Ігор Танчин: Бойкот товарів на Західній Україні носить символічний харатер і мало що дає

Політолог Ігор Танчин про завдання опозиції, про бойкот та про перспективи масових акцій протесту у Львові та в Україні.

Як Ви оцінюєте плани дій, що запропонували ВО "Батьківщина" та студенти?

Зараз після того, як відбуваються тривалий час всі ці стояння на майданах, опозиція нарешті починає виробляти якийсь план, починаються якісь скоординовані дії.

Наскільки ці скоординовані дії будуть ефективними – важко сказати. Але зрозуміло, що вони мають бути. Ліпше, коли є якийсь план, ніж діяти так імпульсивно, імпровізаційно, як це було до цього часу.

На перший погляд, диспозиція виглядає таким чином. Влада вперлася і не думає поступатися навіть в малому. Вона навіть не має наміру вести якісь серйозні переговори, абсолютно заперечує будь-яку свою провину та націлена далі закручувати гайки.

В опозиції є один реальний план – це стояти на майдані до того часу, доки нарешті влада їх не зауважить і не буде з ними якось говорити. Тобто тиск на владу через мирні акції на майдані.

Наскільки це є виправдано в даних умовах – важко сказати і ми це все будемо бачити найближчим часом.

Але за таких умов зрозуміло, що важливим є фактор мас, які будуть здійснювати оцю картинку та будуть стояти на майдані в Києві й створювати отакий візуальний тиск на владу.

Оцю картинку будуть показувати і народу України, і міжнародним спостерігачам, і самій владі, яка свідчить про те, що проти влади таки є масове невдоволення.

Сьогодні також з'явилися заяви про те, що майдан у Львові можуть згорнути. Чи потрібно це робити?

Логічно, що майдани в регіонах не мають ніякої додаткової функції. Тому що тут, у Львові, зокрема, на владу тиснути не потрібно. Все має вирішитися на майдані столиці.

І в тому плані, звичайно, що рішення про те, щоб згортати майдани на місцях і переводити їх в столицю є доречним.

Таке рішення входить в логіку дій опозиції. Тому що опозиція іншої тактики не виробила, крім того, як створювати масовість на майдані в Києві. Щоб показати, що багато людей вийшли на вулиці цього міста. І за тих обставин важливо, щоб картина там була, масовість там була.

А у Львові, Івано-Франківську, інших містах – не має значення, тим більше, що майдані тут, на містах, переродилися фактично в дискотеку. Вони не носять жодної позитивної функції. І радше якось деглорифікують цю владу.

Тут збираються вже такі молоді люди, щоб пострибати, потусувати. Це створює не найкраще мобілізаційне враження.

Чи можна спрогнозувати, як довго опозиція вистоїть на майдані?

Для мене взагалі не зовсім зрозуміла ця ситуація. По перше, вона виникла спонтанно. І опозиція не готувалася до цієї ситуації. І тому ми зараз говоримо про недостатність організаційної складової у цій всій ситуації.

Значною мірою ми маємо справу з імпровізацією, починаючи від тактики і закінчуючи менеджментом.

Але от є також величезне невдоволення серед людей ось цією існуючою політикою, яку проводив уряд Януковича впродовж оцих всіх років. І те, що ми маємо побиття людей. То це було приводом для того, щоб вихлюпнулася оця вся негативна енергія людей проти існуючого ладу.

І ця негативна енергія є досить потужною, досить сильною.

Наскільки вона є сильною? Наскільки люди готові там стояти? Це дуже складне питання. І воно буде залежати від багатьох факторів.

Якщо, скажімо, влада зараз знову вдасться до якогось такого вчинку показового покарання, то, думаю, це буде підставою підкидання хмизу в вогонь невдоволення.

І це буде знову спонукати до ще більш такого протестного виступу серед багатьох людей.

Зараз, наскільки я можу бачити, влада знову починають розігрувати карту двох Україн. От є люди, які нас підтримують. І в ім'я тих людей, які нас підтримують, ми будемо вдаватися до крайніх заходів.

Але насправді все це шито білими нитками. І ми бачимо, що цей альтернативний майдан ніяк не виглядає на самодіяльність людей.

Тому зараз влада не має таких легітимних підстав вдаватися знову до каральних акцій.

Тим не менше, на мою думку, вона саме таким чином налаштована.

Вона буде робити все, щоб створити знову ситуації показового розгрому, показового покарання тих людей, які проти неї виступають.

Які резерви потрібні опозиції?

Потрібні, по-перше, транспортні засоби для того, щоб доїхати до Києва.

По-друге, потрібні якісь певні ресурси для того, щоб утримувати людей в Києві, даючи їм можливість прохарчуватися, переночувати, одягнутися і так далі.

Насправді, це є не такі вже великі кошти. І в принципі, я думаю, з існуючими коштами партій і добровільною допомогою самих людей кошти, насправді, не є проблемою.

Зараз має працювати менеджмент. Багато людей не знає де здавати ці кошти. Багато людей може дати, крім коштів, якусь матеріальну допомогу. І вони не можуть знайти координаторів.

Не можуть знайти менеджерів, які б каналізували оцей весь потенціал. Потенціал, який ще наразі є. І в цього руху ще є досить широка підтримка в масах.

Як Ви прокоментуєте ініціативу бойкоту місцевих українських товарів через те, що компанії, що їх виробляють, належать членам Партії регіонів?

Мені здається, що такого роду дії більшою мірою виникають не від того, що хтось там хоче комусь нанести шкоду чи щось подібне. Такі дії виникають як спонтанна ініціатива народних мас.

Тобто люди, які не залучені, а хотіли б якимось чином бути причетними, думають, чим вони б могли бути корисні. Це знову таки, те що я говорю, нестача реального менеджменту, нестача організованості цієї революції.

Тому що, насправді, зараз набагато важливіше звертатися до підприємств Сходу, Півдня й Центру України, від діяльності чи зупинки яких реально може що-небудь залежати.

Скажімо, якщо зупинити якесь містоутворююче підприємство де-небудь на Сході України і вивезти людей з нього на вулицю, щоб вони чинили тиск на органи влади. То це є реальна проблема для влади.

Але якщо бойкотувати, скажімо, ринок "Південний"? То, насправді, кого вони бойкотують? Не Писарчука, а цих продавців, які дуже часто самі симпатизують революції.

Самі готові їй допомагати. Це саме можна сказати і про інше. Знову ж таки, я говорю про приклади наші, місцеві.

Тобто на Західній України це носить символічний характер. Але як це завжди буває. Ось ці символічні акції найуспішніші там, де в принципі особливої потреби в таких символічних акціях немає.

Тут, на Заході, є загальна та масова підтримка революції. І те, що такого роду бойкот того чи того невеличкого по мірках України чи навіть регіону підприємства, воно мало що дає.

Вона дає тільки моральне задоволення тим людям, які беруть участь у цій акції. Але для самого руху воно навряд чимось сприяє.