Дмитро Губенко: Львів дає National Geographic 20 відсотків всього продажу журналу

Розмова із заступником головного редактора української версії журналу National Geographic Дмитром Губенком.

Поціновувачі україномовного глянцю знають, що 2013 рік знаменувався запуском потужного журнального проект під назвою National Geographic Ukraine, що з’явився на прилавках магазинів, ще у квітня поточного року.

Має особисте імхо щодо цього журналу – даний проект є добрим шансом пробити україномовну продукцію на ринок зросійщеного глянцю.

Чи могли б Ви коротко окреслити робочий день заступника головного редактора у такому виданні?

У National Geographic Ukraine, як і решта мовних версій журналу у світі, головний редактор відповідає за місцевий контент, а заступник переважно забезпечує процес перекладу і адаптації матеріалів, які ми отримуємо від материнського видання.

Тому, якщо говорити про мій стандартний робочий день, то він зазвичай починається з перевірки електронної пошти.

Таким способом ми співпрацюємо з нашими американськими колегами, а також вивчаємо репортажі та фото вітчизняних фотографів. Також з електронних листів ми дізнаємося про результати роботи нашої команди перекладачів.

Зрозуміло, що під час підготовки випуску журналу ми працюємо на перекладом американських текстів.

Вони зазвичай є доволі складними, містять багато метафор та ідіом, які зрозумілі лише американцям. Ми намагаємося це адаптувати, а якщо не вдається, то переписуємо своїми словами. Загалом на переклад виділяється приблизно один тиждень.

Ви говорили про матеріали американських колег, що також публікуються в україномовній версії. За майже півроку існування журналу зросла кількість саме українських репортажів?

У порівнянні з двома першими випусками журналу кількість вітчизняних матеріалів значно зросла. Наразі десь 20% віх матеріалів в редакції – належать українській редакції журналу.

Звісно ми намагаємось звичайно намагаємося збільшити кількість нашого контенту, але якщо американський матеріал виглядає більш виграшним у порівнянні з нашими варіантами.

Краще нехай це буде яскравий та якісний американський матеріал, ніж український, який не дотягує до стандартів National Geographic.

Українська реакція журналу самостійно вирішує чи друкувати вітчизняні репортажі?

Насправді, ні. Постійно відбувається погодження з нашими американськими колегами. Спочатку це відбувається на етапі ідей, а вже пізніше надсилається написаний матеріал на перевірку.

Наприклад, ми зверталися до них з пропозицією написати про українські степи і наші закордонні колеги підтримали цю ідею. Хочу сказати за весь час, нам ще ні разу не відмовляли.

В одному із випусків журналу був матеріал про Чорнобиль. Як відреагували американські редактори на цей матеріал, адже знаємо про неабияку зацікавленість і водночас купу міфів щодо цієї теми?

Що стосується ідеї написання такого матеріалу, то американські колеги позитивно відгукнулися з цього приводу. Для них це частина української екзотики.

Коли до на приїжджав директор американського National Geographic, то серед програми заходів була обов’язкова поїздка до Чорнобиля.

Можу сказати, що цей репортаж отримав внутрішню нагороду, і цілком можливо, що незабаром він з’явиться в одному із 39 дочірніх журналів за кордоном.

Це так званий обмін цікавими матеріалами між локальними журналами. Є спеціальна внутрішня розсилка між видання, де наші колеги пропонують надрукувати їхні матеріали в нашому україномовному видані.

Поки що ми дивимося на такий процес збоку, адже в нас ще є багато тем в Україні, що треба висвітлити.

Як відомо, дата першого випуску 25 березня, а у квітня 2013 року вийшов перший номер україномовного видання National Geographic. Чому така затримка?

Перша спроба видання була ще в 2005 році і видавався він російською мовою. Згодом у видавця з’явилися проблеми і ліцензію відкликали.

Друга спроба була у 2008 році. Журнал вже був зверстаний, зробили пілотний випуск, але через економічну кризу проект закрили, хоч він був готовий на 99 %.

Однак, видавництво Sanoma Media Ukraine і Географічне товариство України не полишали надій все-таки запустити журнал в Україні.

Відповідно, коли економічна ситуація стабілізувалася у 2012 році прийняли рішення розпочати видання журналу.

У США щомісячний наклад видання складає приблизно 5 млн. Як сприйняли журнал українці, і який наразі його тираж?

Наш базовий тираж – 25 тис. примірників. В принципі видавництво задоволене, журнал має багато передплатників, хоч читачі часто жаліються, особливо зі Львова, на затримку в доставці через «Укрпошту».

