Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулий тиждень не приніс жодних відчутних зрушень щодо мирних переговорів і досягнення хоча б якогось вартого уваги результату. Вся міжнародна активність, що в США, що в Європі включно з заявами лідерів чи публікаціями у ЗМІ нагадувала білий шум з ніякими результатами.
Прикладом є заяви про демаркаційну зону на 40 км, які свідчать про повну некомпетентність та відсутність знання ситуації. Загалом можна констатувати повний провал міжнародної політики США.
Червоні доріжки, аплодисменти, плазування Віткоффа, дедлайни, погрози санкціями повідомлення про переговори замість позитиву показали повну політичну імпотентність Трампа та переконання путіна у своїй безкарності.
Доказом цього є масовані удари по Україні 21 і 30 серпня, коли Україну атакували відповідно 614 і 582 цілі (дрони, балістичні та крилаті ракети). Хоча ППО України показала в обох випадках результативність на рівні 95%, ураження все ж були, спричинивши руйнування і, що найгірше, людські жертви.
Таким чином вся "миролюбна" американська політика сприймається росіянами, як заохочення до швидшої поразки України з тим, щоб Трамп міг оголосити мир на російських умовах. Це недалеко від істини, оскільки після останнього обстрілу з Вашингтона пів дня не було навіть співчуття жертвам, а лише констатація того, що Трамп знову незадоволений, але не здивований, плюс заява про те, що треба вчергове почекати, щоб сторони навоювалися.
Отож стало остаточно зрозуміло, що Трамп не знає що робити, і думає, як вискочити з халепи в яку він сам себе загнав, оскільки найбільшою своєю заслугою вважає те, що він допомогу Україні перевів на комерційну основу та заробляє на цьому гроші.
Показовим є зухвале вбивство серед білого дня Андрія Парубія, яке цілком вкладається в контекст останніх подій для демонстрації факту, що росія буде відверто займатися терористичною діяльністю й надалі.
Безперечно, що росіянам було за що ненавидіти цю людину, адже це він на посаді голови ВРУ провів два найважливіших світоглядних закони. Закон про перехід релігійних громад до ПЦУ від 16 січня 2019 року та Закон про мову, який ухвалили 25 квітня 2019 року вже після другого туру президентських виборів.
Це звичайно викликало лють у російських шовіністів, недаремно путін у своїх заявах щодо мирного процесу вимагає визнання російської мови другою державною і повернення прав РПЦ, розуміючи роль цих чинників у підриві внутрішньої стабільності України.
Тут заслуга А. Парубія неоціненна, оскільки сучасна влада, яка невдовзі прийшла, з її концепцією "какая разніца" та нерозумінням різниці між Томосом і термосом таких революційних законів звичайно не прийняла б. Ось за це поплатився світлої пам'яті Андрій, який зі своїм статусом не нажив собі особливих статків та не хвалився заслугами.
Щире співчуття його родині. Особливо батькові Володимиру, якого я особисто мав честь добре знати ще від створення Львівської крайової організації Народного руху України у 1989 році, коли його обрали заступником тодішнього голови НРУ професора Ореста Влоха.
Оскільки закінчується місяць, то різні інституції підбивають підсумки. Поглянувши через океан побачимо, що згідно з публікацією Gallup попри бурхливу діяльність Трампа дві третини американців не вірить у швидке закінчення війни, причому навіть серед республіканців таких – 57%. 87% стурбовані тим, що росія може порушити укладену угоду, а 76% стверджують, що США нездатні взагалі укласти таку угоду.
Мало того, більшість (52%) вважають за необхідне підтримати Україну у звільненні своїх територій, у той час, як лише 45% американців хочуть якнайшвидшого закінчення війни. Навіть серед республіканців кількість тих, хто за підтримку України у відбитті територій, зросло з 22% у березні до 29% у серпні, у той час, як кількість прихильників якнайшвидшого закінчення війни впало з 77% до 69%.
Практично половина (46%) американців вважають недостатньою підтримку України, у той час, як завеликою вважають лише 25%. Навіть серед республіканців кількість тих, хто вважає підтримку завеликою впало з 56% до 40%, а недостатньою зросло з 12% до 17%. Таким чином підтримка України зростає серед громадян США усіх категорій, що суперечить позиції Трампа, Венса та всієї MAGA.
Наш Генштаб підсумував російську весняно-літню кампанію. Втрати противника складають 210 000 убитими та пораненими, а також 15 556 одиниць ураженої бойової техніки. Завдяки системним ударам по нафтопереробних заводах і нафтобазах росія втратила майже 20% перероблювання нафти, що вже спричиняє дефіцит палива. Оскільки під час свого наступу росія не захопила жодного міста, то цю кампанію успішною назвати не можна, що підтверджують різні закордонні агенції.
І на завершення результати опитування агенції "Рейтинг" щодо суспільно політичної ситуації в Україні від 21-23 серпня. Отже:
– 59% респондентів підтримують припинення бойових дій і пошук компромісу, а 33% – продовження війни до повернення Донбасу і Криму, або до лінії розмежування кордонів станом на 23 лютого 2022 року.
– 75% українців вважають, що Україна повинна погодитись на припинення вогню лише за умови міжнародних гарантій безпеки.
– Серед ключових гарантій безпеки українці називають: фінансування армії та постачання зброї від партнерів (52%), зобов'язання союзників вступити у війну в разі повторного нападу (48%) та міжнародне патрулювання повітряного і морського простору (44%).
– На запитання "Що зараз найважливіше?" 58% обрали отримання гарантій фінансування західними партнерами української армії у майбутньому та постачання зброї в достатній кількості, тоді як 31% – повернення територій.
– Найчастіше респонденти вважають, що ми воюємо з росією за майбутнє наших дітей (60%) та свободу (44%).
А щодо рівня довіри до політиків, то до Валерія Залужного він становить 74%, Володимиру Зеленському довіряють 68%, Кирилу Буданову – 59% українців.
Таким чином попри деструктивну "миротворчу" діяльність адміністрації США більшість американського суспільства підтримує Україну і ця підтримка зростає навіть серед республіканців.
Українці ж доволі тверезо оцінюють ситуацію та розуміють, що всі розмови про всілякі миротворчі контингенти є нісенітницею. Можна сподіватися лише на себе, а від партнерів вимагати гарантій безпеки, основним з яких є фінансування армії та постачання зброї.
фото: wikipedia.org