Львів Вікторії Анатоліївни: "стидобище безвкусне" чи право на місто?
Чому "друзі, рідні, знайомі", танцювальний колектив "Темп" та кіт "Штрудель" – це нормально
Всі ми знали, що є два Львова. Але минулого місяця ми зрозуміли, що є ще один – Львів Вікторії Анатоліївни.
Практично все місто у липні заполонили білборди та сітілайти, на яких замість звичної реклами, красувались фотографії невідомої Вікторії та слова звернених до неї уродинних привітань. Цей безпрецедентний викид приватної матерії у публічний простір багатьох львів'ян обурив своїм нахабством та неадекватністю усталеним нормам спільнотної поведінки. Більшість своє обурення спрямували у соцмережах на саму адресатку привітань – Вікторію Анатоліївну, закидаючи їй, приміром, що "у неї зайці в сраці скачуть" або що це "стидобище безвкусне".
Згідно з опитуванням, проведеним на сайті медіа-ресурсу dyvys.info, більшість опитаних (41%) вважають акцію "несмаком, що засмічує місто". Тоді як байдужими вона залишила лише 6% читачів.
Однак, якщо відкинути першу і цілком зрозумілу реакцію громади на викличну поведінку одного із членів, то варто визнати, що невідомий вітальник Вікторії мав цілковите право запустити таку гру приватного у публічному.
Більше того, дуже добре, що такі речі відбуваються, адже вони нагадують нам, що місто для всіх і для всього, а не лише для звичного і протореного. Адже, комерційна реклама, як правило, ніяк не дивує львів'ян своєю всюдисущістю та несмаком – насамперед, тому, що до такого явища в урбаністичному пейзажі усі вже звикли.
За силою висловлювання акція привітання Вікторії Анатоліївни дасть фору багатьом мистецьким інтервенціям у міський простір. Сутнісно, її цілком можна назвати концептуальним стріт-артом. Втім, від цього таки слід утриматися – оскільки, автори флешмобу, судячи з усього, не вкладали у нього жодного мистецького значення. Але, це не применшує його потуги.
Людина чи торгово-розважальний центр?
Що нам відомо про акцію, його автора та адресатку?
По-перше, трохи світла на ситуацію пролила певна користувачка фейсбуку, яка розповіла на своїй сторінці, що йдеться про платний флешмоб, до якого залучили сестру цієї юзерки. Вона ж озвучила цифру – 1034 рекламних поверхні та 134 букети квітів, задіяних у флешмобі . Цифра досить неймовірна – оскільки з розрахунку 1200 грн за одну поверхню випливає понадмільйонна сума, вкладена у флешмоб. Що цікаво, пані Вікторії виповнилося 34 роки, тобто, дата аж ніяк не ювілейна. В якості замовника цього атракціону нечуваної щедрості був названий певний мажор-залицяльник, якого не спинила наявність чоловіка та дітей у об'єкта конгратуляцій.
Водночас, на просторах соцмереж лунала й думка, що увесь переполох затіяли креативщики рекламного відділу нового торгово-розважального центру Victoria Gardens, відкриття якого заплановане на серпень.
Втім, ця версія не виглядає остаточною, оскільки на тих же ж рівнинах фейсбука була справді знайдена персональна сторінка користувача Віти Прокопивнюк, яку згідно з фотографіями відразу можна ідентифікувати з тією самою Вікторією Анатоліївною. Там можна побачити святкові світлини з нещодавнього святкування дня народження реальної Віти та прочитати відповідні коментарі, у яких та підтверджує факт одіозного привітання:
Сторінка Віти Прокопивнюк, як видається, не є фейковою, так як містить занадто великий об’єм персональної інформації. Віту можна запідозрити у змові із рекламщиками Вікторії Гарденс, однак, таким чином, вся акція набуває якихось вже мега-абсурдистських ноток.
Журналісти видання dyvys.info на підставі своїх розслідувань припускають, що Віта-Вікторія Прокопивнюк є донькою колишнього очільника ДАІ Львова Анатолія Пропопивнюка.
Так чи інакше, неполіткоректна і сира інсайдерська інфа від фб-юзерки, чия сестра, як стверджується, брала участь у флешмобі, про мажора-залицяльника виглядає найбільш правдоподібною. На більшості світлин із фб-сторінки Віта Прокопивнюк справді дивиться миловидною брюнеткою з ефектними формами, за прихильність якої можна викинути на вітер "лімон", а то й більше. Грошовитих мажорів, що здобули свої капітали не надто мозолистою працею у нас, як відомо, вистачає.
