Виставка критичного жіночого мистецтва пропонує вийти за межі стереотипного сприйняття досвіду народження та виховання дітей.
Київський Центр візуальної культури та львівська ініціатива "Феміністична майстерня" привезли до Львова останню виставку Центру – "Материнство".
Експозиція представляє той пласт жіночого критичного мистецтва, який у нас прийнято називати феміністичним і якого у нас на місцевому грунті катастрофічно бракує, тож доводиться "раз у рік" чекати завозів.
Роботи чотирнадцяти мисткинь з різних країн західної та східної Європи виставили у Львівському палаці мистецтв.
Арт-об’єкти та інсталяції переважно камерні, тому усі розмістилися у одній великій залі та двох менших кімнатах.
У рамках відкриття виставки кураторка проекту та представниця Центру візуальної культури Оксана Брюховецька провела екскурсію для усіх бажаючих та розповіла про значення, вкладені у роботи.
Експозиція з точки зору кураторської роботи показує чітку концептуальність.
Відвідувачі з порога потрапляють у невелику темну кімнату, у якій на великому екрані можна побачити щось подібне на гру у вагітність.
Відео німецько-австрійської мисткині Анни Вітт називається "Народження" і дійсно переосмислює процес появи на світ дитини з материнських нутрощів. Авторка на дев’ять хвилин залазить під нічну сорочку своєї матері, аби "згадати все".
Таким чином, першу кімнатку експозиції можна назвати простором первинної жіночої утроби, звідки відвідувачі "народжуються" у, власне, виставку.
Наступна велика зала – це простір якнайширших особистих і соціальних смислів, інтерпретацій та їх зіткнень.
Тут розміщуються усі наступні роботи крім однієї. І тут повинна відбутися основна робота із засвоєння запропонованого мистецтва.
Головною темою більшості робіт можна назвати проблему "невидимості" основних практик материнства для усіх "невтаємничених". З одного боку, це дуже інтимний процес, а з іншого - суспільна "нормальність" просто витісняє багато чого за межі свого "видимого" горизонту.
Оксана Брюховецька зібрала широкий спектр можливих підходів та метафор, які ілюструють невидимість та недооціненість усього, пов'язаного з материнством.
Презентуючи виставку на відкритті, вона, крім усього, згадала про певні відмінності між роботами із західної та східної Європи – якщо перші зосереджуються на доволі тонких нюансах пов’язаних з тілесністю та досвідом тілесності, то останні намагаються загострити певні соціальні нюанси та проблеми.
Хоча, ця тенденція, звісно, не є універсальною.
Також, виставлені об’єкти можна поділити на ті, які працюють з метафорами та намагаються створити сильні образи, і на ті, які прагнуть ретранслювати прямий досвід. Або і те, і те, одночасно.
Ось скрін-шот спонтанного поста з фейсбук-мережі росіянки Маріни Віннік, яка намагається порівняти свій досвід праці на телебаченні та опіки над дитиною.
Ось документалка шведки Емми Торсандер, герої якої розповідають про свої досвіди аборту.
Ось біле полотно з менструаційною плямою, яка виносить на поверхню внутрішні клопоти жінок.
Цікаво, чи українська мисткиня Аліна Клєйтман свідомо вдалася до паралелі із хрестоматійним простирадлом, яке ніби-то повинні були виставляти родичі щойно одружених після першої шлюбної ночі у часи умовного традиційного суспільства. Але так інсталяція передусім і сприймається.
Замкненість матерів, що опікуються маленькими дітьми, у клітці приватного простору, має зображати пісочниця, заповнена іграшками замість піску. Це робота самої кураторки Оксани Брюховецької.
Їй належить також фото-колаж, що демонструє послідовне перетворення тіла жінки на різних стадіях вагітності та материнства.
Увагу привертають великі фото-роботи плакатного формату. Це "супер-мами" польки Ельжбети Яблонської та "тигриці домашнього господарства" угорки Анни Фабриціус. Посил тут очевидний – материнство – це героїзм та супер-сила.
Найбільше умовних глядацьких "лайків" збирають, безперечно, інтернет-меми польки Марти Фрей, досить популярної і на наших теренах. На те вони й інтернет-меми.
Найцікавіша, на мою думку, робота – комбінація відео та фото-колажів польської мисткині Йоанни Райковської під назвою "Народжена в Берліні – лист Розі". Без додаткових пояснень суть роботи вловити важко.