Хочу сказати, Львів є для нас – дуже важливе місто. З комерційної точки зору, Львів дає журналу 20 відсотків всього продажу журналу. Це другий показник після Києва.

Однак у Києві живе втричі більше людей, тому, можливо, на душу населення, шанувальників журналу в Львові більше, ніж у столиці.

Наразі, вартість одного примірника становить 25 грн, а річна передплата журнал – 240 грн. За мірками глянцевих видань, така ціна є доволі низькою. Чи планує редакція з часом підняти вартість українського National Geographic?

Можливо, це було б виправдано, але наразі ми стараємося зробити журнал доступним для максимально широкої аудиторії. Тому, принаймні, цього року ми не плануємо піднімати ціну. Окрім того, наразі діє знижка на редакційну передплату, яку також не скасують.

Раніше читачі журналу скаржилися на точки продажу журналу, зокрема примірники видання було важко знайти навіть у мегаполісах. За ці 5 місяців журнал став доступніший, і чи можна його придбати у Львові?

У Львові можна придбати без проблем. Також і містах Західної України труднощів з доступом примірників немає. Я знаю, що у Києві він продається буквально на кожній розкладці і у Львові він є в багатьох кіосках.

На Сході, та Півдні не все так райдужно. Там, на жаль, в деяких містах досить важко знайти журнал, а у Кіровограді його майже нереально купити.

Ви говорили про меншу популярність журналу на Сході та Півдні країни. На Вашу думку, причина цього – високий відсоток російськомовного населення в цих областях?

Я думаю, основна причина такої ситуації – упередженість розповсюджувачів преси в цих регіонах. До нас надходять багато російською мовою листів зі Сходу, зокрема Харкова, Донецька. Відповідно, журнал читає не лише україномовне населення.

Тому в цьому випадку слід говорити більше про комерційну співпрацю з розповсюджувачами, ніж про неприязнь з боку російськомовного населення.

Чи збирається український National Geographic створювати свій сайт та переводити журнал на електронну версію ?

Зрозуміло, що на це потрібні окремі кошти. Наразі цю ідею не пришвидшуємо і ставимося до цього дуже обережно і не можемо гарантувати, що сайт явиться до вже наступного року.

Натомість, ми активно роздумуємо на електронною версією журналу. Це дуже перспективний спосіб розвитку преси і наразі у американців та росіян вже є ipad-версії.

Фактично, вже зараз можна дивитися журнал на електронних пристроях. Такі версії можна придбати в онлайн-магазині PressPoint, однак це всього лише pdf-версія, тобто сканований журнал.

Це багатьох не задовольняє, тому вирішили зробити ipad-версію, яка додасть анімацію, відео, звукову інформацію.

Загалом National Geographic славиться своїми фотографіями. А як щодо українського видання? З якими відомими фотографами співпрацює NatGeo Україна, і чи є фотографи зі Львова?

Наразі можу сказати про Максима Баландюха – молодого фотографа зі Львова, який для нас зробив інтерв’ю та фото львівського дослідника Антарктиди Ігоря Дикого. Решта наших фотографів це люди з Києва, чи з околиць міста.

Також ми працюємо з американцем українського походження Йосифом Сивеньким. Саме він зробив для нас матеріал про Чорнобиль.

Також друкуємо з українськими фотографами-анімалістами. Зокрема в нас був невеличкий фотоальбом робіт Сергія Галаткевича. Це один з найвідоміших український анімалістів. З нами працює Сергій Канцаренко.

Ми також стараємося співпрацювати з молодими фотографами. Це зокрема Михайло Богомаз, який для нас знімав тетеруків. Він витратив на це кілька днів, і буквально весь час просидів у замаскованій «хижці», аби спіймати потрібний кадр.

Сільки працівників у редакції NatGeo?

Наразі офіційний штат працівників, тих хто сидить в редакції лише 4 людини. Решта наших працівників: фотографи, літредактори, журналісти, перекладачі – це фрілансери, позаштатники.

Це загальноприйнята світова практика. Наприклад, в американському журналі є всього лише один штатний фотограф. Звісно, це зовсім інший рівень фрілансу, однак вони не є офіційними працівниками NatGeo.

Чи планує National Geographic писати матеріали про Західну Україну і про Львів зокрема?

Що стосується Львова, насправді про нього і так багато відомо. Тому спочатку ми хочемо зосередити увагу на невідомих регіонах країни, де цікаві теми є не такими очевидними.

Хочу запевнити, що матеріали про Західну Україну опрацьовуються і скоріш за все з’являться до кінця поточного року.

Відкрию вам секрет: готують ці репортажі київські журналісти, і це буде дещо інший погляд, ніж той, до якого звикли львів’яни.