Варіанти впорядкували інформацію про місця, що пов'язані з життям та діяльністю Людвіка Флека у Львові.
Людвіка Флека (1894-1961) нині знають як творця моделі культурно-історичної детермінації знання, у якій головну роль відіграють поняття "інтелектуальний колектив" та "стиль мислення". Ці поняття він ввів в науку наприкінці 20-х початку 30-х років минулого століття.
Саме у Львові Флек написав свою найважливішу філософську працю "Як постає та розвивається науковий факт".
Міжвоєнний Львів Людвіка Флека
Вулиця Ярослава Мудрого (Бема), 8
Флеки були заможною та відомою у певних колах Галичини єврейською родиною. Батько Мауріцій Флек (1859–1932) разом з братами Ісидором і Яковом володіли художньою майстернею під назвою "Компанія декоративного фарбування та лакування". Вони займалися розписом та оздобленням синагог, громадських та приватних будівель. Мауріцій був найбільш талановитим поміж братів, за визнанням фахівців він "задавав тон у синагогальних розписах у першій третині 20 століття у Львові".
Він мав учнів, яким передавав свої знання та навички. У рекламному оголошенні в газеті Chwila 1919 року майстерню Флеків називають провідною у регіоні. Брати Флеки співпрацювали з відомими львівськими архітекторами, наприклад, з Юліаном Захаревичем. Їхні розписи можна зустріти у багатьох місцях Львова, наприклад, у Львівській політехніці, у приміщенні Головного залізничного вокзалу чи в інтер'єрах лікарні на вулиці Раппопорта у Львові. Очевидно, що їхні роботи прикрашали й чимало синагог.
Ісаак та Мауріцій Флеки з сім'ями мешкали в будинку № 8 на вулиці Бема у Львові, який їм належав. У 1918 році цей будинок суттєво постраждав під час боїв між українцями та поляками.
Мати Людвіка, Сабіна Флек, займалася вихованням трьох дітей: сина Людвіка та двох доньок Генрики Флек-Сільбер (Henryka Fleck-Silber) та Антоніни Флек-Кесслер (Antonine Fleck-Kessler). Обидвох разом з чоловіками закатували німці у Львові в роки Другої світової війни.
Популярні на той час в єврейському середовищі ідеї гаскали не оминули й Флеків. Батьки дали своїм дітям європейську освіту вищого рівня. Доньки у Відні вивчили гуманітарні науки, а після цього викладали в єврейському училищі для дівчат у Львові. Син отримав диплом медика після закінчення Львівського університету, куди він вступив в 1914 році. Під час військової служби у роки Першої світової війни доля звела тоді ще студента-медика Людвіка Флека з молодим науковцем Рудольфом Вайглем. Десь в казематах Перемишльської фортеці Флек допомагав Вайглю в його початках досліджень над тифом.
Вул. Професорська (Нікоровича), 2
Флек навчався в польській державній гімназії №4 імені Яна Длугоша, для потреб якої в 1890 році збудували корпус на вулиці Нікоровича, де знаходиться Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету "Львівська політехніка". Дослідниця та перекладачка його творів Стефанія Пташник зазначає, що прізвище Флека згадується у переліку учнів гімназії не поміж найкращих, але це не завадило йому стати відомим вченим.
Вулиця Грушевського (Святого Миколая), 4
Після повернення з армії до Львова Людвік Флек із запізненням завершив навчання в університеті та паралельно почав працювати у тому ж університеті асистентом у лабораторії Вайгля на вулиці Святого Миколая.
Вайгль також був й керівником докторської роботи, яку Флек захистив в 1922 році. Але сподівання останнього отримати посаду на кафедрі Вайгля виявилися марними. У 1923 році Флек залишив його лабораторію. Ніхто не знає, чому так сталося. Могли бути різні причини того, що Флек не отримав бажаної посади, зокрема й висока конкуренція поміж науковців, які хотіли працювати з Вайглем, а ще фінансові проблеми університету чи певні особисті мотиви.
