Виставка "Льодовикова епоха: повернення мамута до Львова" у Державному природознавчому музеї НАН України.
26 червня у Державному природознавчому музеї НАН України відкрили виставку "Льодовикова епоха: повернення мамута до Львова". Зізнаюся, я не ревна прихильниця музеїв, але, коли у Львові можна поглянути на скелет мамонта, та ще й галицького, то оминути осторонь цю подію просто неможливо.
Це мій перший похід до Природознавчого музею у Львові. І я очікувала побачити одну кімнатку з порепаними стінами, де висітиме скелет мамонта. Тим більше, що ціна за стандартний квиток – лише 40 гривень, а за пільговий я, як студентка, заплатила лише 20. Проте на третьому поверсі, у виставковій залі львівського музею панував подих стародавнього життя на нашій планетіДержавний природознавчий музей НАН України знаходиться на вулиці Театральній, 18. Його фонди налічують понад 400 тисяч експонатів.
Музей заснував львівський зоолог, граф Дідушицький 1870 року. Ще коли граф Володимир був малим, його мама збирала гербарії та зберігала колекцію тропічних молюсків, а тато – збірку мінералів з Польських Татр. Природнича колекція сім'ї росла і росла, тож згодом графові Дідушицькому довелося купити для неї окрему будівлю. Спершу люди могли прийти подивитися на збірку всього раз на тиждень, а потім граф подарував її місту. За задумом графа Дідушицького, у музеї мають зберігати лише представників регіональної флори і фауни.
1995 року Державний природознавчий музей у Львові закрили через аварійний стан приміщення, а НАН України розпочала генеральну реконструкцію. 2012 року музей став учасником проекту "Динамічний музей" фонду "Розвиток України" Ріната Ахметова та виграв грант на 10 мільйонів гривень. Завдання проекту – запровадити в українських музеях найкращі світові практики та привернути до музейного простору увагу громадян різного віку.
Виставка "Льодовикова епоха" досягла цієї мети, адже зали зробили сучасними, інтерактивними та зручними і цікавими для відвідувачів будь-якого віку. У приміщенні безліч інформаційних стендів, проекторів, екранів, мультимедійних кіосків. Проектори показують мультиплікаційні відео про тварин льодовикового періоду, які будуть цікаві і дорослим, і дітям. Для малюків біля стендів та мультимедійних кіосків стоять підставки.
Головна зірка виставки – скелет мамута найвеличнішого. Така назва підвиду йому личить, адже, закріплений металевою конструкцією до стелі, він справді найвеличніший поміж усіх експонатів. Мамут найвеличніший населяв територію від Британських островів в Європі до Чукотки в Азії. Досягав висоти 3,5 метрів, ваги – до 6-8 тон. Вимерли мамути в Євразії і Північній Америці близько 10 тисяч років тому. Найдовше вони жили на острові Врангеля – ще близько 4 тисяч років тому.
Представлений мамут – молода самка, якій було близько 8-10 років від народження. Судячи із зразка її шерсті, мамонтиха була руденькою.24 тисячі років тому рудоволоса галичанка потрапила в озокеритову яму на нинішній Івано-Франківщині і загинула, оскільки не змогла вибратися із в'язкої речовини. Нафта та парафіни – добрі консерванти, тому збереглися не лише кістки, але й м'які тканини, шкіра та фрагменти шерсті. Тушу мамута восени 1907 року знайшли працівники озокеритової шахти в селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області на глибині 12,5 метрів.
Робітники подумали, що знайшли рештки вола, тож порубали його на частини і викинули просто неба. Та шкіра була в настільки доброму стані, що працівники копальні порізали її на клапті і забрали собі на постоли. Як бачимо, сучасні люди успадкували від кроманьйонців звичку використовувати шкіру мамонта для господарських потреб. Згодом інженер повідомив про великі кістки в шахті і до Старуні приїхала делегація з музею Дідушицьких. Коли з'ясувалося, що це туша мамута найвеличнішого, її довелося збирати по частинах, а фрагменти шкіри відбирати в людей через суд. Шкіру експонують окремо від скелета в розгорнутому вигляді.
Та із шкірою мамута трапилася ще одна цікава детективна історія. Про це розповідає завідувачка відділу прикладної музеології ДПМ НАН України Наталія Дзюбенко у відео, яке можна подивитися на одному з екранів у виставковому залі та прослухати через спеціальний навушник. 2013 року вчені львівського музею випадково виявили, що в Зальцбургу, в Музеї "Будинок природи" представили експонати – фрагменти шкіри та м'язів мамонта, підписані як знахідки у селі Старуня в Східних Карпатах у Польщі. Та науковців зацікавила не так географічна помилка, як те, що усі об'єкти, знайдені в Старуні, передали до Львівського музею Дідушицьких (як він тоді ще називався), а про передачу деяких фрагментів до Австрії не було жодних відомостей.
