Коца "Дорога належної форми" (2026)
Перфектний неофолк з вивернутою у потойбічне лірикою та глузливим навспаком.
Про один з найкращих релізів 2026 року від лейблу Erythroleukoplakia Records гріх мовчати у нинішні часи чи навіть у безчассі.
Поза межами лейблу інформації про проєкт Коца навіть не відшукаєш. Здається, що за ним стоїть Ілля Кравець з особливо глумливою любов'ю до всілякої чортівні та іншої богомільної субстанції.
За усім цим фаталістичним оспівуванням тління десь мусово згадати гурт Current 93 хоча б з альбомом "Thunder Perfect Mind" (1992). З чогось тутешнього знавці десь мають вже трохи надолужити альбом Drudkh "Songs of Grief and Solitude" (2006).
"Дорога належної форми" є перфектним неофолком з розвинутою міфологією та драматургією. Про цей викристалізований оповідацький талант з такою силою уяви й справді гріх мовчати.
Про потойбічне він співає як про інтимне. Якщо пекло зігріває його ліричного героя як матінка, то йому нічого довго чекати. Усе найцікавіше у своїй підступній двозначності він презентує відразу, щоб всі назавжди відчули міць його слова ("Матінка").
Смерть, тління та всіляка фантасмагорична чортівня у Коца завжди напоготові зі своїм лукавим блазнюванням. Чорний гумор – це вся його рідня у своєму голосному різноманітті. Нечистий вже за звичкою постає напарфумованим жевжиком, який легко підбирає у світі всілякі ліниві душі ("Мила").
Хіба це його проблема, що вони неуважно читають усі пункти угоди дрібним шрифтом ("Знову покличу я його. Хай врятує мене знов. Позбав мене страждань, душу забирай. Ти щось наплутала, мила. Твоя душа давно моя")?
Манірність вампірського гумору у треці "Сон" ("Сподіваюсь, тобі любі твої сни, і ось я залишаю тебе без руки. Чи потрібною вона була?") сягає особливого маєстату у своїй ритуальній ієрархії священнодії.
За таких обставин десь обов'язково на альбомі мають бути певні апеляції до християнського досвіду. Елегійне блазнювання треку "Спокуса" оповідає доволі традиційну історію спокус Христа у пустелі з диявольським привітом Казандзакісу та Скорсезе.
А ось різдвяний горор "Різдво" – це вже щось значно цікавіше. Коца вивертає посполиту побожність з її обмеженим буквалізмом у безумовну любов до кривавих ритуальних жертвоприношень з поганським відгомоном.
Це не якийсь там епізод зі спалюванням відьми, а цілком праведне бажання смерті Чужому та Іншому ("Хай помруть сусідні села. Люблять Тебе не як ми. Їх дівчина некрасива, небагаті їх дари").
Подібного й нині, якщо від'їхати десь зовсім неподалік, хоч греблю гати. І взагалі навіть не потрібно нікуди їхати. Усе тут, відразу та гуртом.