Популярною також є версія про те, що це сталося через антиєврейські настрої, які тоді набирали обертів у панівних колах Польщі та серед керівництва львівського університету. Однак декілька дослідників на це зауважують, що у львівському університеті серед викладачів та асистентів, зокрема й у Вайгля, на той час було чимало євреїв. Хоча правдою було й те, що більшість з них обійняли свої посади ще за часів Австро-Угорщини.
Те, що Флек всупереч своєму бажанню залишився поза університетським колом, на думку окремих дослідників його спадщини, позначилося на його подальшій долі вченого. Він, з одного боку, отримав свободу вибору тем і розвитку наукових зацікавлень, але водночас його праці виконані в певній науковій ізоляції від мейнстриму, не завжди були бездоганними з точки зору системності викладу та джерельної бази. Відсутність офіційного наукового статусу та підтримки університетського середовища, безперечно, також ускладнили кар'єрний шлях Флека.
Стосунки Флека з Вайглем також є темою, де немає чіткого розуміння. Під керівництвом Вайгля Флек розробив в університеті методику ранньої діагностики висипного тифу, відому як екзантинова проба. Вже пізніше, після Другої світової війни, цей метод підтвердили польські, радянські та японські вченими, і так він увійшов до деяких підручників.
У своїх статтях, що присвячені дослідженню мікробіології, Флек неодноразово дякував професору Вайглю як керівнику та наставнику. Однак немає підтверджень тому, що Флек надалі співпрацював з Вайглем, хоча контакти, звісно, між ними залишалися, а їхні долі у Львові так чи інак таки перетиналися.
Вул. Личаківська, 34
1923 рік у житті Флека був позначений не лише сумними, але й важливими приємними подіями в житті. Саме цього року він одружився з Ернестіною Вальдман, дочкою заможного купця зі Стрия, яка працювала лаборанткою. Подружжя придбало помешкання у Львові на вулиці Личаківській, де вони займали половину третього поверху. Людвік Флек й досі значиться як його власник у неофіційних базах.
Незабаром у них народився син Ришард. Для Флека добробут родини стало важливою відповідальністю, і багато у чому саме турбота про рідних була визначальною під час його ухвалення знакових рішень. Утім, у 1923 році подружжя Флеків ще не знало про те, які випробування приготувала для них доля.
Вулиця Чернігівська (Гловінського), 7
Схоже, що на Личаківській Флеки оселилися невипадково. Адже відразу за кутом їхнього будинку, буквально за декілька хвилин пішки, на вулиці Гловінського (Чернігівський, 7) знаходилися будівлі Загального (головного) шпиталю (тепер обласна клінічна лікарня). Сюди на роботу Флека запросив дерматолог Ян Ленартович, його найкращий друг у ті роки. Флек до 1925 року працював керівником лабораторії бактеріологічних досліджень у відділенні внутрішніх хвороб, а пізніше став директором баклабораторії відділення кожних та венеричних хвороб.
Вулиця Кониського (Охоронок), 8
У тому ж таки 1923 році неподалік від Личаківської, на вулиці Охоронок 8, Флек на гроші з посагу дружини купив приміщення під приватну баклабораторію. Вона знаходилася в одному будинку з навчальним жіночим закладом монастиря сестер де Нотр Дам. Приватна практика дозволила Флеку регулярно поповнювати дохід сімейного бюджету окрім заробітку від державних посад, де він пропрацював 12 років.
У 2020 році виконком Львівської міської ради погодив встановлення інформаційної таблиці сестрі Марії-Антоніні Кратохвіл та Людвігу Флеку на фасаді будинку № 8 на вул. О. Кониського, однак її досі так і не встановили. Коли у 1935 році Флек залишив державну службу, то саме в цій лабораторії він, як лікар, проводив приватні дослідження. У 1939 році його приватну лабораторію конфіскувала радянська влада.
Вул. Лисенка (Куркова), 31
У 1927 році Флек декілька місяців стажувався у професора Р. Крауса у віденському Державному інституті серотерапії. Флек в автобіографії вказав, що після повернення до Львова у 1928 році він отримав посаду директора бактеріологічної лабораторії Лікарні організації соціального страхування (нині – Охматдит), де пропрацював до 1935 року. Втім, за іншими джерелами, ця лікарня розпочала свою діяльність в 1931 році в будинку, який спочатку зводили для дитячого туберкульозного санаторію.
