Двоє білих, третій – як сніг. Саме такою блаженною трійцею (Сех, Фаріон, Михальчишин) мала відбуватись перша львівська пресуха свободівських нардепів.
Позаду нардепних фейсів мала пурпуровим розливатись зірниця і жорстоким капс-локом повставати пророчі слова Велемира Хлєбникова з поеми "Ладомир": "Я вижу конские свободы и равноправие коров".
Але хтось розумний у "Свободі" відключив таку функцію. Після партійного збільшення масштабів діяльності деякі свободівські персонажі автоматично хапнули зірочку і зазвіздились одним словом.
Сех ще до остаточного оголошення результатів вже не бачила берега під власними мощами. Її статус вже тоді аватарив зверхністю, а верхня губа періодично зросталась з носом у німому вияві агресії.
Зажовуючи гумкою страх і переляк спутаних ніг вона вже тоді схопила за бороду Стожари.
Рефлексивна здатність Михальчишина, безперечно, переможе зірочку і на морально-вольових витягне себе з цього піке за волосся. А от ментальність Сех у цьому питанні пасе задніх. Обмеженість її дояркової конституції остаточна і не підлягає оскарженню навіть поміж одностайності корів.
Дидактична аутичність такої її автентичності безумовно безапеляційна. В партійній ієрархії вона може тільки стояти на шухері та сподіватись лише на макові зернятка революції. Така Сех зайва у "Свободі". Її ідеологічна відсталість – тягар для такої "Свободи". Вона нарешті домоглася бути ніким і німим. Лише одним голосом. Лише однією карткою для голосування.
Така Сех потрібна лише для того, щоб тримати брата Панькевича за руку, аби той не боявся темряви невідомого лісу.
Така Сех не варта навіть манікюрів Ірини Фаріон. Бо Ірина Фаріон відвічно по той бік звізди. Лицарство її духу стратосферно вище податливого миготіння людської природи. Того дріб'язкового, мізерного дріботіння. Вона – моноліт з фільму Кубрика навколо якого стрибають мавпи, нездатні навіть на мить осягнути усієї величі присутнього перед їхніми очима культового предмета.
Тому замість Сех сьогодні на прес-конференції наявні Андрій Тягнибок та Михайло Блавацький. Пат і Паташон. Штепсель і Тарапунька. Луї де Фюнес та Бурвіль. Террі-Томас і Норман Віздом.
Ці двоє не такі харизматичні, як вищезгадані коміки, оскільки символізують своєю присутністю вічне протистояння в коридорах "Свободи" між бізнесом та ідеологічністю, між духовним і матеріальним, між приземленим і горнім, між партійною касою та олігархічним капіталом.
Вони баласт, що покликаний стримувати Фаріон та Михальчишина від надмірних поривань в царину революційного та бастільного. Останні вже готові виводити людей на вулиці, де Фаріон власноручно їм відкриє двері до парламенту. Фаріон закликає качати біцуху та читати Чака Поланіка (якщо такий прописаний у парламентський бібліотеці). Крізь гуччі Фаріон бачить, як два дні "Свободи" у парламенті вже зрушили брили безнадії у суспільстві.
Малий Тягнибок і Блавацький – наглядачі над інтригами Фаріон та кониками Михальчишина.
Фаріон некомфортно у присутності Блавацького. Її вивертає на його профанних глаголах, які миттєво виліплюються у карикатуру. Блавацький так чинно, так по-міщанськи намагається педалювати спікерність. Невдало жартує. Не розуміє сенсу слова "сарказм". І ліпить на собі крутий імідж крутого господарника.
У час, коли над українською державністю нависла янучарська орда, бла-бла Блавацький бавиться окулярним футляром і у цьому уся трагедія його шинелі.
Вийшовши на новий рівень гри, Фаріон змушена стримуватись у своїх духовних мечах, бо малий Тягнибок неустанно коситься на її атрибути.
Розуміючи, що демонстративна демонізація "Свободи" – це розводка для столичних лохів, Фаріон змушена зосередитись на кардинальній зміні суспільної свідомості. Вона хоче впливати на душі, ще нещодавно чужих для неї виборців. Для неї мова важливіша за економіку.
Отак заколисавши підозрілі погляди малого Тягнибока, вона встигає протиснутись крізь його гевальні та дебельні кордони зі звісткою про той факт, що смерть Партії регіонів та інших українофобів – це питання часу.
Ставши нардепкою, вона змушена виваженіше печихвостити різноманітні створіння, усіляких там нелюдів, гаспидів та песиголовців. Цього разу разом з Михальчишином вони затролили лише відморожені вушка Лєначкі Бандарєнка, більш культурніше змалювавши її охохо, як агресивну і неадекватну особу.
Відповідь групи вушок Альони очікується в найближчих ефірах.
Для усіх інших звучить прифанкований Deodato "Also Sprach Zarathustra"