Однак, ідея Йоанни, яку вдалося зрештою розуміти завдяки поясненням куратори, доволі оригінальна.
Перед народженням своєї доньки мисткиня вирішила провести символічне очищення міста Берлін, куди повинна була народитися мала, від усього зла накопиченого там у двадцятому столітті.
Для цього Йоанна Райковська вдалася до ритуального повторення та фіксації певних знакових моментів "злого минулого", пов’язаних чи з міським простром Берліну, чи з епізодами з життя своєї бабусі, чи з іще іншими. Усе це проектуючи на свою вагітність чи на новонароджену.
Остання робота експозиції, як і перша, розташовується у темному приміщенні. Тут відвідувачам теж пропонується відео-робота "Голод", яка належить росіянці Маші Годованній.
Знову ми потрапляємо у внутрішній інтимний простір материнського досвіду. На відео ми бачимо поданий у колажній манері на трьох малих під-екранах одночасно звіт-послання мисткині до свого сина.
Головна лінія – повний процес годування грудьми в реальному часі, а на неї накладаються різноманітні діалектичні моменти материнства – любов чи втома, ніжність чи роздратування.
Такий "сирий" звіт немовби каналізує наші враження у напрузі життєвості і сплавляє докупи усе побачене і почуте у попередній залі.
Представлені роботи не можна назвати якимось новим словом у жіночому критичному мистецтві, однак, виставка, безперечно, заповнює важливі прогалини у вітчизняному культурному та соціальному просторі.
Крім того, що у нас так і не виникло сильних мистецьких традицій праці з темами особистого (чи того, що нам видається особистим), аура курйозності, яка все ще висить над "фемінізмом" в Україні, ніяк не дозволяє навіть освіченим прошаркам населення зробити важливий цивілізаційний крок і позбутися травматичного сприйняття тих чи інших маргіналізованих форм культурного життя.
Тому, на виставку слід сходити хоча б для того, аби на якусь мить звільнитися від побутуючих у нас норм "нормальності", забути про те, що "фемінізм" – це смішно та маргінально, і просто послухати голоси тих, хто уже довгий час намагається добитися нашої уваги.
Адже, якраз це повинно бути нормальним – людська увага до інших людей, які живуть поруч.
Інше питання чи виставка "Материнство" здатна зняти з обличчя "звичайного анти-феміністичного розумника" криву усмішку, з якою той звик сприймати діяльність тих "істеричних баб".
Швидше за все, для таких типажів арт-об’єкти "Материнства" будуть виглядати або занадто тонко і незрозуміло, або, знову ж таки, занадто "маргінально" і "натягнуто".
Тому, особисто я, з нетерпінням чекаю від вітчизняного критичного мистецтва появу таких робіт, які б свідомо працювали з цим маргінальним статусом "фемінізму" в Україні. І адресувалися б не лише уявним "мачо-розумникам", а й тим, хто просто має якийсь інший персональний досвід, який не вкладається повністю у жорсткий дискурс "соціальної несправедливості"/"соціального виключення".
Хочеться сподіватися, такі виставки стануть колись звичною справою у Львові і культурна громадськість зможе нарешті вже по-дорослому роздумувати над наступними проблемами та питаннями, а не колихатися постійно на вістрі скептичного знайомства із жіночим критичним мистецтвом.
Тим більше, що Палац мистецтв має у собі неабиякий виставковий потенціал, як зауважила спів-організаторка виставки і соціальна активістка Анна Хвиль.
Внутрішні зали Палацу справді дуже ефектні і могли б слугувати прекрасним приміщенням для масштабних виставкових проектів, на рівні із західними важливими культурними центрами.
Втім, на основі коментарів, залишених відвідувачами на фейсбук-сторінці виставки "Материнство", з жалем доводиться констатувати, що, незважаючи на намагання Палацу стати актуальним арт-простором, культура експозицій тут залишається на печерному рівні. Гості виставки постійно стикаються з незрозумілими ситуаціями.
Персонал Палацу то намагається їх змусити платити за вхід, який за домовленістю є безкоштовним, або взагалі, з незрозумілих причин відмовляє у доступі до виставкових залів.
Тож, якщо ви у нормальний час, передбачений графіком, прийдете оглянути експозицію "Материнство", а вам скажуть, що вона вже замкнена для відвідування, не здавайтеся, а пробивайтеся далі!