Варіантам не вдалося відшукати пояснення щодо того, чому Флек залишив державну службу і чому це сталося саме в 1935 році. Хоча в житті Флека цей рік, як і 1923, також був знаменним. Саме тоді опублікували його вже нині відому працю "Як постає та розвивається науковий факт". Але навряд чи це кардинально вплинуло на рішення Флека залишити роботу в державній клініці, оскільки розголос ця філософська праця спочатку отримала лише в певних колах фахівців, а у Львові її переважно сприйняли вкрай холодно. Також ймовірно, що його відхід з державної служби був спричинений черговим зростанням антисемітських настроїв в польському суспільстві.
"Від початку 30-х років вияви антисемітизму стали звичними та поширювалися у студентських аудиторіях, на вулицях, у пресі тощо", – писала дослідниця Лідія Воцюр.
Флек, як вчений і філософ, помічав та реагував на зміни в суспільних настроях, намагався їх пояснити й убезпечити від них себе та свою сім'ю. Артур Аллен прямо вказує на те, що розвиток інституційного антисемітизму позначився на Флекові.
"Хоча Флек був повністю асимільований, він мав "єврейську зовнішність". Іноді на вулиці до нього чіплялися націоналісти, і його колеги вважали, що таке переслідування позначилось на його психіці. Найгірше, націоналістична політика завдала шкоди його професійній кар'єрі. У 1935 році Лікарня організації соціального страхування звільнила Флека з посади на підставі нового закону, який наказував звільняти євреїв, які обіймають високі посади на державній службі", – писав він.
Однак посада керівника лабораторії навряд чи належала до переліку високих. Тому ці твердження варто перевірити.
Львівське оточення Флека
Питання контактів і зв'язків Флека у львівський, міжвоєнний період викликає постійне зацікавлення дослідників з огляду на формування його світогляду як теоретика наукового пізнання, адже він передусім був клініцистом та працював як науковець поза університетськими колами Львова.
"Деякі сучасники стверджували, що Флек мав складний характер, згадували його сарказм і озлобленість, викликані його усуненням від основної науки. Гіркота, проте, швидше стимулювала, ніж пригнічувала його інтелектуальну цікавість. Його оточували друзі, які працювали у різних галузях, та спілкування з якими допомогло йому сформулювати нову філософію наук", – вважав Артур Аллен.
Аллен також додає, що Флек був ще відомий своєю скнарістю, йому завжди бракувало часу, і тому, можливо, він був одним із небагатьох львівських інтелігентів, який не був постійним відвідувачем кафе та не мав власного Stammtisch cafe.
Відсутність джерел, окрім наукових статей Флека, про цей період життя вченого створює ґрунт для різноманітних припущень про те, з ким Флека був знайомий, хто був його приятелем. До кола його друзів інколи зараховують практично всіх відомих інтелектуалів Львова. Це, безперечно, є перебільшенням. Однак можна таки відшукати свідчення про те, що під час праці у Львові Флек перетинався з деякими відомими постатями, які залишили помітний слід у світовій історії науки та культури.
Якщо говорити про львівських медиків, то варто згадати історика медицини професора Вітольда Зембицького та видатного польського педіатра Франтішека Гроєра. Саме останній зацікавив Флека дослідженням теорії наукового пізнання. У 1928 році Флек опублікував статтю спільно з батьком Станіслава Лема – Самуїлом Лемом. А Станіслав Лем згадує про Флека у своєму творі "Філософія випадку".
До кола близьких знайомих Флека зараховують також психіатра Якоба Фростінга, відомого створенням лікувального методу шокової терапії, але прямих підтверджень цьому немає. Флек також був членом Львівського лікарського товариства (Towarzystwo Lekarskie Lwowskie), а також Львівського товариства пошанувачів історії медицини (Lwowskiego Towarzystwa Miłośników Historii Medycyny) та долучався до життя єврейської міської спільноти.
