Шилонамильний демарш нардепа Канівця нарешті дозволив йому відшабатуватись у Львові.
Шелест Канівця ледве помітний за качковою спиною Гриценка. Канівець так пригрівся за милосердною спиною Гриценка, що впав у анабіоз. У тому анабіозі Канівець відігрівається від цькувань свого колишнього однофракційця Швеця Віктора Дмитровича.
А ще від того, як Яценюк зухвало дозволив собі підняти на Канівця свій голос і ним, як знаряддям екзекуції, опустити бідного нардепа нижче парламентського плінтуса. Зухвалий голос Яценюка образив усі фібри вразливої душі Канівця до самісіньких сліз. Образив так глибоко, що Канівець на оцю львівську прес-конференцію взяв книгу французького правозахисника Стефана Есселя "Обурюйтесь!"
Поки Канівець обурюється у стакані, то на його обличчі не зникає сентиментальна лірика невинної жертви, яка мовчки зносить усі цькування у бік своєї божественної природи. У цьому ракурсі – Канівець являється світу не тушкою, не тушканчиком і навіть не кроликом – являється невинним баранчиком, агнцем, ісусиком з полонини. Насіння Ющенка глибоко пустило своє коріння в тілі Канівця, відтепер – Канівця Галілейського. Це раніше він був Канівець-нанівець. Канівець-нунсівець. Канівець-нунчаківець.
Відтепер у цій казочці саме биті небитих везуть і поки Гриценко спить, то опозиція іде. Тому Канівець під іншим ракурсом нагадує урядового кілера з серіалу Утопія. За каменярською спиною Гриценка вже можна не боятись стосунків стусанів у фракції "Батьківщини". Можна не бити себе кінг-конгом у груди, що все це було заради смерті ворогів та роси на сонці. На гриценковій спині цей дворушник маминого рушника та порушник партійної дисципліни так пригрівся, що навіть прозрів і почав бакланити власних виборців за те, що вони більше люблять солодку брехню, а не гірку правду у щотижневих дзеркалах колишнього міністра.
Страждає у цій ситуації й сам Гриценко. Тільки якщо отвори Канівця страждають вертикально, то Гриценко страждає більш горизонтально. Присвячена романтика та заплакані очі Канівця не відпускають Гриценка у ширяння безкрайніми горизонтами. У цьому симбіозі Гриценка та Канівця анабіозний Канівець перманентний баласт для Гриценка. Канівець постійно покладає свої персти на свої вуста та антиподить Гриценка під сподом. Він боїться сказати щось зайве, а тому проектує такі свої бажання й на обличчя Гриценка.
А Гриценко хоче не мишачого вошкання у навколишніх хтонях, бо хоче високого злету – ген аж за обрій. У самісінький зеніт, але без газпромівських грошей та боярського капелюха. Не зовсім зрозуміло, навіщо у гриценкових донкіхотствах йому потрібен такий санчо панса, тим більше, що цей санчо панса більше пансить, ніж санчить. Але у дуетах завжди так – у когось прикольного полюбе має бути хтось страшненький обабіч, щоб вигідно відтіняти всі його щасливі принади.
Так чесний, а тому фаталістичний офіцер Гриценко опиняється у повній облозі та абсолютному оточенні. Відступати нікуди. Позаду – Канівець. Попереду – Янукович. Ліворуч – Яценюк, праворуч – Тягнибок. Добре, що у фракції "Батьківщини" окрім 15-30 банківських козлів є ще якась чортова дюжина адекватних людей.
Гриценко десь високо у горах усвідомлює, що за цього цайтгайсту порядність та мораль дратують більше, ніж падонкі. Так він вирішує просто пережити цю смуту. Пережити навіть Канівця, адже Гриценка й досі переслідують внутрішні органи за міністерське крісло. Та він не ниє, не нензає як Канівець і не закидає свої червоні недоспані очі в етер.
Гриценко – чесний та принциповий, але не гнучкий. Яценюк не пускає його у телевізор. Хіба що Савік запросить його особисто до почесної місії несіння масам усього світлого, доброго, вічного. А у мас й так дохуя такого масла. У контексті теорії Гриценка про навколишню дебілізацію – масам просто не потрібні такі східні казки.
Характерно, що Гриценко не зациклюється лише на задорнівському варіанті дебілізації населення, але й пролітає над нашими палестинами та галілеями. Тут не треба далеко ходити для прикладів. Одеснуйний Гриценку Канівець у моменти найбільшої анабіозної скорботи схожий на недалекого вуйка. Чи був він таким до цькування Швеця, чи його й раніше грали дудками анонімні женці – наука цього не зна. У такому варіанті Канівець ще одне живе свідчення неповороткості Гриценка, його неманевровності.
Особливо це чітко стало зрозуміло на тому моменті прес-конференції, де вирішив повимахуватися власними талантами такий собі Михайло Зінько. Спочатку він вирішив запитати у Гриценка про його дії, якщо єдиного кандидата у президенти від опозиції переїде КАМАЗ. Близький до вкраїнського народу Канівець тут промовчав, оскільки й так знає, що бігання у попередбатьківске пекло не заохочується навіть у народній творчості. Та коли співчутливе єзуїтське личко Зінька почало допитуватись у Гриценка щодо того, чому у нього такий маленький рейтинг, то тут вже молоде вино галілейського Канівця не витримало лихої долі й почало відповідати.
Гриценко впізнаваний, зазначив Канівець, але не у кожному селі. Але ж ми не про село – пролонгував облом Зінько. І якщо навіть Зінько усвідомлює всю вертикальну рустикальність Канівця, то що вже писати про Вас, шановні читачі. Добре, що за такої хутірської селяви не сильно напрягав своїми звивинами знаний політолог Звєрєв, який своїм чмоканням вже почав наближатись до світлого образу Леоніда Ілліча. Схоже, що саме за часів керування Брєжнєва, у 5 річному віці, сам Звєрєв, за його ж словами, й перестав наступати на граблі.
Навколишній маразм починає шарудіти ротом і Гриценко, стиснувши зуби, заповідає всім присутнім свою вірну євангелію на 2015 рік – лише єдиний кандидат, лише одна команда, лише міцний кулак спроможний перемогти всесильного Януковича. Кепкуючого з усіх Януковича не закидати шапками і Гриценко готовий працювати на команду та на перемогу. А на цьому слові він й пішов здоровий.
ВІДЕО вошкання Гриценка та Канівця у Львові