Феміністичний маніфест і гей-гуцули між Гайдаєм та Подерев'янським.
Нарешті настав час оглянути всі серії серіалу Останній москаль з їхньою безтолковою біганиною за постмодерними цитатами. У невдячних руках вони стають абсолютним злом, адже саме так особливо виразною стає велика різниця між генієм попередників та убогими потугами їхніх послідовників.
Звичайно, що цій сценарній петросянівщині районної газети мало гайдаївської міміки комедій положень. Цій покручній еклектиці так передбачувано мало навіть Нашої Раші. Їй постійно чогось бракує. Тому вона й гребе все підряд з усіх можливих боків: від Чапаєва, Вечорів на хуторі біля Диканьки (артиста Горянського постійно гримують під великого Миколу Яковченка з пацюковими варениками) та німецького порно аж до бородатих анекдотів, де знаходиться місце навіть чаю, каві та капучино.
Більшу частину свого екранного часу Останній москаль освоює ниву гомосексуальної тематики, де його можна вважати послідовником скетчу "Горбата Говерла" про геїв-гуцулів з програми Пороблено в Україні від 95 кварталу.
Логічно, що естетика пародійних шоу (Велика різниця, Наша Раша, Файна Юкрайна, Пороблено в Україні) не особливо сприяє акторській грі на українській території, і тому майже усі актори Останнього москаля безбожно переграють зі своєю театральною чужорідністю у карпатські пейзажі. Тут вони просто гості з майбутнього (алюзії на Алісу Селєзньову також присутні), яких тупо вирізали та тупо встави з інлишої епохи, іншої реальності (у сні Валєри гуцули розмовляють російською краще, ніж українською).
Це остаточно помітно в епізоді, де Іван перевдягається зі свого зачуханого кептарика у модний прикид, хоча й коню зрозуміло, що у московському стрип-барі гуцулка Ксеня є значно природнішою, ніж у прикарпатській школі, де вона більше вчителька-східнячка, яку незабаром зарубають кляті бандери. Якщо тут й виникає якийсь сміх, то не від комедійності, а від незручності (ніяковості) за тупенький сценарій, де усього звідусіль та забагато.
З поміж вже попередньо згаданих натяків на карпатський вестерн у цих рекламних замальовках, поволі приходить війна українського світу Подерев'янського та русского міра Гайдая та Нашої Раші. Тут багато можна писати про кліпову свідомість та культурний код радянських комедій, зрозумілий лише вихідцям з СРСР, але однозначно зрозуміло, що всього цього можна було уникнути. У серіалі надзвичайно легко перекидається місток дружби між Кавказом та Карпатами, і так гуцулка Ксеня періодично стає карпатською полонянкою Варлей (хоча, згідно з останніит гей-віяннями тут навіть Іван один раз може стати Варлей). Від Кавказької полонянки тут багато чого: попівська собака, ведмідь, бухло, гроза, Бодя в ролі Віцина, шприц та постріл Штефкові у сраку.
До речі, саме виконавець ролі Штефка – артист Задніпровський – найбільше переграє у цій порнографії, що закінчується натяками на Спортлото 82). Він стає головним втіленням майже всіх негативних персонажів Кавказької полонянки та Діамантової руки (з якої тут пошуки халатика та моменти, де Штефко дає Гєшу Козлодоєва, і навіть Світлану Свєтлічну).
І найбільше у цьому страшному сні, цій халтурі русскій мір воює зі світом Леся Подерев'янського, інтонацією якого (свідомо чи несвідомо) у цьому серіалі стає кум Бодя (Володимир Ніколаєнко). Ніколаєнко дає такий персональний бенефіс з області "Блєск і ніщета підарасів", що це хоча б мінімально наближає Останнього москаля до реальності, тобто правди життя, і тут авторам серіалу вже варто задуматися над спін-офом а-ля Better Call Saul. Він майже єдиний пластичний та доречний на цьому фейковому екрані персонаж (ще є Валєра та Дзюньо). Звісно, що він переважно несе сценарні дурниці, але майстерність та харизму не проп'єш.
