Ірина Гримак: Державі потрібен справжній діалог з громадами
Розмова з депутаткою Львівської обласної ради Іриною Гримак.
Варіанти розмовляють з депутаткою Львівської облради від партії Європейська Солідарність, засновницею благодійного фонду Ірини Гримак "Львівщина" та ГО "Успішна Львівщина", експертом з питань розвитку територіальних громад Іриною Гримак.
Чи відкладуть місцеві вибори восени 2025 року через воєнний стан, як президентські, так і парламентські?
Знаєте, у суспільстві вже склалася думка, що проводити вибори під час війни – це не найкраща ідея, і їх варто відкласти до завершення воєнного стану. Найімовірніше, повноваження депутатів місцевих рад продовжать, як про це вже заявляли у парламенті. Перший віцеспікер казав, що це буде "невелике коригування" законодавства. Та це не так просто.
Конституція України чітко каже: строк повноважень місцевих депутатів – п'ять років, і він спливає в жовтні 2025 року. Будь-який закон, який продовжить ці повноваження, суперечитиме цій нормі Конституції, а це ставить під сумнів легітимність рішень місцевих рад, повноваження яких пролонгують, особливо щодо бюджетів. Змінювати Конституцію під час воєнного стану заборонено, тому маємо проблему, яку складно розв'язати в умовах воєнного стану.
Інший варіант – передати функції місцевих рад військовим адміністраціям. Та це, повірте, також не вихід. Делегування повноважень від місцевих рад до військових адміністрацій загрожує неефективним управлінням територій. Прикладом є передача бюджетних повноважень від обласних рад до обласних військових адміністрацій. Військові адміністрації вдаються до ручного, непрозорого управління обласних фінансів, що не завжди є результативним, а громади залишаються без належної уваги та підтримки.
На мою думку, влада не піде на радикальні кроки, як розпуск рад, адже це загрожує дестабілізацією. Швидше за все, придумають якісь тимчасові рішення – постанови Верховної Ради України чи Уряду, або ж судова ухвала, щоб відтермінувати вибори. Скажу відверто, це ще більше послабить місцеве самоврядування та загрожуватиме здобуткам децентралізації.
У роз'ясненні ситуації з виборами мали б бути зацікавлені насамперед місцеві ради?
Війна змушує громади дотримуватися певної етичної стриманості. Вони уникають публічних дискусій про складні питання, щоб не послаблювати позиції держави. Усі ми розуміємо: пріоритет – боротьба з зовнішнім ворогом. Це дає центральній владі змогу обходити гострі теми, і не лише ті, що стосуються місцевих виборів.
Сьогодні громади фактично відрізані від ефективної комунікації з центром щодо ключових питань – підтримки переселенців, підготовки до повернення ветеранів. Держава поклала ці обов’язки на громади, не забезпечивши їх достатніми ресурсами чи повноваженнями.
Я неодноразово наголошувала про те, що без відкритого відвертого діалогу між місцевими радами та центральною владою ми ризикуємо не лише зупинити розвиток, але й зруйнувати досягнення децентралізації.
Ви звернулись до своїх колег-депутатів з ініціативою закликати Верховну Раду не ухвалювати законопроєкт 4298, адже його положення загрожують децентралізації?
Ситуація зі законопроєктами, які пропонують наділити місцеві державні адміністрації функціями контролю за органами місцевого самоврядування, викликає серйозне занепокоєння. Є кілька документів у Верховній Раді, які так чи інакше торкаються цього питання, серед них – це законопроєкт №4298, який готують до ухвалення в цілому, і я скажу відверто, він викликає найбільше запитань.
Цей законопроєкт зареєстрували ще у 2020 році. Він мав би завершити реформу децентралізації, запровадивши чіткий нагляд за законністю рішень місцевих рад і перетворивши місцеві державні адміністрації на префектури з контрольно-наглядовими функціями. Однак до другого читання його так переписали, що замість підтримки громад він посилює повноваження місцевих державних адміністрацій.
Йдеться про право зупиняти акти місцевих рад до судового розгляду, що, по суті, повертає нас до централізованого управління. Це не лише суперечить духу реформи, але й відкриває двері для зловживань, особливо в тилових регіонах, як Львівщина чи Івано-Франківщина, де місцеві державні адміністрації зможуть використовувати ці повноваження для політичного тиску, наприклад, під час підготовки до перших повоєнних виборів.
