Села Довге-Калуське та Пійло Калуського району Івано-Франківщини страждають від двох екологічних проблем, кожна з яких ризикує перерости у катастрофу обласного масштабу.
За сприяння Freedom House та Міністерства закордонних справ Норвегії у рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".
Калуське провалля
У останні дні каденції Президент Віктор Ющенко своїм указом визнав на найвищому рівні місто Калуш зоною надзвичайної екологічної ситуації. До неї також увійшли села Кропивник та Сівка-Калуська. За три кілометри на Південь від Сівки-Калуської розташоване село Пійло, що також потерпає від безгосподарного ставлення до залишків промислового гіганта – Калуш-Голинського родовища калійних солей. Однак воно не включене до зони надзвичайної екологічної ситуації.
Тут не один рік видобували солі підземним та відкритим способами. Підземні порожнини спричинили масові просідання ґрунту, однак ця обставина ще не настільки болюча для жителів Пійла. Вони потерпають від засолення питної води, яка з надр землі потрапляє у криниці та водяні колонки. Хоч вода і нагадує за смаком "Трускавецьку" чи "Миргородську", однак жодних корисних властивостей у ній нема.
За протоколом дослідження води Калуською районною СЕС, вміст хлоридів у ній 800 мг/л. Це у три рази вище від максимально допустимої концентрації, відповідно, таку воду пити не можна. Дещо перевищує межу також вміст сульфатів. Твердість води – 7,5 ммоль/л.
Він розповів, що у питній воді Пійла фіксували перевищення гранично допустимих норм шкідливих речовин (в основному хлоридів) у сім разів. Тоді ж, десять років тому було визначено лише дві криниці села придатними для вживання питної води. За рекомендаціями хіміків було вирішено вживати лише бутильовану воду. А розсоли під землею по водоносних горизонтах взяли курс на річку Лімницю, що донедавна була однією з найчистіших у Європі. Однак тоді, у 2006-2007 роках ніхто не бив на сполох. Не вплинула на ситуацію навіть місія ООН, яка була тут спеціально для ознайомлення з надзвичайною екологічною небезпекою. Найближча до села шахта законсервована, а її робота раптово зупинена. Вона зовсім близько від траси, що вигідно підприємцю, який заснував на її залишках автосервіс. Таким чином обмежено доступ до небезпечного об’єкту та створено джерело наповнення бюджету сільради.
Загалом у селі є близько двадцяти криниць на п’ятсот шістдесят мешканців. Ще два роки тому кілька господарств могли пити воду з власних криниць чи колонок, тепер і вони відмовились. Селяни використовують засолену воду для побутових потреб, по великому рахунку вони вже звикли до скрути.
Забруднений водоносний горизонт слід очистити, для цього потрібні відповідні рішення у владних кабінетах Івано-Франківська та Києва, а також багатомільйонні витрати коштів.
Між іншим, на території Пійлівської сільської ради є місце водозабору для водогону Калуша (60 га), і місто платить селу податок за цю землю. Тобто виникнув такий собі водний парадокс: саме Пійло через калуську екологічну катастрофу не має води, але отримує невеликі надходження в бюджет завдяки воді…для Калуша! І якщо не запобігти потраплянню шкідливих розсолів у Лімницю, то й Калуш втратить можливість "пити" чисту воду з Лімниці.
Тим часом до одного з сусідніх до Калуша сіл Вістова будуватимуть водогін у рамках Швейцарсько-українського проекту "Підтримка децентралізації в Україні" DESPRO. Це чи не єдиний факт, що додає оптимізму пійлянам… Вони переконані, що саме централізоване водопостачання може вирішити їхню проблему. На це потрібно 5-6 мільйонів гривень.
Ризик "воскресіння" тифу
Сусіднє до Пійла село Довге-Калуське розташоване між річками Чечва та Лімниця. Довге-Калуське також входить до Пійлівської сільської ради. Микола Семанів на правах господаря показує нам пішохідний міст на Чечві. Його споруджено шість років тому, після паводків. Будувало його ТзОВ "СП Будучність", і як це не парадоксально виглядає, але саме "Будучність" причетна до масштабного видобування піщано-гравійної суміші саме на Чечві та Лімниці.
На дрон-відео чітко видно сліди від коліс вантажівок, що залишилися неподалік мосту, нижче по течії річки. Там же намито невеличку піщано-гравійну дамбу, що майже по всій ширині загородила течію Чечви.
Раніше Варіанти писали про небезпеки та наслідки видобування піщано-гравійної суміші на гірських річках. Однак в Довгому-Калуському ситуація ускладнена… ризиком потрапляння у Лімницю тифу з могил Довго-Калусього кладовища.
Щоб зафіксувати дроном місце "відбирання" рікою берегів, ми перетнули Довге-Калуське і приїхали на лівий берег Лімниці. Тут розробка родовища піщано-гравійної суміші велась ще з часів СРСР. Микола Семанів розповів, що відтоді на березі залишилось штучні озера. Їх було передбачено як протипаводкові заходи, які бережуть село від затоплення.
За 1 кілометр на Південний Захід від Довгого-Калуського є санкціоноване родовище валунно-гравійно-піщаної суміші "Берлога". У 2014 році Держслужба геології та надр України поновлювала дію спецдозволу СП "Будучність" на користування надрами. Також "Будучність" згадується у Переліку спеціальних дозволів на користування надрами від 18 травня 2015 року оприлюдненим на офіційному сайті Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України".
Чотири роки тому річка змінила русло, наблизившись на 200 метрів до села. Ріка поступово "захоплює" сільське пасовище. Лімниця змінює берегову лінію з швидкістю близько 10-20 метрів на рік, зменшивши площу пасовища приблизно на 5 га.
Однак найбільша небезпека полягає в тому, що неподалік ріки розташоване діюче кладовище, землі якого може підмити Лімниця. Загрозливішою ситуація є через те, що у 1940-х роках на на ньому хоронили людей, померлих від тифу.
На картах чітко видно, як русло річки утворювало подовгастий острів.
На нашому ортофотоплані зробленому за допомогою дрон-зйомки зафіковано значно опуклішу дугу берегів ріки та острова.
На ортофотоплані червоною лінією позначено найближчі точки ріки та кладовища. Відстань між ними – трохи більше трьохсот метрів. Тобто за якихось 15 років ріка може впритул наблизитись до тифозного кладовища! І тут наслідки видобування піщано-гравійної суміші перетинаються з проблемою втрати основного джерела питної води калушан – колись найчистішої річки Європи – Лімниці.
Наразі єдиними, хто крім селян намагається контролювати видобування піщано-гравійної суміші на Лімниці, є ГО «Залізний тризуб», яка звернулася з відповідною скаргою до генпрокурора. Схоже, що остаточне рішення у екологічних бідах Калуського межиріччя, та й усіх гірських річок Карпатського регіону, буде саме за київськими владоможцями.
Репортаж створено за активної участі слухачів Школи інноваційного екологічного репортажу (Івано-Франківськ, жовтень 2016 р.) у рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".
Фото: Варіанти, Тарас Волошин (суспільно-політичний тижневик «Галицький кореспондент»)
Відео: Руслан Бокало