З представниками університетського філософського кола Львова стосунки Флека були складними. Схоже, що гуру львівських філософів Казімеш Твардовський не оцінив філософські пошуки Флека, однак сам не полемізував з ним, за нього це зробила одна з його учениць. Флек подарував зятю Твардовського, філософу Казімежу Айдукевичу, одну зі своїх праць, але навряд чи можна на підставі цього стверджувати про те, що вони були близько знайомі.
І лише Леон Хвістек, який у Львові займав досить незалежну позицію поміж філософів, у 1936 році опублікував позитивну рецензію на працю Людвіка Флека "Як постає та розвивається науковий факт".
"Книга Флека стосується бактеріології, але вона написана так, що будь-яка розумна людина може читати її із задоволенням і користю. Книга належить до сфери методології та епістемології, і я не буду перебільшувати, кажучи, що це поворотний пункт в історії цих дисциплін, які все ще значною мірою охоплені мороком архаїчних забобонів", – вважав Хвістек.
Неупереджено до Флека та його досліджень також поставився й один із лідерів львівського математичного кола Гуго Штейнгауз. У 1938 році у Львові розпочалася їхня багаторічна дружба та співпраця. Штейнгауз згадував, що вони познайомились під час того, як Флек робив аналізи для його доньки. Робота над дослідженням лейкоцитів та їхнім підрахунком захопила Штейнгауза, і займала в нього чимало часу, зізнався він у своїх спогадах.
Навіть короткий аналіз відомих контактів Флека дозволяє гіпотетично доповнити карту місць, що пов'язані з його життям у міжвоєнному Львові, адресами будинку Гуго Штейнгауза на Кадетській (Героїв Майдану), Леона Хвістика на Тарновського (Тарнавського) та сім'ї Лемів на Браєровській (Богдана Лепкого).
Воєнний Львів Людвіка Флека
Вул. Чернігівська (Гловінського) 1/3
У 1939-1940 роках, під час радянської окупації Львова, життя Флека продовжує обертатися між Личаківською, Охоронок та Гловінського. У квітні 1940 році він отримав посаду доцента у новоствореному радянському Медичному інституті, а з лютого 1941 року до початку радянсько-німецької війни працював керівником відділення мікробіології в Інституті бактеріології. що на вулиці Зеленій, 12.
В цей період Флек, як консультант з мікробіології та серології, тісно співпрацював з лікарським колективом Інституту матері та дитини, яким тоді керував професор Ф. Гроєр. Саме в цій лікарні Флек призначить своїй дружині зустріч після війни.
Львівське гетто
Після нападу Німеччини у 1941 році Флек разом з сім'єю змушений був назавжди залишити помешкання на Личаківській на вимогу окупаційної влади. Разом з тисячами інших львівських євреїв Флеків депортували у гетто. Півтора року Флек керував бактеріологічною лабораторією у лікарні на вулиці Кушевича, 5, де й мешкав певний час. Однак згодом йому вдалося знайти кімнату в будинку на вулиці Романа Вибрановського, 4 (зараз Архипа Тесленка), яку Флеки ділили з двома іншими сім'ями.
Людвік Флек залишив спогади про цей період життя. Йому тоді залежало на тому, щоб розробити власний метод, який би дозволив виробляти вакцину від тифу в примітивних умовах гетто.
"Завдяки співпраці доктора Ольги Ельстер, доктора Бернарда Умшвейфа та доктора Анхальта, а також завдяки великій допомозі директора лікарні доктора Курцрока мені вдалося створити вакцину проти висипного тифу, яку виготовили з сечі пацієнтів, які страждають на висипний тиф. Вакцина врятувала життя багатьом людям у гетто, а також у Яновському концтаборі, де ми вакцинували в'язнів. Захворюваність на висипний тиф була високою; її можна було б оцінити на рівні майже 100% усього населення гетто. Смертність була високою. Молоді, здорові та краще вгодовані мали, мабуть, вищі шанси на виживання", – писав Флек.
