Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулого тижня хвиля емоцій заполонила весь інформаційний простір, відсунувши інші події, навіть воєнні, на жаль. Ейфорія, звинувачення, страх, надія та прогнози. І не без злості та гніву. І, звичайно, хочеться запитати, то хто ж тепер барига?
Можливо б відповідь дав автор цього визначення – М. Саакашвілі, але через відомі причини, навряд чи. Зауважимо, що оцінка подіям повинна надаватися з холодним розумом і навіть люди, які мають право на моральну сатисфакцію мають керуватися принципом, що помста – це страва, яке подається у холодному вигляді.
Отже, можна сказати, що НАБУ та САП вперше взялися виконувати ту місію, для якої їх призначили. Попередня десятирічна діяльність була загалом імітацією роботи, оскільки торкалася нижніх владних структур або порушувалися наперед липові справи, що розвалювалися у судах, а все зводилося лише до гучного піару.
Пригадаймо Роттердам+, діамантових прокурорів, звинувачення проти міністрів В. Омеляна, А. Пивоварського тощо. Пригадаймо взаємне ворогування, коли НАБУ встановлювало прослуховування в антикорупційній прокуратурі та ще ряд інших зашкварів та непрофесійних дій.
Врешті й у Львові розслідування щодо купівлі землі голландською фірмою під технопарк у Рясному закінчилося пшиком і тим, що фірма пішла, заповівши іншим – не зв'язуватися з українською владою. Аналогічна ситуація й з фірмою Арчер, що виробляє якісну оптику для армії. Плюнула, релокувалася у Чехію, де й платить податки. І ціна приладів вже не та, що у нас. Дійшло до того що колишній керівник НАБУ потрапив у список НАЗК осіб причетних до корупційних дій.
І тут ніби прорвало. Після десятирічної нікчемної діяльності нарешті сталось те, чого вже не очікували. У таке "нахабство" було важко повірити і владі, і фігурантам справ, і суспільству загалом. Стало зрозуміло, що літні виступи щодо НАБУ та САП були недаремними. Тепер вони заслуговують постійної уваги та підтримки.
Проте пригадуючи минуле десятиріччя діяльності ми не повинні їх робити священною коровою та здійснювати публічний громадський контроль з вимогою довести справи до логічного завершення та не дати знову зійти на манівці. Щоб плівки Міндіча не перетворилися на плівки Мельниченка.
А причини для такого занепокоєння вже є, оскільки після короткого мовчання влада ніби почала робити правильні кроки щодо відставок міністрів, аудиту підприємств, формування наглядових рад, заяв про схвалення таких розслідувань тощо.
Проте, оговтавшись, почала вести контргру у Телеграм-каналах та ЗМІ. Апофеозом відмазок став четверговий бенефіс нашої української Скабєєвої, відомої сентенціями: "Мову на хліб не намажеш" та "Гірше вже не буде", де провину перекладають на ставлеників Порошенка, олігарха Фіали та, вдумайтесь, демократичної партії США.
Минулих проблем і наслідків у відносинах зі США виявилося замало. Поконфліктували з республіканцями, тепер треба з демократами. І все заради того, щоб довести, що президент нічого не знав, не відав, а винні внутрішні вороги та демпартія США. Тобто винні факти крадіжок, а те, що про це розголосили й не дали їх продовжувати, то президент нічого навіть не здогадувався, що роблять його друзі.
І тут пригадуються зойки старих більшовиків, яких у тридцяті роки везли в Сибір, або вели на ешафот: "Товаріщ Сталін нічево не знаєт. Ето мєстниє пєрєгіби. Єслі би товаріщ Сталін знал, такоє би нє случілось. Нужно напісать пісьмо товаріщу Сталіну, он во всьом разбєрьотся і накажєт віноватих".
Адже важко пояснити те, як якийсь Міндіч, загалом ніхто, який не займав жодної посади, міг впливати на найважливіші державні рішення, на кадрові призначення, на силові органи, навіть обговорював кандидатуру посла України в США. Уявляєте, як би туди поїхав Галущенко і тепер все це вилізло? Запитання, правда? Звідки у цієї людини були аргументи для всіх?
Щодо влади все зрозуміло. Відмазки лише збільшують підозри. Проте найважливіше, що і суспільство опинилося у дуалістичній ситуації. З однієї сторони важлива вся правда, а з другої – щоб виявилося, як кажуть: «Дружина Цезаря поза підозрою». Важливо не переборщити у посипанні солі на рани та дійсно не відвернути наших партнерів, які й так вже напружилися.
Адже від цього залежить наше виживання як держави та як нації. Неприємно, але ми приречені пройти весь воєнний шлях разом з цією владою, інакше не буде. Спокутування за бездумне минуле – жахливе, але неминуче. Важливо жорстко тримати її в руках, не вірити в обіцянки та не клювати на вовину тисячу та 3000 км.
Важливо також, щоб розслідування велось дійсно щодо великих речей та не збилося на дрібниці. Не привело до негативних наслідків, як, наприклад, з фірмою Арчер. Безпілотники згадуваної фірми Fire Point усе ж літають і вражають цілі.
Надзвичайно важливо, щоб і ракета Фламінго полетіла точно в ціль попри все. Дилетанти вже кричать чому її дотепер не видно, чому так довго тощо. Не секрет, що перші експериментальні пуски вже були й точність ураження наразі не відповідає бажаній. У Туапсе відхилення від цілі було близько кілометра, у той час, як Нептуни в Новоросійську точно вразили С-400 і нафтовий термінал.
Не слід забувати, що актуальна версія морського Нептуна була готова ще у 2021 році, а шлях до "сухопутного" довгого Нептуна зайняв чотири роки, адже ракетна зброя – це зброя, яку технологічні країни створюють не те що роками, а десятиліттями, і тому не можна вимагати від розробників неможливого.
Згадаймо, що омріяні Томагавки почали розроблятися у 1972 році, а вперше з'явилися на озброєнні у 1983 і те, що тепер це зовсім інша ракета. І ті випробовування, що інші держави роблять на полігонах нам приходиться робити у бойових обставинах. Сподіваємося, що інженери доведуть до пуття систему наведення. Важливо, щоб у процесі розслідування не гальмувалася робота шляхом накладання безглуздих арештів і вилучень, як це було у відомому випадку з клістронами для РЛС напередодні війни.
І не забудемо подякувати нашій ППО, яка під час минулого масованого нальоту на Україну знешкодила 90% цілей (94% шахедів і 73% ракет), зберігши життя багатьом людям. Подякуймо також бійцям на фронті, які ціною нелюдських зусиль на ЛБЗ захищають нас від оскаженілого ворога. А наше завдання – зробити тил достойним фронту.