Ігор Герич: Чекаю поки вляжеться «політичне шумовиння»
Доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького, колишній очільник Головного управління охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації Ігор Герич вважає, що Львівщина готова до Євро, не бажає повертатися до влади і охоче спілкується у Фейсбуку.
Як Ви оцінюєте медичне забезпечення до Євро-2012 в Україні та у Львові зокрема?
Концепція медичного забезпечення до Єврочемпіонату, яка діє в Україні, значною мірою народжена у Львові. Глобально - це добрий підхід. Однак, на жаль, не все із запланованого вдалося зреалізувати. Тішить, що вистачило розуму відмовитися від «грандіозних» планів побудови нових лікарень до Євро-2012 – це дало змогу суттєво поліпшити і модернізувати наявну медичну інфраструктуру. Сьогодні у Львові з функціональної точки ми володіємо усіма необхідними ресурсами для того, аби забезпечити уболівальників належним медичним обслуговуванням. Я гадаю, що і львівська, і українська медицина з цим впораєтеся гідно.
В одному із своїх інтерв'ю Ви сказали, що наша держава діє за принципом «лікарям не даємо, бо вони виживуть і так». Ви, як лікар, відчуваєте брак коштів?
Нині кожному українцеві , який працює в бюджетній сфері, не вистачає грошей. Незалежно від того чи ти - професор, чи завідувач відділення чи лікар, офіційна зарплата - мізерна. Не треба бути генієм, достатньо трьох класів церковно-приходської школи, аби зрозуміти: на ці гроші вижити – не можна. Сума навіть мінімальних обов'язкових видатків (споживчий кошик, комунальні послуги, транспорт і т.д.) апріорі перевищує цю заробітну плату. А отже, якщо важка щоденна праця не дає змоги забезпечити себе і свою сім'ю необхідною кількістю грошей, їх треба десь взяти (заробити деінде, позичити, вкрасти чи вимагати від когось), інакше просто здохнеш. Держава цього не може не усвідомлювати. У сусідній Словаччині є добрий закон, який передбачає покарання за провокування злочину, наприклад - штраф за залишену у зачиненій власній машині сумку (провокує бідняка розбити вікно автівки і вкрасти портфель). У нас же держава провокує усю бюджетну галузь, особливо медиків. Це – патологічна ідеологія, яка потрібно зруйнувати. На жаль, цього не усвідомлював жоден президент нашої держави, жоден політик. Адже від роботи лікарів залежить життя та здоров'я людей. Очевидно, що лікар повинен дбати про те як вилікувати хворого, а не переживати як заробити грошей на вечерю чи одяг дітям.
Нещодавно депутати Львівської обласної ради повернули собі повноваження по управлінню комунальним майном. Згідно із ухваленим рішенням, серед іншого, відтепер депутати самотужки обиратимуть очільників лікарень та вирішуватимуть інші медичні проблеми. Якою є Ваша думка щодо цього рішення?
Якщо ламається будь який усталений механізм, який довго функціонує, це, безумовно, погано. Це стосується як пральної машини, так і державного управління. Зміни на краще можливі лише за умови поліпшення рівня медицини чи кадрової політики. Та не у цьому випадку. Наразі маємо справу із звичайними амбіціями, це – елемент управлінського протистояння між адміністрацією та обласною радою. І заручниками цієї гри стануть і лікарі, і керівники установ, і прості люди. Депутати колошматять ту нещасну медицину як хочуть. Хоча рішення повернути управління комунальним майном облраді - юридично правомірне.
Чи можуть члени депутатського корпусу вирішувати складні проблеми медицини? У нас у цілій країні не багато освічених і компетентних в охороні здоров'я депутатів, а у Львівській обласній раді - і поготів. Як засвідчує досвід, депутати здебільшого необґрунтовано деформують суспільно корисні рішення, напрацьовані компетентними фахівцями, часто розмиваючи їх дешевим популізмом чи власною політичною вигодою. Дай Боже, щоб я помилився і охорона здоров'я Львівщини від цього управлінського кроку стала кращою, ефективнішою і надійнішою.
Ви б хотіли повернутися до влади?
Боже спаси!
За кого Ви будете голосувати восени?
