Ірина Сухомлин: У мене немає улюбленців поміж художників
Розмова з київською художницею Іриною Сухомлин.
Ірина Сухомлин – київська художниця та мистецтвознавиця. Учасниця першої Всеукраїнської виставки-конкурсу картин Ukraine is BEST за підтримки "Східноєвропейського агентства розвитку EEDA" (Словаччина) у 2015 році, учасник проектів "Арт-заводу Платформа", а також Всеукраїнської виставки-конкурсу образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва.
Працює у напрямку абстрактного пуантилізму.
У розмові з Варіантами Ірина розповідає про пошуки власного мистецького стилю, виставку "У вирі кольору", а також ділиться джерелами власного натхнення та розкриває мистецьке послання до глядача.
Ірино, розкажіть про себе: як Ви прийшли до написання картин?
Я малювала з самого дитинства, батьки підкладали під мої маленькі пальчики папір і купу олівців, також художня школа остаточно підштовхнула мене зробити свій вибір.
Так що питання "Ким ти станеш коли виростеш?" стало для мене, особисто, заздалегідь вирішеним.
Знаємо, що Ви закінчили Національну академію керівних кадрів культури та мистецтва за спеціальністю мистецтвознавець експерт. Тепер Ви знаходитесь, так би мовити, по той бік. Чи комфортно себе почуваєте у ролі творця?
Теорія допомогла мені визначитися з тим, чим я хочу займатися далі, хоча не тільки теорія привела мене до остаточного рішення. Я довго не могла вирішити чим мені займатися, до чого більше лежить душа.
У результаті все вирішив його величність випадок. Мене познайомили з талановитим художником. Коли я показала йому свої перші абстракції, він прямо висловив бажання, щоб я цим більше не займалася, що це даремно втрачений час і краще мені повернутися до класичного малюнку.
Якщо честно, мене саме це підштовхнуло продовжити далі свій шлях саме у цьому напрямку.
Техніка, у якій Ви творите отримала назву пуантилізм. Чому саме вона?
Чисто випадково увірвалася в моє життя ця цікава техніка, я шукала на білому полотні образи, асоціації, колір, лінії, форму. Це був свого роду пошук себе, своєї техніки.
Одним із найбільш впізнаваних полотен, написаних у техніці пуантилізму, безперечно, є картина відомого художника Жоржа Сера "Недільне післяобіддя на острові Гранд Жатт". Чи є у Вас кумири, ті митці, на яких Ви рівняєтесь?
Я намагаюся принести що-небудь своє, старими методами пропустивши через себе.
У мене немає улюбленців серед художників, усі вони кожен по-своєму геніальні, усі великі художники принесли щось своє, неможливо виділити улюбленого серед геніїв.
Виставки-конкурс картин "Ukraine is BEST" у 2015 році – це перша Ваша виставка?
Цю виставку ("Ukraine is BEST" у 2015 році) я вважаю невдалою, це було тренування перед своєю персональною виставкою, це була проба пера.
На цій виставці брала участь тільки одна моя робота, не скажу, що вона користувалася достатнім успіхом.
Організатори допустили, на мій погляд, вагому помилку в розміщенні, не давши тим самим роботі заслуженого успіху.
Хочеться дізнатись про сам процес створення картини. Що надихає, чи є якісь передумови для творення?
Кожна картина створюється за якоюсь ідеєю або під враженням від чогось, сама ідея може прийти коли завгодно.
Бувало навіть так, що я просто йдучи вулицею побачила щось звичайне, але в моїй голові воно вже трансформувалося в творчість, що виливалося на полотні.
Які чинники стимулюють Ваш творчий процес, а які – навпаки, гальмують, стримують, перешкоджають йому?
Мій найбільший радник і помічник – тиша, вона допомагає найбільше зосередиться, коли ж тиша стає нестерпна вона поступається місцем легкій музиці, іноді це джаз, а іноді й класика.
Чи знаходяться Ваші картини у галереях або ж приватних колекція? У чиїх саме та які?
Я багато малюю на замовлення, свої роботи я дарую тільки в крайніх випадках. Зараз пригадую один випадок з життя.
Якось, я прийшла на роботу до своєї давньої знайомої, слово за слово і вона почала розпитувати мене про мої творчі успіхи.
Не довго думаючи, я їй показала свої роботи, одна з них так її зацікавила, що ми проговорили про неї хвилин сорок, у неї був такий непідробний захват, її очі сяяли, коли вона в деталях розглядала картину.
Наступного дня я, з чистою совістю, подарувала їй це полотно. Її радості не було меж.
Під впливом чого створювалась остання ваша виставка "У вирі кольору"?
Мені дуже хотілося показати просте і наївне під зовсім іншим, моїм кутом зору.
Дуже багато художників може намалювати рибу, жабу і равлика, правильно розібрати їх по анатомії, намалювати в перспективі, додати фактуру, можуть навіть стилізувати і додати щось від себе.
Багато хто йде від складного до простого, я ж намагаюся йти навпаки, від простого до складного, ускладнюючи просте, ставлячи його на новий рівень.
Чи думаєте про своїх адресатів під час творення?
Деякі з моїх робіт призначалися для окремих людей (хоча не всі вони про це знають). Відтак, якась їх частинка безумовно в моїх полотнах присутня. Я завжди думаю про моїх замовників, і тому у них немає до мене зауважень та претензій.
Чи існує у Вашій творчості дилема поміж змістом і формою?
Насправді питання доволі таке цікаве. Зміст і форму я поєдную з кольором, навіщо ускладнювати собі життя, коли все йде за течією.
Можливо, Ви пробували створювати щось у іншій техніці?
На це питання немає однозначної відповіді, скажу точно що життя покаже. Не в усі ж річки відразу ступати.
Морські образи і символи – провідна тематика Вашої виставки?
Моя виставка не зовсім присвячується морській тематиці. Це еволюція форми, пошук форми, пошук кольору.
Є така теорія, що ми вийшли з моря. Я ж використовувала це щоб просто зануритися в надра моєї фантазії.
Кожне мистецтво, як правило, несе певне послання до аудиторії. Що своїми полотнами хочете сказати Ви?
Шукайте просте в складному, складне в простому, ось що я хотіла сказати своїми роботами. Вчіться бачити прекрасне в малому і ви завжди будете щасливі.
Як Ви ставитеся до критичних чи, навпаки, компліментарних відгуків на власну творчість?
Я не завжди сприймаю чужу критику, оскільки вважаю, що я сама достатньо самокритична.
Ви – київська художниця. Чому саме Львів обрали для виставки "У вирі кольору"?
Я, як і більшість киян, я не залишилася байдужою до цього величного міста, де кожна вуличка несе частинку своєї історії.
Як подяку за таку чарівну атмосферу, я вирішила віддячити цьому чудовому місту своїми емоціями, які увібрала і перенесла на полотна.
Як данину цій культурній столиці, я вирішила дебютувати зі своєю виставкою саме у Львові.