Флек стверджував, що лікарі використовували вакцину також для захисту пацієнтів, які страждали на висипний тиф. Ті з них, хто здавав сечу для виробництва вакцини, перебували в окремих кімнатах і не піддавалися тортурам німцями, які переважно вбивали всіх хворих на висипний тиф.
У 1942 році Флек зустрівся з Вайглем. Останній начебто передав Флекові необхідне лабораторне обладнання для досліджень. Також за ініціативи Вайгля Флеки та декількох інших медиків із гетто занесли до списку співробітників львівського відділення Інституту досліджень тифу та вірусів, яким керували німці. Хоч не зрозуміло, як вони могли скористатися цією охоронною грамотою, оскільки німці не випускали євреїв з гетто на роботу в інші установи.
Флеку вдалося досягнути у своїх лабораторних дослідах вакцини позитивних результатів. Під час одного зі звіту про свої дослідження на запитання офіцерів гестапо: "Чи можна вакцинувати німців?", він відповів, що це сумнівно, оскільки німці є іншої раси, а вакцину зробили з сечі хворих євреїв.
Вул. Опришківська, (Фургальского, АТ "Галичфарм") 6/8
У гетто не було умов для масового виготовлення вакцини. Це розумів як Флек, так і окупаційна влада. У грудні 1942 року остання надала Флеку разом із дружиною та сином, а також працівникам його лабораторії статус захисного арешту (Schutzhaft) та відвезли всіх на завод Лаокоон, що у Знесінні, де поставили завдання продовжити дослідження вакцини проти тифу.
"У нас були гідні житлові умови, але ми були в'язнями, примусовими робітниками. Одним із моїх обов'язків було інформувати німецького лікаря, доктора Меллера, про прогрес у дослідженнях нової вакцини. Одного разу до нас завітав німець професор Кудике, тодішній директор Національного інституту гігієни у Варшаві. Його поведінка була дуже зарозумілою. Увійшовши до кімнати, він не зняв капелюха і грубим тоном розпитував мене про деталі нашої роботи. Він вимагав, щоб ми представили методику виробництва вакцини та уважно за всім спостерігав", – згадував Флек.
За деякими джерелами, Флек у цей період передав всі права на винахід вакцини власнику заводу Лаокоон, німцю Шванбергу, і саме останній вже добився у німців переїзду всієї команди дослідників на свій завод.
Вул. Бандери (Лонцького), 1
У січні 1943 року Флека та всю його групу доставили до в'язниці на вулиці Лонцького, звідки їх через тиждень вже відправили залізницею до концтабору Аушвіц (Польща).
Науковий доробок Флека львівського періоду
Як клініцист і мікробіолог Флек у міжвоєнний період займався імунологією чи, як її називали у першій половині 20-го століття, серологією, а як філософ – досліджував теорією пізнання і методологію науки. Польська дослідниця Ірена Рубашко виокремила наступні напрямки наукових зацікавлень Флека: тиф, серологія, мінливість бактерій, вовчанка, лейкерія, методика та теорія пізнання і методологія науки, підручники.
І якщо про Флека-філософа нині знають у всьому світі, то за життя Флек був відомий насамперед як мікробіолог. Утім, очевидно, що без Флека-мікробіолога не було б Флека-філософа. Свої філософські спостереження та висновки він ілюстрував прикладами з історії розвитку медицини. У праці "Як постає та розвивається науковий факт" він виклав теорію стилів і мисленевих колективів на прикладі історії виникнення реакції Вассермана та лікування сифілісу.
Саме медичні аналогії на два роки сповільнили публікацію його філософської праці, оскільки засновник Віденського філософського кола Моріц Шлік, якому Флек надіслав свій рукопис, не розумівся на медицині, а тому так і не дав дозвіл на публікацію його праці у профільних періодичних виданнях. Праця "Як постає та розвивається науковий факт" вийшла друком у Швейцарії вже коштом автора.