За опозиційне крило української політики. Для чіткішого визначення мушу дочекатися, поки вляжеться «шумовиння політикуму», персоналізуються списки, задекларуються чіткі зобов'язання політиків перед українським суспільством.
Нещодавно створено нову національну стратегію щодо наркотиків, згідно із нею запровадять суттєво новий підхід до лікування наркоманів, а також повинен бути полегшеним доступ до ліків, які є наркотичними речовинами лікарям. Яка ситуація із наркоманією та доступом до цих ліків сьогодні?
Сьогодні є проблеми у кожній лікарні, адже постійно існує необхідність повноцінного знеболення, а от механізм його забезпечення – ускладнений і формалізований. Жорсткий контроль повинен бути, але не доведений до абсурду. Дійшло до того, що пацієнт терпить біль і отримує менш ефективні знеболювальні, адже наркотичні препарати призначити пацієнтові дуже складно. В контролюючих органів виникає маса формальних питань і зачіпок, навіть за умови правильного призначення. Нічого доброго у цьому немає.
Якою є Ваша думка щодо впровадження замісної терапії в Україні?
Україна нічим не відрізняється від інших європейських країн - ось це і є відповідь на Ваше запитання. Усі пробують долати наркоманію і у такий спосіб, то чом би й нам так не зробити? Важливо усвідомити усі ризики. Наркозалежний – це дуже хвора людина. Якщо не буде замісної терапії, вона не вживатиме чистого медичного препарату, а буде використовувати кримінальні «брудні» наркотики – «варити мак» чи купувати наркотики у дилерів. Окрім цього, замісна терапія дає змогу наркоманам цивілізовано вийти з тіні – передбачає їх регулярний контакт з медичними фахівцями, отримання, як мінімум, фахових консультацій і соціальної опіки. Сьогодні у світі це один з найнадійніших способів зменшення ризикованої поведінки наркозалежних стосовно інфікування ВІЛ/СНІДом, вірусними гепатитами та іншими інфекціями, що передаються через кров, а також - перевірений шлях стабілізації їхнього життя в медичному та соціальному сенсі. Це також вихід і для наркозалежних, які потрапили до тюрми: ці люди через замісну терапію отримують можливість поступово, з найменшою шкодою для здоров'я, подолати ін'єкційну наркоманію. Замісна терапія – це перший крок на шляху до виходу з «зачарованого кола» українських реалій. Можна її підтримати, як у Європі, програмою вільного обміну шприців - коли наркоман обмінює використані шприци на нові, а отже не передає інфіковані шприци іншим, не колеться знаряддям, знайденим у смітнику. Якщо не впровадити цієї європейської практики, то СНІД ми ніколи не подолаємо.
Загалом, суспільству варто розуміти, що наркомани - такі самі люди як ми, такі самі громадяни України як ми. Просто у них є така хвороблива залежність. Хтось курить, хтось любить швидку їзду, хтось залежить від телевізора, а хтось, на жаль, від наркотиків. Більшість з цих залежностей має глибоке соціальне підґрунтя, а отже цивілізоване суспільство мусить адекватно реагувати на соціальні й медичні потреби узалежнених.
Ви є активним користувачем Фейсбуку. Чим Вас приваблюють соціальні мережі?
Фейсбук мені подобається перш за все як активний інформаційний канал. Для зрілої людини – це своєрідне соціальне дзеркало, де можна достатньо тонко оцінювати людей. Сучасне життя - дуже динамічне, саме тому частиною важливої соціальної інформації зручно ділитися саме у соціальній мережі. Соціальна мережа - окремий сегмент життя людей і суспільства у цілому. Тут є своє своєрідна психологія. Мені, на приклад, дуже цікаво спостерігати за людьми, яких я достатньо добре знаю в реальному житті. У соціальних мережах, вони вільніші, то ж відкриваються інші, цікаві аспекти їхньої особистості. Для значної частини людей Фейсбук чи інші соціальні мережі стали своєрідною втечею від плюсів і мінусів цивілізації у більш комфортний світ. Це - можливість бути сміливішими, щирішими. Зрештою, у суспільстві нас не завжди вислуховують, а Фейсбук – своєрідна платформа, де людина завжди може висловитися і бути почутою.