Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
14 березня в Україні відзначають День добровольця. Саме цього дня 12 років тому 500 перших добровольців пішли з Майдану на підготовку в навчальний центр у Нових Петрівцях, а потім на Донеччину воювати з росією.
Опікувався тоді їхньою підготовкою світлої пам'яті генерал Сергій Кульчицький, який склав свою голову на горі Карачун біля Слов'янська. Саме вони поклали початок формуванню широких добровольчого і волонтерського рухів в Україні. Взагалі в інших мовах існує лише одне слово volunteer щодо людини, яка щось робить добровільно, проте у нас є два поняття. Волонтер – цивільна особа, а доброволець – військова.
Власне добровольчі батальйони зуміли зупинити так званих сєпарів, якими тоді командував Гіркін-Стрєлков, поки прийшла до тями армія та розпочала бойові дії. Досить згадати, що на все українське військо тоді було лише 5000 особового складу, який був здатний виконувати бойові завдання, про що свідчать заяви і тодішнього міністра оборони І. Тенюха і прем'єр-міністра А. Яценюка.
І тому дивними звучать тепер базікання про те що, ми б могли зупинити росію в Криму, дати бій тощо, адже окрім чисельності боєготових військ та їхньої психологічної здатності стріляти у живих людей треба згадати те, у якому стані тоді були військові частини. І тут вступили в дію власне цивільні волонтери, які безперервним потоком їздили на схід держави, збираючи і везучи допомогу і армійцям і добровольцям-військовим.
Активно займаючись волонтерською діяльністю в ті часи на свої очі бачив стан справ. Адже везли все – обмундирування, починаючи від трусів, форми, берців, шапок до бронежилетів, які перевозили через кордон з Польщі. Везли їжу – картоплю, буряки, крупи, цукор, воду для пиття, огірки, помідори, капусту, сало, копченину, закрутки, цигарки, все що можна було дістати. Везли аптечки, бинти, ліки, всі медпрепарати, які були. Везли акумулятори, інструмент і запчастини в бойові підрозділи і рембати.
Адже на запитання, що вам хлопці треба відповідь була одна: "Все". А найбільшим шиком тоді був дрон, той славнозвісний Мавік, який передав умовний "стрийко з Канади", адже у нас їх тоді практично не було. Сам пригадую з яким благоговінням їх брали в руки бійці з 24-ки і 80-ки, що тоді стояли в Лисичанську, відповідно, на склозаводі та школі ДТСААФ.
Не забудьмо і про дитячі малюнки, які були скрізь, і які бійці вкладали в шоломи, адже існувало повір'я про їхній захист від кулі. Тепер важко у це повірити, але так було, як і в те що єдиним захистом бійця тоді була радянська бляшана каска часів другої світової, яка прострілювалася пістолетною кулею.
Проте оці добровольчі батальйони, безперечними лідерам яких були "Правий сектор" і "Азов", зіграли вирішальну роль та врятували ситуацію в перші тижні й місяці російської агресії. Важливо завжди пам'ятати про це, адже багато бійців склали свої голови і в ті вже далекі часі і на теперішніх полях бойових дій.
Принагідно згадую лідера львівського "Правого сектора" Тараса Бобанича-Хаммера, з яким востаннє бачився в Авдіївці на Покрову у 2019 році і який загинув у 2022-му. Василя Кіндрацького з Миколаєва, який загинув в складі батальйону ОУН у 2015-му, Андрія Антонищака, майданівського сотника, а потім полковника Нацгвардії, серце якого не витримало у березні 2024 року, підприємця, а потім старшого лейтенанта 80-ки Сергія Невеличука – загинув у лютому 2015 року.
Андрія Гудиму, що поліг під Бахмутом у липні 2023-го, свого колегу у Львівській міськраді Віталія Свінціцького, який народився в далекому Ваніно Хабаровського краю, а загинув у січні 2023-го, захищаючи Україну в складі 80-ки і багатьох інших, яких знав і яких уже нема з нами. А також й незабутній масовий добровільний похід у військкомати в лютому 2024.
Всі вони і багато інших – добровольці, які не оглядаючись пішли у бій, здолавши страх і пам'ятаючи лише про моральний обов'язок. На відміну від інших "героїв нашого часу", що топляться у Тисі та замерзають в Карпатах, втікаючи від мобілізації, стрімголов біжать за кордон, дезертирують з навчальних центрів, нападають на військових.
Адже ухилянт чомусь тепер потроху стає народним улюбленцем, якого треба відбивати від ТЦК, захищати, який не створений для війни, терміново шукає жінку-інваліда для опіки, втомився від війни і ще багато чого.
Проте історія невблаганна і віддасть належне тому скромному лицареві-добровольцю, що кинув дім, сім'ю, хорошу роботу, проміняв комфортний дім на бліндаж, сам повернувся з-за кордону і захистив нас всіх, зокрема і того ж гниду-ухилянта. Честь і слава українському добровольцю! Слава Україні!
Фото: Фб GeneralStaff.ua