"Кров завжди була таємничою і тому символічною субстанцією. "Кров сама собою має особливі властивості", – казав Мефістофель у "Фаусті" Гете. Флек був заінтригований цією книгою. Він вважав, що імунна парадигма його часу, згідно з якою кров була полем битви, де клітини та антитіла борються з мікробами – це лише новітня теорія, на яку вплинула культура, і яка зображає націоналістичну боротьбу свого часу. Він передбачив, що глибше розуміння відкриє шлях до спокійніших метафор у майбутньому. Він мав рацію: нещодавні дослідження множинної ролі бактерій у наших індивідуальних "мікробіомах" вказують на те, що ми є суперорганізмами, чиї життєві процеси залежать від взаємодії з мільярдами бактерій усередині нас", – писав Артур Аллен.
Мікробіолог Флек у міжвоєнний період був поглинений працею над лейкоцитами. У 1931 році разом з Альтенбергом він опублікував статтю "Розподіл лейкоцитів у крові у світлі обчислення ймовірностей". Дослідження лейкоцитів привело його вже у післявоєнні роки до відкриття нового явища, що пов'язане з запаленням, і яке називається лейкергія – симптом захисної активації лейкоцитів, що супроводжує запальні процеси. Досліджуючи розподіл лейкоцитів у крові Флек відкрив порядок розташування білих клітин та причини цитоспецифічних аглютинінів для цих клітин. Ці дослідження вказували на залежність гематологічної картини від утворення аглютинінів.
"Це важке життя, присвячене виключно науці, було джерелом глибокої радості для доктора Флека", – писала Ірена Рубашко.
Щодо вакцини від тифу, яку винайшов Флек за трагічних обставин у Львові, то цей його науковий винахід спіткала сумна доля. Адже він в умовах війни, на відміну від Вайгля, так і не зміг довести ефективність своєї вакцини. Флек стверджував, що його вакцина дозволила йому, а також його дружині та синові легко перенести тиф і не померти в концтаборах.
"Виснажений важкими, примусовими роботами (прибирання бараків) і голодом, я захворів на тиф. Завдяки вакцині з Львівського гетто мені вдалося вилікуватися від досить легкого випадку хвороби. Оскільки охорона табору вбивала тих, хто страждає на тиф, то я за допомогою в'язнів намагався не розкривати свій стан. Польські лікарі – д-р Лавковський та д-р Фейкель – надали мені лікування. Після тифу у мене було запалення жовчного міхура, міокардит, набряк шлунку. Нарешті мене перевели в табірну лікарню", – писав Флек.
Однак лабораторних підтверджень того, що саме вакцина врятувала Флека, не було. У концтаборах йому довелося працювати над методами виготовлення вакцини від тифу, які запропонували інші вчені, а насправді більше саботувати їхнє виготовлення.
У квітні 1945 року американські війська звільнили Флека з концтабору Бухенвальд. Незабаром він востаннє повернувся до Львова, де зустрівся з дружиною у лікарні Гроєра, і вже разом вони назавжди залишили місто. Професор Флек продовжив дослідження лейкоцитів у Люблінському університеті. У 1948 році Флек дав свідчення як експерт на процесі проти IG Farben у Нюрнберзькому суді.
1952 року його перевели до Варшави, де він працював директором Інституту бактеріології та імунології. Його внеском у дослідження дифтерійної вакцини стало відкриття способу виробництва з так званого препарату "анабак". У 1954 році професор Флек став членом Польської академії наук, а у 1956 році – Нью-Йоркської академії наук. У Варшаві професор Флек працював у "Національному науково-дослідному інституті матері та дитини". У 1957 році вже важкохворий Флек разом з дружиною виїхав з Польщі до сина в Ізраїль, де продовжив свої дослідження у Біологічному інституті Нес-Ціон.
Томас Кун у 1962 році в передмові до праці "Структура наукових революцій" зазначив Флека поруч із найвідомішими іменами як джерело своїх ідей. Це спричинило величезну зацікавленість мікробіологом. У 80-90-х роках минулого століття Флек став популярним вже як філософ науки. Його епістемологічні дослідження, насамперед праця "Як постає та розвивається науковий факт", почали ставити поруч з основними працями з сучасної соціології науки та соціальної епістемології.