Згодом виявилося, що засновник Будинку природи, доктор Трац організовував експозицію, присвячену льодовиковому періоду, і дуже прагнув отримати для виставки експонат знайденого в Старуні волохатого носорога. Муміфікований носоріг на той час зберігався в Кракові, а Польща перебувала під окупацією Німеччини. Доктор Трац навіть писав особисті листи до Гітлера, проте йому дозволили зробити лише копію волохатого носорога.
Під час розслідування, науковці знайшли в газеті "Зальцбурзькі відомості" статтю із заголовком "М'ясо, якому 200 тисяч років", в якій журналіст розповідав про виставку доктора Траца та зазначив, що саме в час його перебування в музеї працівники опрацьовували два нові надходження – півметровий фрагмент шкіри і кілька кілограмів мускулів мамонта. Після тривалих архівних досліджень зальцбурзькі музейники виявили, що 28 квітня 1944 року офіцер СС, який брав участь в рейдах на Україну, Вільгельб Йордан передав фрагменти шкіри і м'язів мамонта до штабу Гімлера, як подарунок від нашого музею для музею Ананербе, який мав розміщатися в Регенсбургу. Так об'єкти опинилися в Австрії.
Інша дивовижна знахідка зі Старуні, яку експонують в ДПМ НАН України, це муміфікований волохатий носоріг. Його знайшли 6 листопада 1907 року в тій ж копальні, де виявили і тушу мамута, на глибині 17,6 метрів. Це перша у світі знахідка муміфікованого волохатого носорога не у вічній мерзлоті. У копальні виявили ліву частину його туші разом з передньою лівою ногою та двома рогами, ребрами та 2-метровим шматом шкіри. У нафті тварина добре зберіглася, і тому в музеї можна побачити навіть такі експонати, як гортань, очі, частину губи, фрагмент шкіри та навіть згусток крові носорога. Знайдений волохатий носоріг – самка. Тварині близько 14,5 тисяч років.
Біля плеча і стегна носорога виявили сліди поранення, а поряд з тушею знайшли також дерев'яний стрижень, обпалений з одного боку й загострений з іншого. Зважаючи на ці факти, учені, які проводили розкопки, припустили, що поранений носоріг втікав від давніх людей і провалився в озокеритове озеро, де й загинув. Історію цього полювання та загибелі носорога музейники змалювали в анімаційному відео, яке транслює проектор, поруч із експонатом. У світі всього 2 експонати муміфікованих волохатих носорогів: у Львові та Кракові.
1929 року краківське відділення Польської академії вмінь відновило розкопки в штольні в Старуні. 23 жовтня на відстані 3,3 метри від "мамутового" проходу знайшли непошкоджений тулуб волохатого носорога. Під час розкопок також виявили рештки скелетів ще двох волохатих носорогів, залишки давньої флори та фауни. Усі знайдені в Старуні 1929 року артефакти в Природничому музеї інституту систематики та еволюції тварин Польської академії наук у Кракові.
Носоріг волохатий – один із найбільших представників мегафауни льодовикового періоду Північної Євразії. Довжина тіла – 3,2-3,6 метри, висота в загривку – 1,4-1,6 метри. Вага дорослих самців сягала понад 2 тони. Вимер в Європі близько 12 тисяч років тому. Цей вид славиться довгим, густим волоссям, звідки й назва, і товстою шкірою, яка захищала від холоду. На морді волохатий носоріг мав 2 роги, один із яких міг сягати понад метр і слугував зброєю, а взимку – "лопатою" для розгортання снігу, щоб знайти поживу. Біля експонованого носорога встановили мультимедійний кіоск, який демонструє еволюцію та різноманіття родини носорогових. Усього родина носорогових налічує 61 рід, з яких 57 – вимерли. У наш час живе лише 5 видів носорогів, які поширені в Африці та Азії.
Про давню людину музейники теж не забули. У наступній кімнаті виставки знаходиться фігура людини пізньої кам'яної доби, кроманьйонця, яку, хочу зауважити, виконали дуже ретельно. Можна розгледіти навіть найдрібніші деталі. Кроманьйонці були першими відомими представниками людини розумної в Європі. Вони витіснили неандертальців близько 40 тисяч років тому і проіснували близько 30 тисяч років. Кроманьйонці полювали на великих тварин – мамутів, бізонів, оленів, диких коней. Знаряддя праці виготовляли в більшості із кременю або кісток. Вони першими почали будувати шатра, для яких використовували кістки та шкіру впольованої здобичі (переважно мамутів). За зростом та тривалістю життя кроманьйонці були майже такі ж, як і сучасні люди. Оскільки племена жили ізольовано, то інфекції між людьми передавалися рідко, тож передчасно загинути мисливець на мамутів міг лише під час полювання.
Цікаво, що аналіз ДНК решток людини, що жила 7 тисяч років тому в Іспанії, показав, що наші предки мали темну шкіру і блакитні очі. Посвітлішала людина вже при переході до фермерства, оскільки в денному раціоні скоротилася кількість білкової їжі, шкіра почала почала продукувати вітамін Д самостійно, використовуючи сонячне світло. А на світлій шкірі це робити легше, ніж на темній. Та це ще зовсім не все, що можна побачити в Державному природознавчому музеї НАН України.