У день Господнього Преображення батрахоміомахія Автономного опору та Юрія Михальчишина намагається своєю травестією намахати увесь трудовий люд.
Колишні націоналісти, але тепер вже юні марксисти якось так полум'яно виступили проти свавілля "Свободи" (яка стала, на їх думку, західною аналогією східної Партії регіонів).
І так ця шістка автономних будьонівців виступила проти терору Михальчишина, що навіть готова піти у збройне підпілля (або просто виїхати у країни більш розвинутого капіталізму).
І все тому, що деяких їх лівих активістів побили майже відомі широкому загалу охоронці та побратими народного депутата Михальчишина.
Побили за плакати з кульовим отвором в лобовій чакрі нардепа. Били арматурами і можливо, палицею з цвяхами.
Били не сильно, а лише хотіли налякати. Били за захист прав українського народу на варті якого і стоять активісти Автономного опору та одночасно такої лівої структури, як "Захист праці".
Після такого арматурного побиття принципові Автономні навіть не хочуть звертатись до міліції, оскільки це антинародна і корумпована структура на варті якої стоїть диктатор Михальчишин, який ще й хоче контролювати усі патріотичні сили Львова.
Але який з Юри диктатор? Варто лише глянути на цю усміхнену аватарку Вішни, що витає у хмарках, як відразу можна зрозуміти, що це миле та богобоязливе малятко.
Якщо десь і була така власна ініціатива Михальчишина, то це лише дитяча хвороба лівизни. І якщо це справді була його власна ініціатива, то партія неодмінно повинна оголосити товаришу Михальчишину сувору догану за такі власноручні речі, що кидають паплюжну тінь на усю "Свободу".
Товариш Михальчишин повинен усвідомити свою провину та кров'ю змити її (та усі гріхи, що кличуть до помсти) у невблаганній борні за долю українського народу.
Хоча, можливо, що це щось наплужили його шістки. Шістки чомусь особливо стали лажати за звітний період безкарності. Шістки Садового чудесно бикували у фейсбуках у переддень медіафоруму. На простріленій чакрі Михальчишина навіть намагається бикувати і рипатись Хрущак, ніби хоче тими двома рогами затулити усю убогість галнету.
Можливо, так налажала якась інша шастка, бо у цьому побитті підозри викликаються усім, що пікселізується. Присутня в інтернетах арматурна рана на лівій лопатці якась занадто постановочна.
Її місцезнаходження свідчить про те, що вона нанесена або карликом, або горбанем. Але ні карликів, ані горбанів поміж бугаїв Михальчишина чомусь немає.
Така рана незручна для нанесення, бо той, хто її робив, був змушений стояти на колінах чи сидіти на кортах. Сумнівно, що хтось зі супротивників бачив бойову еквілібристику індонезійського фільму Serbuan maut.
Зі зросту поціновувачів Михальчишина рана пішла б набагато правіше і під більш гострим кутом. Ще існує така гіпотетична можливість, що жертва арматури лежала на животі та на якомусь вдало підібраному підвищенні (а-ля стіл чи тренажер), а хтось анонімний дуже акуратно, майже ритуально завдав їй такого сакрального удару, що залишає такі благодатні сліди.
Ще можливо, що удар відбувся у той момент, коли жертва або нахилилась, або піднімалась, але у такому випадку рана занадто зафіксована і нерозмазана. Тобто, арматурна жертва не рухалась, не могла, або не хотіла.
Останнім варіантом у цій майї може бути той випадок, що харерамний Михальчишин, як та аватарка багаторукого Вішну, провела свою власну пенетрацію і своєю нижньою правою рукою завдала ще й такого піаристичного удару у відповідь на свої зацятковані чакри.
Можливо тому у цій взаємопобореності так багато гамору, але так мало гоморри. Автономним антифа далеко до вусатих комуністів з фільму Карло Ліццані San Babila ore 20: un delitto inutile, а підкачаним нацикам Михальчиша – далеко до діонісійського екстазу аппенінських хлопчиків з їх неприхованою гомоеротикою у шкірянках з того ж фільму.
Напруження між ними мінімальне лише завдяки власній тілесній та духовній недолугості, а не завдяки ідеологічним конструкціям. Флюїди взаємопритягнення майже відсутні і більше (хоча також мізерно) блукають тіні едіпівого комплексу з дрючком у руках: Юра нам допомагав, Юра оплачував, Юра читав нам лекції (а тепер він нас кинув).
Як Ви вже зрозуміли за такої батрахоміомахії, навіть слово "репресії" є занадто великим для таких піциків. І тому ці автономні ісусики вифлиємськими немовлятками щось там так дитяче белькочуть про свого колишнього патер ностера. Але белькочуть так, ніби вони якесь велике цабе, або, принаймні, муха цеце.
Напевне, саме тому біля хмарочосів на Озаркевича можна побачити лише зацяткованого Михальчишина, який заступав їм усі батьківські функції, а не того ж Кира Святослава Шевчука, який також причетний до будівництва своєю патерналістичною правицею.
Невже арматура, як відверто фалічний симбол, занадто відвертий для таких богобоязливих нацболів? Невже вони послухались того оформленого в афоризм багатьма ЗМІ вислову Гузара: "справжній християнин не може бути націоналістом" і вирішили стати марксистами?
Але й тут ці похнюплики, унеможливлені власними руками та іншими членами партії, не прошарюють, що афоризми – це сегмент тоталітарного (патерналістичного) курсу, який змогли подолати, хіба що Ніцше та Лєц (і може Франсуа Моріак?).
Афоризми – це нецензурна лексика. Афоризми гірше матюків. Афоризми – це тероризм. І тому у афоризмі Гузара присутні: підозрілість афоризму як такого, підозрілість авторитету Гузара, підозрілість афоризму Гузара.
У своїй щирій інфантилі Автономний опір вже ніякий не автономний і навіть не автохтонний. Більше хтонічний, ще навіть ненароджений. І справа навіть не у глибокій маргінальності цієї купки юних і недосвідчених, і навіть не в лівому керунку їх кришувальника-марксиста (соціаліста, а на тому й капіталіста) Олега Верника (якого вони також щиро заперечують, бо існують лише на власні внески).
У всій цій фантовій інфантилі немає ні іронії, ні почуття гемору. Тому, поки Верник фоткається на лондонській могилі Карла Маркса (де відчуває священний трепіт) та пише книги разом з Табачником (Западные избирательные системы: мифы, геополитика и права человека), його молодші товариші піонеряться у Львові та віднєкуються від плакатів з Михальчишем.
За цією ілюзією, маревом, пеленою, серпанком наближаються вибори (і нові проблеми для "Свободи" з боку секти Садового). Українська Галицька партія вже поволі групується за Збручем, а громадський рух "Дайте пройте" вже незабаром зможе називатись "Дайте пройти Садовому".
У Садового помітний якийсь локомотивний потяг до нездорових асоціацій щодо руху з перешкодами. У Самопомічі присутній поступальний рух туди-сюди-зворотньо з наступним приємним розповсюдженням туди-сюди-повсюди.
"Дайте пройти" також заважають якісь перепони особистого характеру, що також може бути мазохістичним свідченням того, що у Садового люблять, а головне – не бояться перепон.
Ось так разом, всією своєю автономною купкою, вони і чекають, коли прийде якийсь Біг Бой та запропонує їм таке, на що вони відразу і без відрази погодяться:
Let me see your titties
let me see your titties
she said okay, okay
now let me see your pussy lately
now let me see your pussy
she said okay, okay
використано фото з сайтів: god.go4wallpapers.com, santabanta.com.
колажі: Ю.К.
