Cергій Рахманін: Кожен обізнаний політичний журналіст волів би забути половину з того, що знає
Хороший політичний журналіст повинен цікаво писати, вміти критично мислити і спілкуватись з широким колом людей. І це незважаючи на те, що працювати йому доводиться в нелегких українських реаліях – в час змін та повсюдного розчарування.
Про це відомий український політичний журналіст, перший заступник головного редактора тижневика «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін розповів сьогодні, 11 грудня, в майстер-класі для студентів школи журналістики Українського католицького університету.
Завдання журналіста
Політична журналістика, за Рахманіним, є універсальною сферою журналістики, оскільки чи не кожна тема має свій політичний підтекст. Журналістика, на його думку, може бути чим завгодно – групою крові, стилем життя, проте в жодному разі – не способом заробляння грошей. Професія журналіста поєднує мистецтво та ремесло, і першого в ній набагато більше.
Хороший журналіст повинен вміти писати, наголошує Рахманін. В іншому випадку – де б він не працював – на радіо, телебаченні, в нього рано чи пізно вичерпається те, що називають біологічним ресурсом. Аби залишатися цікавим для глядача, слухача чи читача, журналістові важливо змінювати амплуа, маски, пробувати себе в різних сферах журналістики, наголошує Рахманін.
«Якщо журналіст припиняє бути цікавим, він завершується як журналіст», – каже він.
Кожен медійник, за Рахманіним, вкрай потребує критичного мислення. Саме цього, на його думку, вкрай бракує сучасним українським журналістам. Рахманін з жалем констатує, що в сьогоднішньому українському мас-медійному просторі домінантним є розважальний елемент, особливо цим, на його думку, грішать тележурналісти. Головна місія журналіста, на його думку, полягає не лише в тому, щоб інформувати, а й пояснювати.
«Елементарне завдання журналіста - не шукати відповіді на запитання, а вміння їх поставити», – каже Рахманін і додає, що відповіді на питання читач має шукати сам.
В українській журналістиці зберігається увага до емоційної складової – спробою зачепити читача, привернути його увагу до певних питань.
Чому медійнику важко жити у час змін
Одна із причин, чому політична журналістика України перебуває у важкому стані – те, що українці живуть в епоху змін.
«В нашому випадку зміни відбуваються дуже довго і таке поняття, як розчарування, стало певним гаслом», – каже Рахманін.
Він згадує, наскільки легко було працювати в переломні часи наприкінці 80-х-початку 90-х рр. Тоді, попри скрутні економічні умови, у суспільстві було відчуття піднесення, очікування чогось нового, змін.
«Журналісту в такій ситуації достатньо легко працювати, він налаштовується на цю хвилю, а коли є серйозне розчарування, працювати дуже важко», – наголошує Рахманін.
Політичних журналістів розчарування просякає набагато швидше, ніж пересічного громадянина, адже вони близько стикаються із темним боком політичного життя.
Будь-який обізнаний політичний журналіст, каже Рахманін, волів би не знати половину з того, що знає. Однак відразу ж додає, що місія журналіста в тому й полягає, аби зберігати спокій і відсторонення.
Для чого тиранові критичні журналісти
В українських реаліях, каже Рахманін, журналісти стали тими, кому політики певною мірою довіряють. Навіть тим політикам, які категорично не сприймають того, що пишуть журналісти, вкрай потрібна критична думка.
Кожен політик, особливо, якщо це політик найвищого рангу, достатньо обмежений в джерелах інформації. Ті люди, які постачають його інформацією постачають, апріорі є заангажованими.
Екс-президент України Леонід Кучма, зауважив медійник, періодично зустрічався з представниками тих ЗМІ, яких він цькував і намагався закрити.
«Він потребував цього спілкування і критичного погляду на те, що він робить», – наголосив Рахманін.
Він зазначив, що думка про те, що будь-який політик керується лише власною вигодою - правдива лише частково. Аби досягти особистої вигоди, слід проваджувати певну державну політику, а це потребує виважених рішень. Останні ж неможливі без ознайомлення з критичними настроями.
Про брак свободи
Наше суспільство не є вільним, каже Рахманін. Внутрішня воля та брак свободи належить, можливо, до однієї з найсерйозніших його проблем.
Україні, за його словами, ніколи не бракувало розумних, талановитих, щирих людей, але вільних – не вистачало завжди.
Він вважає, що у 2004 році на Майдан вийшли люди, які потребували більшої свободи. Тоді їхнє право на власний вибір, яке вони до того не цінували, порушили настільки брутально, що це викликало не просто роздратування, а ненависть.
В той час існував запит на свободу, однак не існувало людей, які б чітко сформулювали, що це має бути і не перенесли б це поняття в ідеологічний вимір, наголошує журналіст.
«Ними мали стати або політики, або громадські діячі, але людьми, які могли б бути місточком від населення, яке потребувало свободи до тих, хто це напише, мали виявитись журналісти», – каже Рахманін, додаючи, що останні з цим завданням тоді не впорались.
Важливість кола спілкування
Журналіст не може бути зануреним у дуже вузьке коло людей. Є ціла група медійників, які пишуть немовби для своєї родини чи близьких друзів, розповідає Рахманін. Особливо поширеним це явище стало з розвитком соціальних мереж.
Політичний журналіст, який хоче бути затребуваним і прагне розуміти актуальність теми, за розробку якої береться, повинен створити навколо себе коло з «різношерстних» людей, представників різних прошарків населення, вікових груп тощо.
На цих людях він повинен перевіряти придатність чи непридатність, актуальність чи неактуальність тем, на які пише, на цих людях. Вони повинні бути свого роду детекторами.
Якщо ці люди відчувають, що проблема є важливою, то журналіст має моральне право знову ставити це питання.
Рахманін також торкнувся проблеми моральних авторитетів. На його думку, в жодній країні таких авторитетів не може бути забагато. У наш час відшукати людей, до чиїх слів варто було б прислухатися вкрай складно, вважає журналіст.
В певний момент на ерзац моральних авторитетів в Україні перетворилися журналісти. Це – тимчасовий стан, вважає Рахманін, однак він кладе на медійників величезну відповідальність.