Ще один документ – законопроєкт №13150, який ухвалили у першому читанні у травні 2025 року. Він безпосередньо спрямований на створення системи забезпечення законності актів місцевих рад. Пропонується, що обласні державні адміністрації стануть органами нагляду за сільськими, селищними, міськими та районними радами, а Кабмін або визначений ним орган – за обласними радами.
Якщо акт громади порушує закон, то місцева державна адміністрація матиме 60 днів, щоб відреагувати, і 20 робочих днів для виправлення порушень, інакше – суд. Також планують створити Єдиний державний реєстр актів місцевого самоврядування.
Скажу відверто, цей законопроєкт є більше спробою навести лад із наглядом, але без чітких правил, без чіткого розмежування повноважень місцевих державних адміністрацій він просто відкриває двері для тиску на громади. Місцеві державні адміністрації можуть стати не помічниками, а тими, хто диктуватиме, що громадам робити, особливо якщо ті не подобаються комусь у владі. Це не про децентралізацію, а про контроль, який може задушити ініціативу на місцях.
Ці законопроєкти у нинішньому вигляді не просто підривають самоврядування, але й ставлять під загрозу нашу євроінтеграцію. Рада Європи вже розкритикувала перший із них за надмірні повноваження місцевих державних адміністрацій. Європа уважно стежить за нами та не поспішає вкладати кошти в громади, адже бачить, як реформа децентралізації згортається, а парламент займається ініціативами, які замість справжніх змін підсилюють централізацію.
Якщо ми не доведемо децентралізацію до кінця, то втратимо не лише довіру, але й критично важливу фінансову підтримку ЄС. А для наших громад у час війни ця підтримка є важливою.
Яким має бути вихід, адже попри все зловживання з боку представників органів місцевого самоврядування таки фіксують?
Звичайно, в умовах воєнного стану змінити Конституцію неможливо, і повна реалізація реформи ускладнена. Та це не може бути виправданням для посилення централізації чи авторитаризму. Кожне рішення має відповідати законодавству та працювати для людей. У цій ситуації потрібен чіткий та збалансований підхід. Необхідно посилити координацію між владою та громадами, доопрацювати законопроєкти та вдосконалити роботу правоохоронних органів. Тільки так ми уникнемо централізації та дамо громадам шанс на розвиток.
Під час опрацювання законопроєктів потрібно визначити та розмежувати функції місцевих державних адміністрацій: нагляд за законністю рішень місцевих рад, координація територіальних органів влади та виконання рішень рад. Жодних надмірних повноважень, як-от зупинення актів місцевих рад до суду. І потрібен відкритий майданчик, де Верховна Рада України, Уряд, асоціації та громади разом напрацюють зміни. Жодних маніпуляцій чи просування чиїхось інтересів – лише діалог заради законів, які завершать децентралізацію.
Далі – боротьба зі зловживаннями місцевих рад. Багато голів громад, особливо у віддалених регіонах, не мають досвіду в управлінні чи бюджетуванні, тому що їх обрали вперше. Тому варто створити при обласних радах підрозділи, які допомагатимуть громадам: методично, юридично та фінансово. Асоціації, до речі, також мають долучитися до цієї справи, а не лобіювати інтереси окремих мерів чи підігрувати центральній владі. Вони повинні значно більше надавати реальну підтримку громадам: консультації, тренінги, захист інтересів громад. Це їхня робота, а не займатися спотворенням реформи.
Контроль за порушеннями повинні здійснювати численні правоохоронні структури: НАБУ, ДБР, НАЗК, прокуратура тощо. Додавати місцевим державним адміністраціям контрольні функції у нинішній ситуації – це просто дублювання, що послаблює правоохоронну систему. Натомість правоохоронні та судові органи мають працювати чітко, без політичного тиску, щоб корупція чи зловживання не залишалися безкарними.
Фінансова централізація, що відбувається в умовах воєнного стану, також шкодить завершенню реформи децентралізації?
Фінансова спроможність громад сьогодні під ударом, і це, скажу відверто, справді серйозно підриває децентралізацію. Війна ускладнює наповнення місцевих бюджетів, а дії центральної влади, яка забирає все більшу частку коштів громад до державного бюджету для розв’язання оборонних питань, погіршує ситуацію на місцях.