Гомосексуальних натяків тут аж до Амстердама, але не всі вони настільки вдалі в устах інших персонажів. Валєра може орально утилізовувати картоплю (він створений для іншого), але це не те. Штефко може оголошувати камінг-аут та любити, коли в дупу (колоти свиню), але це – ще гірша гей-гуцульщина, ніж тупа гей-бандерівщина стронговського. Батько Ксені може хотіти будь-якого зятя (навіть голубого), але тільки не москаля і це – плінтус. Бойові геї Ляшка можуть щосерії кружляти навколо натяків про гомосексуальність Івана, який двадцять років живе без кобіти, і навіть утворювати між кумами Іваном та Бодьом вдалу дзеркалку народної мудрості "що то за кума, що під кумом не була".
Але чехівське очікування красних трусєлів Міхалича та їхня прогнозована візуалізація – це вже перебор. Тут ЛГБТ-спільнота України може судитися за профанацію свого світлого образу, а не домахуватися до Дзідзя, цього пародійного представника світу західноукраїнських рагулів.
Єдиним вдалим побратимом Боді в інтонаціях Поді стає (невідомо наскільки свідомо) милування дупою альфа-самця з Малих Вуйок. Однак тут ще варто розібратися, це ще один показ того, скільки гейськості завжди є у тому чоловічому вихвалянні та півнячому розпушуванні хвоста (а-ля мюзикл Бріолін з Траволтою), чи у цьому щось є від Загибелі богів Вісконті з подальшим зв'язком між пацанячим домінуванням та гомосексуальними нахилами? Або ж це просто непристойний натяк на те, що закрита система гуцулів репресивно сприяє різноманітним збоченствам? Так серіал Останній москаль заповзає на територію якогось феміністичного маніфесту, адже якось трохи незрозуміло, як у цій тотальній педерастії має жити нормальна кобіта, ця полонянка у світі чуваків?
Нахапавшись трендів та мемів, як сучка блох, Останній москаль заповзає на територію карпатської країни амазонок, де кобіта розумніша за хлопа, хоча це може просто вдалий маркетинг цільової аудиторії. Пацанячий світ – це щось непевне та хитке. Там самотній дядя Ваня відразу гомо-підозрюваний, а латентний Валєра – мамин синочок (тобто, також гей). Куди кобіті втікати з цього інфантильного царства, де шукати порятунку слабкій жіночій істоті, що так прагне стабільності, прутня, а не хлопа (ех, Лакан, Лакан)?
Можна, звісно, змиритися з маленьким, тому що краще вже синиця в руці, ніж постійні лелеки у небі. Ксеня – біла ворона та велике цабе у цьому карпатському полоні. Її батьки на заробітках в Італії, і тому вона також хоче чухнути з цієї патріархальності, де флірт чоловіка (Іван) та жінки (Гала) відразу заточується під німецьке порно та звуки якоїсь частини Romantic Collection. Так в Останньому москалі з'являється щось від фільму What Women Want Ненсі Майєрс, а саме епізод ерекційного споглядання Гелен Гант геніталій Мела Гібсона, тобто момент, де жінці не лише диктують її бажання, але й стібуться з їх, особливо жіночих, проявів, де вона ще й мусить їх соромитися.
Закономірно, що гуцулка Ксеня, цей недосяжний пісенний ідеал, так хоче виїхати з цієї провінції на багатші села, і, переважно, незамурзаною об все пацаняче. Чим більше вона закохується у москаля Валєру, то тим більше її ідеал починає розкришуватися на дрібні елементи побутової недосконалості та недалекості.
Так поміж цих серіальних дуп та срак проростає проповідь глобалізаційного інтернаціоналу, майже Христова заповідь, де не має ні юдея, ні грека, ні чоловічої статі, ані жіночої, адже у сексі та любові – всі одно. Тільки де ту любов знайти? Україна – не Росія, і це ще один приклад того, як гонорову гуцулку Ксеню (з пісні) перетворюють на домашню та плюшеву Ксюшу (також з пісні). От чому батько Тарас заповідав не кохатися з москалями. Саме через цю комашину трансформацію, саме через цю кафкіанську метаморфозу з орлиці на дрібну комашню. Ось і вся різниця між українським мікрокосмом та русскім міром.