Фронтові бумеранги Хміля летять Удару Кличка, який також сподобився на спотикач з сихівчанами у кінопалаці.
Партійна настоянка Яценюка з сихівським електоратом відбувається за майже ідентичних умов. Інакше б їх атвєтка не була їхньою відповіддю ударному Чемберлену. Біля кінопалацу активісти обіймаються з партійними штандартами.
На екран виводиться бойова промова Парубія, який є опозиційною відповіддю Старовойту. Праворуч – постери Мого пацанчика і якогось паранормалу. Ліворуч – незмінна Оселя Зла і реклама якоїсь хавки.
І тільки на кільці самотній білборд Хміля втрачає сенс свого існування в оточенні десятків бігморд Добродомова.
Ентузіазм забитого кінопалацу не заповнений сексуальною віддачею Кличку. В залі переважно пенсіонери і Яценюк з Хмілем скромно заходять та сідають.
На убогій сцені Парубій воює з бандою Януковича і навіть обіцяє її перемогти. В залі занадто часто лопаються повітряні кульки. Парубій воює з олігархами, яким вигідно, щоб українці були бідними і на слові "олігархи", мимоволі, лівим перстом вказує на Кубіва, який сидить ліворуч. У Кубіва аж тремор на шиї затрясся від такого одкровення.
Коли Кубів віддає мікрофон Яценюку, то Парубій з особливою відповідальністю дивиться на виступ Арсенія, майже молиться на його окуляри.
Яценюк, як досвідчений лавер, розпочинає свою промову зі щирого каяття перед пенсіонерами. Він розуміє, що істина завжди у відчутті вини і тому обриває пейси за те, що декілька років тому йому (тобто, опозиції) не вистачило мудрості, а Янукович став президентом.
Нині Яценюк помудрішав. Він зрозумів, що споживачі як тамагочі – постійно спраглі уваги. Уваги оковитої і посполитої. Він заграє з пенсіонерами діалектизмами, розсипає бісер сороміцьких жартів і таким діалогом залазить за пазуху електорату – у найсокровенніші місця та ерогенні зони. Шкода тільки, що у залі одні лише ромові бабки і жодної лікерної цукерочки, яка б зблиснула довгими ногами чи облизаними пальчиками.
Яценюк не такий потужний активатор фемінної дерми, як Кличко.
Але Яценюк згадав, що він у кінотеатрі і почав фантазувати на вільну тему. Яценюк згадав про Брюса Всемогутнього і коли почав повідомляти народу, що залишить у країні лише сім податків, то на візуальне підтвердження своєї думки чомусь показав лише п'ять пальців замість семи на одній руці.
Яценюк мріє відправити таку паплюжність як Янукович в імпічмент. Яценюк анекдотить, що закон про мову національних меншин прийняли під Азарова і його тільки йому зрозумілу говірку. Яценюк просить підтримки у Сихова. Яценюк приїхав підзарядитись до Сихова. Обіцяє відробити кожен голос. Печихвостить кондових злодіїв-регіоналів. Яценюку потрібна "Свобода" у парламенті, бо вони проти Януковича.
Яценюк виводить Хміля на сцену і не дає йому алаверди. Хмілю незручно стояти у такій позиції без точки опори на слово. У кінопалаці надто часто лопаються повітряні кульки.
Якщо у Кличка Добродомов стояв лише декілька хвилин, то Хміль у Яценюка був змушений стояти хвилин п'ятнадцять. А Яценюк все пролонговував і пролонговував той нарештний момент, коли Хміль мав попрацювати обличчям над благом народу.
Хміль мовчки ворушить губами: чи то молиться, чи то повторює промову, чи то просто благовістує білій гарячці.