В умовах масштабного дефіциту державного бюджету, спричиненого війною, держава також максимально скоротила підтримку розвитку територій. Для невеликих чи периферійних громад шанс дістати фінансування з держбюджету навіть на життєво важливі проєкти є мізерним. Голови таких громад змушені буквально випрошувати кошти, проходячи через бюрократичні щаблі. Такий ручний розподіл коштів, коли кожен керівник громади чи народний депутат тягне державні кошти на "свій" проєкт, є поверненням до старих "договірняків", коли рішення ухвалюють за принципом "подобається – не подобається", а не за реальними потребами території.
Я пам'ятаю, як свого часу на Львівщині ми вже мали справу з наслідками такого підходу – десятки довгобудів стояли недофінансованими роками. Тоді, завдяки зусиллям нашої команди, нам вдалося завершити ці об'єкти: школи, лікарні, культурні центри. Це був приклад системної праці. Сьогодні ж ми знову ризикуємо скотитися до тих самих практик, якщо не створять прозорі механізми фінансування, які розподілятимуть кошти за чіткими критеріями, а не за лояльністю чи впливовістю.
Натомість децентралізація фінансів і стабільність місцевого самоврядування дають громадам змогу ефективно працювати. Адже громади краще знають, що їм потрібно – добудувати школу, відремонтувати дорогу чи інвестувати в інфраструктуру. Мешканці можуть і мають контролювати, куди йдуть кошти, і саме вони здатні запитати в голови: чому дитячий садок стоїть недобудований, а бюджет пішов на нову бруківку? Такий підхід викорінює корупцію та політичні ігри.
Я не втомлююсь повторювати, що сильні регіони є основою сильної держави. У нас кожна громада має свій потенціал – аграрний сектор, промисловість чи туризм. І його треба підтримувати, а не забирати останнє.
Що робить Львівська обласна рада для підтримки громад?
На жаль, Львівська обласна рада наразі не виконує у повноті свою роль у підтримці громад та завершення реформи децентралізації. Через внутрішні проблеми та обмеження повноважень вона втратила здатність ефективно впливати на розвиток регіону та зміцнення місцевого самоврядування.
Обласна рада значною мірою позбавили ключових повноважень, зокрема щодо розподілу бюджетних коштів, що обмежує її вплив на фінансування громад. Її функції звели переважно до представницьких, а організаційна неспроможність погіршує ситуацію. Поточна каденція виявилася складною.
Рада й донині не змогла переобрати голову, сформувати дієві депутатські комісії та ефективно інтегрувати новообраних депутатів після заміни тих, хто склав повноваження. Через внутрішню розбалансованість і політичну роздробленість рада не діє як єдиний орган, що унеможливлює її вплив на життя регіону.
Посилення ролі обласних військових адміністрацій за підтримки центральної влади фактично відсунуло раду на другий план. Конкуренція між ОВА та обласними радами, яка спостерігається у всій Україні, навіть у регіонах, де їх очолюють представники однієї провладної політичної сили, відвертає увагу від потреб громад.
У Львівській області ця боротьба призводить до ігнорування місцевих проблем, таких як фінансування інфраструктури, соціальна підтримка вразливих категорій населення та реалізація ветеранської політики. Громади змушені самостійно розв’язувати свої питання, а це краще вдається більшим громадам, тоді як менші залишаються без належної підтримки.
Які кроки, на вашу думку, центральна влада має зробити, щоб не втратити довіру місцевого самоврядування?
Скажу відверто, ситуація непроста. Війна виснажила країну. Морально, матеріально та законодавчо. Ніхто не був готовий до такого тривалого випробування, проте громади довели, що вони є надійним партнером держави, тримаючи тил у найскладніші часи.
Щоб не втратити остаточно довіру місцевого самоврядування, державній владі потрібно припинити управлінський хаос. Всі її рішення мають базуватися на реальних потребах територій, а не на забаганках чи лояльності. І найголовніше – потрібен справжній діалог.
Формати на кшталт Конгресу місцевих та регіональних рад є, на жаль, імітацією. Їхні рішення готуються заздалегідь, у кабінетах чиновників без врахування позицій громад. Потрібен майданчик, де громади почують, а влада – дослухатиметься. Інакше ми втратимо шанс зміцнити не лише регіони, але й всю Україну.
фото: Фб Ірини Гримак