Наплічники Сашка Горонді носять львівські студенти, митці, і просто не байдужі до красивих аксесуарів.
Впізнати ці рюкзаки легко, адже вони мають ентічні мотиви: це квіти, олені, фрагменти плахти.
Коли відомий львівський дизайнер Сашко Горонді прийшов на зустріч із майбутніми волонтерами центру Львівської архиєпархії УГКЦ, ніхто навіть не міг здогадатися, який життєвий шлях переховується за плечима цього хлопця.
Правильні риси обличчя, трохи сумний та іронічний погляд, а ще зі смаком підібране вбрання – синьо-білий шарф із чудернацькими візерунками і в'язаний светр (такі у свій час полюбляв носити Гемінґвей).
Це образ швидше богемного художника, аніж колишнього безхатька.
Про квиток в один кінець та подаровані рукавиці
Я народився в Мукачеві. І потрапив на вулицю, коли мені було 17 років. Якщо розповідати про все моє життя – то це дві історії: до і після. У Мукачеві я потрапив у так звану "погану компанію", мав проблеми із законом. Потім я взяв квиток в один кінець на електричку до Львова, це був випадковий вибір, куди їхати.
Я буквально десь до місяця часу ні з ким не спілкувався, у мене така замкнутість була. Мав два виходи: красти чи шукати на смітниках різні штуки, які можна просто продати.
От були на вокзалі такі люди, які скупляли у безхатченків всілякі такі речі. А потім я раптом познайомився з одним безхатченком, і він запросив мене піти поїсти. Була ще одна така організація біля Цирку, яка годувала бездомних і називалася "Їжа замість зброї" (може й зараз вона є?)
Що мене тоді надихнуло вибрати між злом і добром? Тоді була зима, сніг падав. І там був один хлопець, побачив, що мені холодно, і свої рукавиці мені віддав. І це був капєц для мене. Це було справжнє чудо.
Про нічліжку і перші кроки у творчості
То було 19 грудня, якраз я пам'ятаю на Миколая було. Прийшов я у спільноту "Емаус-Оселя". Там в них є така умова, що перший місяць ти мусиш доїжджати до них, і в нічліжці жити. Лише згодом збирається спільнота вся та й думає, чи приймати тебе до себе, чи не приймати.
І я мешкав в "Оселі" півтора роки. Там були також тренінги особистого розвитку і це мені допомогло, бо у мене була така напевно психологічна травма, що я був зовсім закритий у собі.
Коли я мав бажання жити самостійно, працювати, мені запропонувати переїхати до соціального гуртожитку. Це була для мене дуже крута можливість якось стати на ноги. Потім я почав вчитися шити меблі.
Відшукати талант
Я якось вбив собі в голову таку штуку, що кожен з нас має у житті талант. І зараз я шукаю цей талант. Хочу спробувати багато різних речей у житті. Є люди, які намагаються розгледіти у собі цей талант, а є люди, які просто працюють кожний день, щоб заробити гроші.
Спершу я хотів шити одяг. Потім зрозумів, що це насправді дуже важко і почав створювати наплічники. Тканини я закуповую в Україні. Рекламую рюкзаки у соціальних мережах. Наразі, замовлень так багато, що пошиття наплічників займає більшість мого вільного часу і тому мені довелося навіть знайти собі помічника.
фото: Nazar Parkhomyk
Окрім роботи – волонтерство
Я ходив у літню школу від УКУ. Потім нам дали завдання створити власний проект. Мені захотілося організувати курси з вивчення англійської мови для дітей з малозабезпечених родин. Якщо чесно, то були в мене моменти, коли хотілося закинути цю ідею.
А потім я подумав, що через мою лінь діти можуть лишитися без уроків англійської. Зрештою вдалося розшукати навіть викладачів для дітей. Ними стали студенти, адже працюючи репетиторами, вони здобували досвід. З часом знайшлися і спонсори, і однодумці.
Освітні візії
Загалом я маю середню освіту. Щось конкретно про університети мені важко сказати. Однак я спілкуюся з багатьма студентами, які навчаються у державних вишах, і вони кажуть, що у їхніх навчальних закладах багато застарілого, неактуального у ХХІ столітті.
Такі виші просто забирають у тебе цінні 5-6 років життя, які можна було б використати більш розумно. Звісно, я подумую про те, щоб здобути вищу освіту, але це однозначно не буде державний університет.
Літературні точки перетину
Я прочитав лише 5-7 книг. Дуже мало. Вважаю, що між історією Джобса і книгою Пауло Коельйо "Алхімік" є дуже багато подібних штук. Наприклад, те, що ти не можеш побачити майбутнє, але здатний проаналізувати точки перетину, які відбувалися у твоєму житті. І коли тобі здається, що все погано і нестерпно, то насправді в цей час з тобою відбувається щось добре.
Втім, у той момент ти думаєш, що це кінець, а насправді – це початок. Адже все у цьому житті не є випадковим, і кожен наступний день, наступна проблема, наступні біди, покликані, щоб зробити тебе сильнішим та розумнішим, щоб осягнути те, чи інше.
Наприклад, якби я не потрапив на вулицю, то не став би тим, ким є зараз. Я розумію, що тоді ліки були болючими, іноді майже смертельними, але хворому вони допомогли. Так допомогли мені й твори Коельйо та Джобса.
Глобальні питання
Нещодавно на своїй сторінці у соціальних мережах Сашко Горонді написав:
"Мучить питання. Чи вірите ви в долю? Якщо так, то як тоді свобода вибору. Давно про це думаю, раніше вірив в долю, а зараз більше ні аніж так. Вірю в збіг обставин та в те що кожен мій крок це мій вибір а не доля яку хтось написав, бо який тоді сенс життя. А як ви думаєте?"
Розмовляла: Оксана Бабенко
фото: Фб Сашка Горонді