Традиційні (анти)феміністичні ігрища до дня квітів і весни у Львові.
Кожне 8 березня у Львові стає приводом для чергової Спеціальної Олімпіади у сфері жіноцтва.
Щороку свідомі феміністки та співчуваючі їм про-феміністи (бо справжніх чоловіків-феміністів, як і зворотного сексизму, як відомо, не буває) крокують вулицями міста з провокаційними і часто суперечливими плакатами про права жінок, жіночу солідарність та гендерну рівність, в той час як всілякі нацики, християнські консерватори та інші радикали активно намагаються захищати традиційні цінності також недоречнимим плакатами, словесними чи фізичними перепалками зі своїми опонентками. А ще зеленкою.
Проте, сьогодні громадські акції обох сторін обійшлися без звичного трешу. Передусім завдяки участі у феміністичному мітингу відомого покровителя усіх меншин Володимира Бєглова та першої леді Львова Катерини Кіт-Садової, яка з візіонерки нещодавно перетворилася на таку ж саму правозахисницю. Присутність цих осіб сповістила усіх присутніх про те, що націоналістам дали команду "вільно" і тому жодних мордобоїв нині не буде. А присутність Катерини Кіт-Садової ще й додала івенту синьо-та зеленокосих хіпстерок якогось офіціозу, мовляв, вони тепер не маргіналки, яких відстала більшість вважає збоченками і сатаністками, а прогресивна частина суспільства, яка таки має важелі впливу.
Проте, офіціоз таки не вдався, і це стало очевидно ще на початку, коли свою солідарність з жіноцтвом вирішив продемонструвати великий, рухомий, коричневий фалос.
Вочевидь, таким чином він намагався духовно возз'єднатися з минулорічними активістками та їх плакатом з вагіною, але організаторки цей дружній жест не зацінили і потрактували як намагання чоловіків відвернути увагу від жінок. Втім, брудному патріархату так і не вдалося опинитися в центрі уваги, і єдиним спікером-чоловіком став той-таки Бєглов.
Під відчайдушних спіч всіляких діячок з феміністичних організацій ті самі юні і не дуже неформали з комсомольською заповзятістю або ж з таким властивим для Social Justice Warriors бездушним холодом стоять з класичними, десь навіть минулорічними плакатами.
Десь на них майоріє напис "Fight like A Girl" з намальованим кулеметом під лункі фрази про шкідливість радикалізації феміністичного руху, десь блакитний котик Pussy Power-у муркоче до тих, хто нещадно критикує об'єктивізацію жіночого тіла, десь натякається на вищість жінок через їх можливість терпіти місячні поряд з гарними словами про рівність статей.
Не обходиться тут і без авторитетів: хтось цитує Забужко, яка нещодавно розкритикувала феміністок третьої хвилі за небажання вдосконалюватися. А хтось возносить новий феміністичний пантеон з українських письменниць і громадських діячок доби модернізму, цих берегинь не тільки жіноцтва, а й українства і традиційних для теперішнього покоління цінностей, яких новітні наступниці Наталі Кобринської та Лесі Українки так не люблять.
Апофеозом подвійних стандартів стає же стає дитина однієї активістки, яка привселюдно розказує завчені слова про рівні права для усіх гендерів. Їй радо плещуть хіпстерки, які у в своїх інтернетах обурюються, як праві намагаються насадити всім свої погляди, а християни хрестять немовлят без їхнього дозволу. Традиційне цькування образу жінки-домогосподарки вже навіть не має значення
Десь збоку ланкою стоять юні антифеміністки. Набагато гарніші за мірками суспільних стереотипів за тих лівачок, вони, однак, програють їм в ентузіазмі та впевненості. Ці няшки, які начебто своєю волею вийшли супроти злісних фемок, неохоче відповідають на запитання загальними штампами про неомарксизм і гендерну ідеологію, відмахуючись ними від тем домашнього насильства та дискримінації жінок. Феміністки намагаються з ними дискутувати, та до якихось консенсусів чи срачів не доходять і мирно розходяться в різні боки.
Десь збоку після пафосної промови курить собі Бєглов. Курить, і його байдужий дим пасивного паління йде чи то на неформальних поборниць прав жінок, чи то на захисниць сімейних цінностей. Дрібнички завжди краще, аніж язик, говорять про те, що справді на серці. Швидко розчиняється, як і розчиняються обидві групки людей. Когось чекають подальші тематичні лекції. Когось – особисті справи. І лишень десь в повітрі витає думка, що права жінки і сімейні цінності мають більше спільного, ніж відмінного, та всім, як завжди, пофіг.