Любомир Дичко: Немає таких проблем, з якими ми б не впоралися
Розмова з головою ГО "Стронг Лайф" Любомиром Дичком
Розмова з головою ГО "Стронг Лайф" Любомиром Дичком про волонтерську діяльність його організації у Львові та Україні.
Як ви розпочали свою волонтерську діяльність?
Основним нашим профілем до війни було будівництво та автошинний бізнес. У волонтерську діяльність ми увійшли відразу з початком повномасштабної війни. Переобладнали свій склад та розпочали налагоджувати допомогу та всі процеси.
У перші тижні Львівщина потребувала цього надзвичайно гостро, оскільки до нас хлинули перші потоки переселенців, людей, які опинилися під ворожим обстрілом. Ми спілкувалися з центрами про найбільші потреби, також до нас надходило надзвичайно багато дзвінків. Телефонували зі шкіл та ліцеїв, університетів, з волонтерських центрів, скрізь, де були тимчасово переселені особи, просили про речі першої потреби та харчування. А окремим нашим завданням було забезпечення всім необхідним новонароджених та породіль.
І тут варто окремо згадати нашого ідейного лідера Віктора Куксгаузена. Попри те, що Віктор є громадянином Німеччини, він – справжній патріот України, який любить Україну та вважає її своїм рідним домом. Він й був головним ініціатором того, щоб ми максимально швидко організуватися та почали допомагати людям своєю волонтерською діяльністю. З перших днів Віктор Куксгаузен почав підіймати своє бізнес-коло у Німеччині для того, щоб скеровувати допомогу в Україну. Він організував допомогу з Німеччини, а я вже тут займався організацією процесу в Україні (логістикою, митницею).
За тиждень після 24 лютого у нас вже почала їхати перша допомога, це були речі першої потреби: гігієна для жінок та чоловіків, одяг, взуття, дитяче харчування, медикаменти, харчування тощо. Також ми почали забезпечувати наших бійців на фронті медичними засобами від пов'язок та аптечок і до адреналіну.
Спочатку було дещо незрозуміло, як все це має працювати, тому що був хаос і не було ще чіткої моделі того, як завозити гуманітарну допомогу. Ми брали свої буси, їхали на кордон, на нейтральну смугу, там все перевантажували прямо та їхали до Львова. Але за декілька тижнів все це врегулювалося, і ми вже вибудували конкретну інструкцію ввезення через обласну адміністрацію з документами та деклараціями.
За цей час були різні етапи у нашій волонтерській діяльності. Спочатку були переселенці на Львівщині. Після цього була Київська область, де після Бучі та Ірпеня потрібно було багато допомагати.
Загалом ми допомагали багато кому, я навіть не можу так відразу всіх й пригадати. Ми працювали з головою Харківської ОВА Олегом Синєгубовим. З головою Івано-Франківською обласною військовою адміністрацією Світланою Онищук. Працювали також з Миколаївською областю, з Прикордонною службою, з Червоним Хрестом, з Кіберполіцією, з військовими частинами, з Національною академією сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. З головами ОТГ різних областей. З лікарнями та госпіталями. Також допомагали й кормом для собак кінологічному центру у Рудках.
Нині ми вже все ідеально налагодили та допомагаємо лише за офіційними запитами та чіткими списками, які нам надсилають. З останнього, до прикладу, можу згадати те, що перевзули для Сухопутної академії техніку, яку митниця передала для військових потреб. Вона дев'ять років простояла в конфіскаті, там усі шини були понищені, а завдяки спільній роботі з нашими львівськими бізнесменами й меценатами ми забезпечили їх новою гумою.
За цей час я познайомився з багатьма чудовими людьми: бізнесменами, волонтерами, адміністрацією, депутатами, з близькими людьми з оточення президента. Є чимало щирих, добрих і відданих людей, які вселяють віру та надію у нашу перемогу!
А хто вам допомагає у волонтерській діяльності?
Це члени нашої організації, наші друзі, партнери та волонтери. За цей період зібралося чимало вже тепер наших друзів, які з радістю нам допомагають. Усіма цими процесами я займаюся разом з Віктором, ми наче єдиний механізм. Ми і організатори, і логісти, і працюємо цілодобово у суботу, у неділю та під час вихідних, тому що у нас війна. І в такому темпі готові працювати до перемоги над окупантом. І тішимося тим, що маємо можливість допомагати! Часто спілкуємося з військовими, і я вважаю, те, чим ми займаємося, є мінімумом того, що ми можемо зробити.
