Новий документальний кінопроект хоче розповісти львів'янам про талановитого вуличного художника, який вимушений жити "на дні".
Документальне кіно відчутно набирає обертів в Україні. Схоже, що зараз це головний кіножанр, за яким варто слідкувати. У Львові буму документалок поки що не спостерігається, адже, хроніка наших днів твориться сьогодні здебільшого у більш проблемних регіонах. І це зрозуміло. Але тут вже теж втілюються кілька цікавих проектів.
Один з них – історія вуличного художника Томаса Орбелі, яку знімають режисерка Людмила Тимошенко та операторка Марія Ворончук. Вуличний художник тут не як графітчик, стріт-артіст, а у старому значенні цього вислову. Як андеграундний маргінальний митець, який малює і продає свої вироби на вулиці – на тротуарах, на книжковій барахолці під Федоровим чи в кращому випадку на ятці на арт-ринку "Вернісаж".
Томас Орбелі обертається не в середовищі львівських митців, а серед продавців кітчу та антикваріату. Однак, його малюнки – це справді цікавий та оригінальний стиль, гідний як галерей, так і уваги публіки.
Полотна вуличного художника, намальовані на старих картонках та кружальцях радянських платівок, вразили Людмилу Тимошенко подібністю до робіт грузинського митця Ніко Піросмані, співвітчизника Томаса Орбелі. Подібністю не так авторською манерою, як способом створення та побутування. Як виявилося у процесі фільмування, Орбелі теж підзаробляє малюванням вивісок до крамниць чи муралів на стінах ресторанів.
"Томаса для мене відкрив мій батько", – пригадує Людмила. "Років п'ять тому я приїхала із Києва до Львова і він мені каже – ходімо, я тебе з кимось познайомлю. Батько привів мене на площу Федорова, де за трамвайчиком-рестораном сидів Томас. Спочатку, побачивши його, я трохи злякалася – художник виглядав дещо занедбано. Але після розмови з ним я відчула, що це надзвичайно цікава, делікатна і вихована людина".
Нещодавно Людмила подалася з ідеєю документального фільму про маргінального львівського митця на пітчинг, влаштований Львівською кінокомісією та міськрадою. Там цей проект не пройшов, мабуть, через брак знімального досвіду у Людмили. Але зрештою вона вирішила, що такий фільм можна зняти і самостійно. Ідея зацікавила теж молоду кінодокументалістку Марію Ворончук, яка доєдналася до проекту як операторка.
Марія до Львова приїхала кілька років тому зі Східної України. Але й сама теж запримітила на вулицях міста цю колоритну постать.
"Одного разу навіть вдалося трохи поспілкуватися з ним", – згадує Марія. "Під час розмови я дізналася, що він архітектор і художник із Тбілісі. Навіть подарував мені картину з єврейськими мотивами… Томас людина досить загадкова і талановита, попри свою самотність і життя на "межі". А крім того, через нього нам ніби через своєрідний портал відкривається і завіса над внутрішнім життям "Вернісажу", весь колорит цього місця. Тому, для мене це дуже цікавий проект".
Наразі, Людмила та Марія знімають відеоматеріал, а згодом спробують знайти кошти для постпродакшину. Кажуть, вже за кілька днів відзняли чимало цікавого про самого Томаса та про його оточення. Тож, можливо, короткометражка переросте і у повнометражний фільм. Автори фільму поки не хочуть розкривати всі карти, але радіють, що в камеру потрапило багато унікальних моментів.
"Довкола Томаса постійно діється щось цікаве", – пояснює Людмила. "Підходимо якось на "Вернісаж", дивимося, а поряд з Томасом сидить на інвалідному візку дуже гарна жінка. З'ясувалося, що це вірменка, яка живе у Абхазії, нещодавно потрапила у автокатастрофу, її кинув хлопець. У Львів потрапила у складі спеціального туру для неповносправних. Побачила Томаса і упізнала в ньому земляка із Кавказу. Розговорились і Томас почав малювати її портрет".
Так, до фільму Людмили та Марії вплітаються і різні історії інших людей. Камера фіксує і персонажів "з дна" львівського центру. Саме серед колоритних пияків і волоцюг доводилося спочатку шукати головного героя стрічки. Адже, на початку зйомок з'ясувалося, що Томас десь зник і його півроку вже ніхто не бачив. Авторки фільму кілька днів йшли його "слідами". Аж поки цілком випадково і неочікувано не виявили, що саме в цей час, немовби на замовлення, Томас Орбелі знову з'явився на "Вернісажі" після довгої перерви.
"Те, що нам вдалося таки його знайти, те, що він повернувся саме тоді, коли ми почали його шукати, ми сприйняли як певний знак того, що наш проект має певне значення і що його варто продовжувати", – зауважує Марія.
Його колеги по ринку розповідають, що Томас більше дарує свої картини, аніж продає. І що більш вихованого чоловіка вони не зустрічали ніде.
Історію самого Томаса Людмилі та Марії доводиться збирати по крихтах. З уривків розповідей самого художника та коротких фраз його знайомих можна зрозуміти, що раніше митець працював чи не головним архітектором у Тбілісі. Але через певні таємничі і прикрі обставини був змушений залишити країну і оселитися у Львові. Сам Томас не дуже охоче розповідає про це. Лише натякає, що він насправді архітектор, а малюванням займається через змушену бездіяльність. Тож доводиться делікатно випитувати. Наприклад, як вдалося вже довідатись, учителем малювання у Томаса був знаменитий грузинський художник-авангардист Ладо Гудіашвілі.
Тож, вже у процесі перших зйомок видно, що за художником стоїть якась трагічна історія, яку таки варто знати, аби краще уявляти феномен львівського Піросмані – Томаса Орбелі.
