«Карітас-Сокаль» у робочій групі: як залучити громадян до трансформації вугільних регіонів

ГО «Європейський діалог» представляє свого локального партнера у Сокалі — ГО «Карітас-Сокаль» та її представницю у складі робочої групи із розробки плану залучення громадян до процесів справедливої трансформації — Мар’яну Яремчук.

Мар’яна Яремчук — заступниця директора благодійного фонду «Карітас-Сокаль» та депутатка Сокальської міської ради. За активну волонтерську діяльність вона нагороджена відзнакою Головнокомандувача ЗСУ.

Ми поговорили з Мар’яною Яремчук про те, чому вона особисто долучилася до проєкту «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини», які соціальні проблеми тут найгостріші та чого вона очікує від майбутньої стратегії розвитку громади.

З якою метою ви долучилися до проєкту?

«Карітас-Сокаль» — активна благодійна організація, ми працюємо вже понад 27 років і, можна сказати, формуємо соціальну політику в громаді. Беремо участь у різноманітних проєктах, намагаємося впливати на соціальну політику громади й регіону, надаємо соціальні послуги. Тому очікуємо, що в межах цього проєкту будуть розроблені важливі стратегічні документи, а також реалізовані міні-проєкти для громади. Якщо коротко — ми хочемо змінювати нашу громаду на краще».

Де саме ви бачите вузькі місця у соціальній сфері громади, над якими варто працювати, і проблеми, у розв’язанні яких може допомогти реалізація проєкту?

«Карітас-Сокаль» працює з ВПО ще з 2014 року — ми першими в Західній Україні приймали кримських татар, а у 2022-му прийняли нову хвилю переселенців. Від початку повномасштабного вторгнення через нашу громаду пройшло орієнтовно 7 тисяч ВПО, зараз залишається трохи більше 2 тисяч, і, думаю, десь тисяча з них уже не повернеться додому. Зараз триває нова хвиля евакуації, і місць для ВПО бракує — прибувають одинокі люди, багатодітні родини. Немає достатньо житла.

У громаді є три прихистки, два з яких на базі нашого «Карітасу»: один — наша приватна власність, другий — комунальна власність громади, яку ми орендуємо. Третій прихисток — на території санаторію «Ровесник». Ми постійно на зв’язку з людьми в цих прихистках і добре знаємо їхні проблеми: хтось живе там уже три-чотири роки, і що далі? Є люди працездатного віку, які досі не мають ні постійного житла, ні роботи.

А ресурсів для будівництва чи ремонту соціального житла у громади недостатньо.

Моє бачення таке: переселенцям потрібні не тимчасові прихистки, а значно ширші умови для інтеграції — соціальне житло, робочі місця.

Ми працюємо з ВПО дуже багато, тому вважаю, що в межах проєкту варто пріоритетно звернути увагу на адаптацію та інтеграцію цих людей. Наразі процес інтеграції гальмується браком ресурсів. Є державна програма «Будиночок у селі», але навіть 500 тисяч гривень не вистачає, щоб купити хату в наших селах — ціни на житло тут вищі, ніж у сусідніх районах. Якби додалася регіональна чи обласна програма або спонсорська підтримка, тоді можна було б говорити про реальні результати. Я навіть писала про це на сторінці Мінсоцполітики — отримала багато відгуків від ВПО, які кажуть, що така програма їм не підходить.

Друге важливе питання — працевлаштування. В громаді небагато релокованого бізнесу, по суті лише одне потужне підприємство — фармацевтична компанія, і кілька менших: олійня, швейне виробництво. Цього замало.

У кожному селі нашої громади є школа, майже в кожному — садочок. Проблема — дороги, але головне все ж таки житло й робота. А сільськогосподарських виробників у нас багато, зокрема із сучасними, європейського рівня технологіями, де люди й непогано заробляють.

Якби проєкт допоміг ВПО інтегруватися в громаду — дав ресурси, знання, обмін досвідом, — це була б реальна допомога для нас. Приміром, у місцевої влади є нежитловий фонд, який можна перевести в житловий, але немає ресурсу на ремонт. Можливо, кошти є, але їх спрямовують на інші цілі — влада поки не готова повністю ремонтувати житло для ВПО.

Крім ВПО, які ще соціальні категорії потребують уваги і можуть бути залучені до проєкту?

Родини загиблих і зниклих безвісти, а також ветерани — це теж дуже важлива й доволі велика категорія. Ми працюємо в цьому напрямку з різними громадськими організаціями, маємо Центр життєстійкості, різні проєкти. Нещодавно залучили в громаду трьох фахівців супроводу ветеранів. Робота йде, але не завжди достатньо ефективно.

Ветеранам потрібні додаткові навчальні програми. Є міні-гранти, є біржа праці, але не всі готові туди звертатися — можливо, варто спростити ці процеси. Головне — ветеран, який повернувся, скажімо, без ноги чи без руки, не поїде працювати у велике місто, жити й заробляти йому треба тут. Потрібні ресурси, щоб він міг працювати саме в громаді.

Чи є ще пропозиції, на які варто звернути увагу громадськості та владі під час роботи над стратегією громади?

Третя проблема — відтік молоді у великі міста. Наша громада велика, 50 тисяч населення, але Сокаль — місто маленьке. У нас є лише один коледж, і немає жодного вищого навчального закладу. Дитина, навіть дуже активна в Сокалі, після школи їде до Львова і не повертається. Потрібен механізм, який утримає молодь у громаді, — насамперед цікаві робочі місця, яких зараз бракує. Соціальна політика все одно тісно пов’язана з економікою і роботою.

Мене завжди боліло одне питання: у нас є велика митниця в Угринові — і по суті все. Є доїзд, є земля, яка практично не використовується. Якби там створити інфраструктуру — логістичний центр, хаб, — громада б розвивалася: з’явилися б робочі місця, податки. Розумію, що митниця — це державна структура, але навколо неї — купа незадіяної землі.

Якщо біля митниці почне розвиватися інфраструктура, громада житиме значно краще. Ми — прикордонна зона, у нас чимало пам’яток архітектури. У нас багато сільськогосподарських виробників, які могли б возити туди свою продукцію, але наразі там просто вулиця й дорога, яка навіть не розрахована на великогабаритний транспорт — хіба що автобус розминеться. Якби це розбудували, з’явився б і рух, і робочі місця, і люди залишалися б у громаді.

До війни поляки часто приїжджали до нас — заради пам’яток архітектури, культури, церков, наших товарів, так само як ми купуємо польські товари. Якби прикордонний рух розвивався активніше, це дало б громаді додатковий поштовх для розвитку.

Хочеться, щоб ця моя пропозиція також була розглянута та врахована під час розробки нової стратегії розвитку громади.

Нагадаємо, у березні в Шептицькому вугільному мікрорегіоні Львівщини стартував проєкт «Залучення громадян до справедливої трансформації вугільних регіонів Львівщини». До нього долучилися сім громад: Белзька, Великомостівська, Добротвірська, Лопатинська, Радехівська, Сокальська та Шептицька.

Ініціативу реалізує ГО «Європейський діалог» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE).

На першому етапі проєкту громади працюють над планами залучення громадян до процесів справедливої трансформації. З цією метою в громадах утворено робочі групи, які вже провели перші засідання. Наступним етапом стане розробка Стратегії розвитку громади на 2028-2034 роки.