Хто є вашими партнерами у Німеччині?
Ми співпрацюємо з містом Кельн. І це також окрема тема нашої діяльності, оскільки ми допомагали виїздити нашим людям у це місто. Бізнес-партнери Віктора, які мають там свою туристичну фірму, спільно з мером міста надали свої автобуси, які їхали до українського кордону та забирали біженців з України. І поки вони їхали в Кельн, то там їм вже повністю забезпечили усім необхідним для проживання. Усіх цих людей забезпечує фінансування міського бюджету Кельна. Віктор був тиждень тому у Кельні, спілкувався з ними та бачив те, де вони живуть та у яких умовах. У них все добре і з проживанням, і з харчуванням, і з матеріальною допомогою.
Якою була за ці місяці ситуація на кордоні та чи були якісь проблеми?
Проблеми були, але немає таких проблем, з якими ми б не впоралися. Скажімо так, дякую нашим прикордонникам та митникам, ми працюємо, як швейцарський годинник, всі наші вантажі їдуть спокійно.
Нині обсяги гуманітарної допомоги вже почали зменшуватися.
Шкода, звичайно, але ентузіазм дещо впав. Не у нас! У нас все ок. Але бачу, що у хабах гуманітарної допомоги в Перемишлі, Жешуві та Кракові, де було достатньо велике наповнення, нині практично порожньо. Такої допомоги, як люди раніше приносили, стало значно менше. Сьогодні це залишається на небайдужих українцях, на наших заробітчанах, які збирають та передають її в Україну. На них це все й тримається.
Був період, коли волонтери нарікали на те, що Львівська ОВА забирала собі гуманітарну допомогу.
Я чув про це. Але знаю, що людям, які приходили до їхнього центру допомоги, допомогу надавали, а тому це, можливо, якісь індивідуальні випадки, або на це були причини, тому що є різні люди, і були й такі, які маніпулювали добрими справами. Гадаю, що тут була тонка ситуація. Львівська ОВА просто хотіла врегулювати базу цієї допомоги та перевезень, щоб не було так, що якийсь волонтер поїхав, щось там набрав, привіз, а кому він потім це передав, ніхто не знає. От мова, певне, йшла про такий варіант.
З адміністрацією у нас не було жодних проблем. Вони добре знали те, кому ми віддаємо та що віддаємо. Ми спілкуємося з багатьма волонтерами, у нас самих були такі випадки, що приїздили з Київської області якісь волонтери без посвідчення, без організації, і просили дати допомогу, наприклад, цілий бус продовольчого забезпечення. Немає проблем, звичайно, ми даємо всім, але правильно! Лише з підтвердженням та відповідальними людьми.
Тому що бувало так, що ми питалися: "Хто ви такі? Дайте якісь документи". А нам відповідають: "Та ми, типу, волонтери й там комусь роздамо допомогу". Звісно, що ми таких фільтруємо, оскільки стільки вкладаємо у цю волонтерську працю, що хочемо, щоб ця допомога надходила того, хто її справді потребує. Ми вкладаємо у це свої кошти, і тому я хочу, щоб вона пішла туди, де її дійсно потребують.
Ви згадували про ентузіазм. Що вас тримає у цей період?
У нас немає жодного охолодження. Нас підтримують наші хлопці! Наші воїни! Люди з великої букви. А ми тиловий фронт і маємо робити все, що від нас залежить. Їм там на передку важче, ніж нам тут, а тому ентузіазму не бракує. Ми отримуємо безліч листів вдячності, які нас надзвичайно підбадьорюють. Є чимало історій, які нас надихають. Є чимало історій завдяки нашій допомозі та праці. Допомогли чи врятували навіть – це круто, це наш вклад у перемогу!
Я розумію реальну ситуацію. Війну наразі ми ще не виграли. Добре розумію, що вона ще триватиме і швидко не закінчиться, якби ми цього не хотіли. Ми б дуже хотіли, щоб вона закінчилася вже сьогодні, але на жаль вона ще триватиме, а щодня гинуть наші хлопці. У мене також є люди, яких вже немає. І ти розумієш, що ми повинні працювати та допомагати до нашої остаточної перемоги!
Це зараз тут наш фронт і ми робитимемо все, що від нас залежить. Віримо в ЗСУ! Віримо в Україну! Наближаємо перемогу! Слава нашим Героям! Пам'ять усім нашим людям, які загинули через окупанта! Все буде Україна!
фото: Любомира Дичка