доброволець, ветеран російсько-української війни.
Під час засідання конкурсної комісії першою презентувала свою програму Наталія Половинка. Свій виступ вона розпочала з відео, де було зображено театр, вистави і людей в сценічних образах. Пізніше вона представила план розвитку установи, розділений на шість розділів: "Що ми бережемо", "Що ми передаємо", "Що ми творимо", "Кому ми служимо", "Яку інституцію ми будуємо" та "Стратегічна перспектива". Презентація була присвячена виключно здобуткам театру: його пісенній традиції, ірмосу, й закордонному визнанню, зокрема згадувалось про гастролі у 12 країнах світу.
Наступним план розвитку театру на один та п'ять років представив Назар Павлик. У своїй програмі кандидат вказав на невідповідність між рівнем визнання театру за кордоном та обізнаністю про нього серед львівської аудиторії. Назар Павлик запропонував розширення діяльності, зокрема співпрацю з ветеранськими просторами. Під час співбесіди кандидат відповідав на запитання щодо фінансування, досвіду залучення грантів та дій у разі припинення міської підтримки.
Варто зазначити, що в підтримку акторки розгорнулася масштабна кампанія. Зокрема, письменник Іван Малкович оприлюднив лист поетеси Ліни Костенко на підтримку Наталії Половинки, а відкритий лист до Андрія Садового підписали Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Віталій Портніков та ще понад два десятки інтелектуалів. Також народний депутат Микола Княжицький на засіданні конкурсної комісії заявив, що без Наталії Половинки муніципальний театр перестане існувати як установа, адже без неї театр не мати тих сенсів, які вона туди вкладала.
У Назара не було такої групи підтримки, а радше навпаки. Члени комісії постійно перепитували Назара, а що буде якщо місто перестане фінансувати театр, чи зможе він здобути гранти.
Крім того відрізнялася атмосфера презентації, якщо під час виступу Наталії була тишина, то у випадку Назара його постійно перебивали та емоційно тиснули.
Під час обговорення члени комісії також порушили питання щодо процедури конкурсу та наявності тиску на учасників. Звучали тези про те, що інші потенційні кандидати взагалі відмовилися подавати заяви через залякування та "нічні дзвінки". Крім того, були зауваження, що Наталія Половинка продає на конкурсі "особистий бренд", тому обговорювалося питання залежності інституції від персоналії керівника та наявність у презентації конкретних стратегічних кроків.
За результатами голосування 5 проти 4 перемогу здобула Наталія Половинка.
Варто відзначити, що під час конкурсу і після його завершення представники виконавчої влади Львова досить жорстко відреагували на активну позицію громадськості в підтримку Наталки Половинки, почали доводити, що серед тих, хто її підтримував, переважали діячі культури та політики з поза Львова, тоді як представники львівських спільнот, на їхню думку, здебільшого схилялися Назара Павлика.
Голова конкурсної комісії, керівниця офісу "Львів – місто літератури" Богдана Брилинська, сказала з очевидною гіркотою:
"Добре, що конкурс відбувся, але це сталося великою ціною. Ми мали двох кандидатів, хоча могло не бути й одного. В інституціях культури не повинно бути ситуації, коли люди відчувають загрозу. Це має бути нормальна, відкрита і регулярна процедура… Сьогодні ми маємо успіх уже тому, що конкурс відбувся. Але треба пам’ятати: це муніципальна інституція, яка повинна розвиватися".
Член комісії, начальниця управління культури Львівської міської ради Марта Бешлей також дала жорстку оцінку тому, що відбувалося:
"Конкурси не повинні перетворюватися на боротьбу особистих его, амбіцій, кампанії дискредитації чи спроби тиску. У центрі уваги мають залишатися інституції та їхній розвиток. На жаль, ми бачили і вплив на членів комісій, і маніпулятивні заяви, і грубу поведінку. Це неприпустимо незалежно від позиції людини".
Театр Воскресіння
Це академічний духовний театр, заснований у 1990 році Ярославом Федоришиним. Уже через два роки, у 1992-му, на його базі започаткували Міжнародний театральний фестиваль "Золотий лев", який згодом став однією з найвідоміших театральних подій України. З 2010 року театр носить статус академічного. На його сцені та базі також навчаються студенти факультету культури та мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. Першою виставою, яка стала справжньою легендою, була "Чудо святого отця Миколая над Половчином" Степана Перського – її зіграли понад 600 разів.
На конкурс на посаду директора-художнього керівника подалися п’ятеро кандидатів: Ігор Білиць, Богдан Ревкевич, Орест Огородник, Ксенія Федоришина та Софія Оніщенко.