Нарешті Яценюка щось спалахнуло і він почав презентувати глядачам полум'яного опозиціонера Хміля. Яценюк обіймає Хміля лівою рукою і представляє як майбутнього нардепа України. Уклінно просить сихівчан його підтримати, бо він гоноровий і файний хлоп. Він наш хлоп (Яценюк все ж встиг прочитати назву фільму Мій пацан на кінопалаці).
Від діалектизмів Яценюк переходить до спільної обрядовості і просить проголосувати за Хміля. Хміль, за його словами, також просить. Тато й мама також просять.
Хміль хоче взяти мікрофон в Яценюка, але Арсеній блискавичним "дякую" віражує праворуч і рука Хміля безсило хапає порожнє повітря кінопалацу.
Коли мікрофон знаходить руки єдиного і узгодженого, то Кубів презентує його таким акцентованим імперативом, ніби читає диктант у школі для розумово відсталих.
Хміль нагим приходить у цей світ. На обличчі полум'яного опозиціонера блукають неминаючі сліди похмілля. Світ його напоїв очікує фронтових сто грам і ніяк не знаходить їх. Седитативність осідає його координацією.
Якщо Добродомова підстьобував страх, бо відступати йому нікуди – позаду баблос, то Хмілю й падати немає куди. Він розслаблений і боляче не вдариться, як деякі тверезі персонажі. Хміль й так вже на дні бокалу. Така вже доля ангелів: вивітритись, випаровуватись, розчинитись.
Похмілля завжди чесне зі своїм адресатом. І поки Добродомов інспектує з колядою вертепи розбійників, Хміль геройствує своєю бездіяльністю. І є в тому геройстві щось самогубного.
Хміль хоче пролізти до електорату діалектичною стежиною Яценюка, але як у будь-якого епігона в нього немає чутливості до викрутасів зеленого змія. Він копіює вже мертву форму і тому з його вуст злітають допотопні міфологеми про материнську мову, батьківську хату та прадідівську землю. Ще трохи і на його могилі почнуть садити молоду яворину.
Можливо так Хміль хотів переплюнути архаїчну диктатура Кличка з її стоячими оваціями, благословенням матері-землі та кіндерами на руках. У нього навіть посоловіли очі від такої к-ті одночасно вжитої солов'їної.
Кубів хвилюється кутами на убогій промові Хміля. Він кривиться від обмеженості почутого. Яценюк, подалі від гріха, накривається з головою у записки глядачів.
Територія похмілля тут стає праобразом потойбічного жалю за безцільно прожиті роки одесную Господа Нашого Ісуса Христа. Бо тільки Христос зацінить людську немічність, побачить у ній божественну красу зі сльозами на очах.
Яценюк, зацінивши усі ефекти такого абстинентного синдрому в стінах кінопалацу, кинувся знову розважати пенсіонерів бальзаківськими жартами. І так розважати, щоб цей заспокійливий збір № 2 не закляк намертво. Він назвав Тимошенко правильним лідером, а Катеринчука – сімпотним хлопом за якого проголосують усі вінницькі дівчата.
На записці про Ющенка він зіграв зацьоманий піпг-понг з залом. "Можна я не буду відповідати на цю записку?" – запитав Яценюк. "Треба!" – хором канонаднув кінопалац. Але Яценюк ще трошки поламався і назвав Ющенка ручним критиком за гроші Партії Регіонів.
На коня Яценюк викинув свого найкращого коника для присутніх пенсіонерів, які так натхненно витають у своїх нездійсненних мріях та фантазіях. Він припечатав владу та гроші страшним словом зараза і зазначив, що більшість людей не витримує їх випробування. Але він витримав. Витримав і відмовився від державної дачі. Від персонального автомобіля і літака. І навіть гордо відмовився від підмитих покоївок на державній дачі.
І відразу ж з драбини клімаксу на нього полетіла буря оплесків та смачний ржач.
А на цьому слові Яценюк бувайнув на вихід. Народ з радістю повалив за його тінню. Хміль лишився на самоті зі своїм похміллям.
Більше відео тут