Львів'яни проти "миллиона алых роз"
Однак, приватне закулісся привітальної акції не таке вже й важливе для сприйняття феномена.
Пам'ятаю, як один мій друг-митець, якось їдучи у маршрутці, зауважив мистецький потенціал рекламного рядка, що світився над кабіною водія. У нього, власне тоді зародилася ідея викупити кілька годин такої маршрутної реклами, аби вмістити туди якусь принципово абсурдну інформацію. Просто для того, щоб зненацька вибити пасажирів із їхньої рутини.
Акція привітання Вікторії Анатоліївни справді діє як потужна інсталяція, що дещо вибиває львів'ян із звичного "сідла" та провокує серйозні запитання.
Одна з головних тем, які тут можна відчитати, – протиборство буржуазних цінностей та цінностей звичаєвих, глобального капіталістичного підходу та умовно локального.
З коментарів, які висловлювалися у соцмережах та на медіа-ресурсах, можна зрозуміти, що замовник флешмобу пішов проти певних місцевих цінностей. Насамперед, йому закидалися "показуха", дурнотраство та відсутність патріотизму, мовляв, витрачені кошти більше знадобилися б на фронті. Інший докір має естетичний характер – звинувачення у несмаку та "рагулізмі".
Отже, білборди з котом "Штруделем" ставлять питання таким чином – де саме у галицькій свідомості проходять межі свободи витрачання своїх коштів?
Підсвічений сітілайтами з відфотошопленою парсуною Вікторії, Львів виглядає як велике галицьке село, дуже далеке від того "модерного фінансового центру", яким, як знають всі львів’яни, було їхнє місто в славетну епоху fin de siecle. У Львові можна правдами і неправдами заробляти величезні статки, можна будувати величезні палаци на дачних околицях, можна їздити на дорожезних автомобілях, але не можна при цьому висовуватись.
Палаци і автомобілі чи гарні дружини/коханки – це прийнятні ознаки статусу, соціальні коди, що містять конкретне смислове навантаження. Вони можуть прийматися за норму, за нормальність. Однак, марнотратна екстравагантність а ля "миллион алых роз" не несе для галичан жодного позитивного смислу. Це ще раз підтверджує той культурний факт, що ми, у нормативній більшості, і не козаки, і не шляхтичі, а гречкосії.
Крім того, "Вікторія Анатоліївна" рубає прямо у нерв галицького відчуття приватності.
Іконка на лобовому склі автомобіля чи маршрутки, городи з картоплею поблизу багатоповерхівок, весільні процесії на показ, довірливі розмови про інтимне у чергах – усе це нормально. Однак, привітання для окремої незнайомої людини, на доступних для всіх, хто згоден заплатити, рекламних площинах – це вже рагулізм.
І вже зовсім незрозумілі естетичні критерії тих, хто називає акцію несмаком, але спокійно дивиться на вуличну львівську моду.
У цій емоційній ситуації, спровокованій флешмобом, мабуть, головне просто спостерігати збоку.
Тоді з'являється можливість нагадати собі, що місто як спільний простір трохи ширше за наші уявлення про нього.
І задуматись над тим, де пролягає межа між соціальним злом та просто іншістю. Адже, існує багато спокус з-іншувати та заперечити право на буття когось не схожого на нас, когось, хто не відповідає нашим уявленням про норму. Назвати його злом, що заважає нам жити та є відповідальним за наші негаразди. Тоді як це просто іншість, що не вписується у наш звичний світ.
Місто існує для всіх, хто не порушує певні базові правила та закони, усіх, хто не шкодить життю інших. Флешмоб з "Вікторією" ці межі, вочевидь, не переступає. Тож, він мав право на існування.
Втім, білборів і сітілайтів з привітаннями для Вікторії Анатоліївни ніхто не побив, публічного остракізму їй ніхто не влаштовував.
Тож, за дужками звичного інтернет-обурення львів'яни продемонстрували, що вони може і гречкосії, але все-таки не закрита спільнота фундаменталістів-традиційників.
фото: Фб Вікторія Анатоліївна