Засідання розпочалося з напруженого моменту – комісія оголосила звернення колективу театру та багатьох діячів культури. Усі вони виступили категорично проти кандидатури Софії Оніщенко. Її програма з радикальним ребрендингом і перетворенням театру на "культурний хаб" сприймалася як загроза 35-річній духовній традиції закладу.
Головна боротьба розгорнулася між Ксенією Федоришиною та Ігорем Білицем.
Прихильники Ксенії Федоришиної, доньки засновника театру, наголошували, що вона вже шість років працює в "Воскресінні", досконало знає всі внутрішні процеси і здатна продовжити справу батька. Вони вірили, що саме вона зможе зробити необхідні зміни, зберігаючи при цьому дух театру.
Прихильники Ігоря Білиця, навпаки, говорили про необхідність "свіжого погляду". Вони вбачали в ньому людину, яка зможе вивести театр на новий етап розвитку, не руйнуючи його традиційного духовного стилю.
Обговорення було емоційним і досить жорстким. Між членами комісії Вікторією Швидко та Юрієм Корчинським виникли словесні перепалки з взаємними звинуваченнями в упередженості, особистими образами та навіть заявами про "профнепридатність".
У підсумку голосування завершилося з мінімальною перевагою – 5:4 на користь Ігоря Білиця.
Після конкурсу новий керівник опублікував у Facebook емоційний допис:
"Це було одне з найемоційніших переживань останніх років. Взяти на себе відповідальність за заклад із такою багатою історією – рішення непросте, і підготовка до нього вимагала багато часу та зусиль".
Ігор Білиць запевнив, що в роботі дотримуватиметься принципів чесності, професійності, поваги до кожної людини та прозорості. Головним завданням він назвав підсилення сильних сторін театру, оптимізацію процесів і створення умов для повного розкриття творчого потенціалу колективу.
"Я не маю наміру зациклювати діяльність театру на своїй персоні, – підкреслив він. – Мета – збалансований розвиток інституції".
Попри критику та спроби знецінити результати конкурсу, Білиць позитивно оцінив саму процедуру:
"Я щиро радію, що такі конкурси в нашій країні нарешті почали реально працювати. Ми можемо відкрито презентувати свої програми, а кожен охочий може переглянути процес онлайн чи в записі. Те, що такі прозорі конкурси взагалі існують — це вже наша спільна велика перемога для українського театру. Попереду багато викликів, і день конкурсу – це точно не найважче, що на мене чекає".
Уроки цих конкурсів
Обидва конкурси – у театральному центрі "Слово і голос» та в академічному духовному театрі "Воскресіння" – виявили значно глибшу проблему, ніж просто кадрові рішення. Вони яскраво продемонстрували кризу цінностей і підходів до управління культурою у Львові, а також нагальну потребу переосмислити саму процедуру відбору керівників муніципальних закладів.
Відома громадська діячка Олеся Дацько точно підмітила суть того, що сталося: бурхлива й емоційна реакція суспільства була зумовлена насамперед невмінням міської влади вести конструктивний діалог і відсутністю спільного розуміння критеріїв, якими має керуватися конкурсна комісія. У результаті публічні обговорення швидко перетворилися на взаємні звинувачення, де емоції, особисті випади та "цехова солідарність" часто переважали над аргументами, фактами та аналізом програм кандидатів.
Відзначимо, що поки конструктивно на ситуацію відреагували лише депутати Львівської міської ради. Вони звернулися до Верховної Ради України та Міністерства культури і стратегічних комунікацій з пропозиціями вдосконалити законодавство, яке регулює проведення таких конкурсів. Зокрема, депутати вимагають чітко заборонити будь-яке втручання та зовнішній тиск на членів комісій, оновити вимоги до кандидатів, запровадити прозорі та зрозумілі критерії оцінювання їхніх програм.
На їхню думку, у часи війни особливо важливо врегулювати ці питання на законодавчому рівні, адже сьогодні процедура відбору керівників культурних інституцій досі містить чимало "білих плям", які дозволяють перетворювати формально відкритий конкурс на емоційне протистояння та політичну боротьбу.
Ці два конкурси стали важливим уроком для Львова. Вони показали, що навіть у місті з потужною культурною традицією та стабільним бюджетним фінансуванням театрів збереження унікальних інституцій вимагає не лише емоційної підтримки, а й чітких, прозорих і сучасних механізмів управління.
Автор – Ярина Домашовець
