Маріанна Гумецька: Падеревський робив ставку на щиру емоцію

Піаністка та арт-директор фестивалю Відкриваємо Падеревського Маріанна Гумецька розказує про особливості цьогорічної програми, про секрети успіху Падеревського та українських забутих піаністів світової слави.

Другий фестиваль, присвячений постаті відомого польського піаніста та композитора Ігнація Яна Падеревського відбудеться у Львові уже через два тижні.

Падеревський народився в Україні, часто приїжджав з концертами до Львова.

Дебютував у Парижі, згодом жив у Лондоні і грав для самої королеви Вікторії, під час гастролей у США його почали називати королем піаністів.

Єдину свою оперу Манру презентує у Львові, а через рік у Метрооплітен-опера, в Нью-Йорку. Був політиком, успішним дипломатом та благодійником.

Мар'яно, найперше розкажіть, будь ласка, про цьогорічні відкриття проекту.

Ми звернулися цього разу до Падеревського як піаніста, до програми концерту, який він грав у Львові у 1902 році.

Почитали рецензії того часу, величезний тріумф тут відбувся тоді, ми вирішили повторити цю програму.

Маємо два фортепіанні концерти у програмі, третім концертом була Фантазія польська самого Падеревського, але ми її не виконуємо цього року, бо вона звучала під час відкриття першого фестивалю.

Другим номером програми є виступ Петера Тота, угорського піаніста. Він робить сьогодні світову кар’єру, виграв конкурс ім. Падеревського у Лос-Анджелесі.

У Львові він зіграє твори Ференца Ліста, Бетховена, Шопена, це будуть ті твори, які грав Падеревський сольно. Тот також зіграє твори Падеревського-композитора.

Третя важлива подія фестивалю – опера "Галька" Станіслава Монюшка. Тут більше йшлося про українсько-польську культурну співпрацю.

Нас зацікавив той факт, що Соломія Крушельницька, видатна українська співачка, була найкращою виконавицею головної ролі, навіть брала участь як прима у 500-їй виставі у Варшаві.

Тадей Едер згадував, що давно не було у Львівському оперному театрі польської вистави і ми тішимося, що привозимо цілу трупу Варшавського оперного театру, а це понад 100 осіб.

Наступного року плануємо поставити спільно з поляками оперу Падеревського «Манру».

Прем’єра цієї опери відбулася у Львові, а наступного року композитор її представив у Метрополітен-опера в Нью-Йорку.

Згадуючи про українсько-польське партнерство, що відомо про співпрацю Падеревського з українськими композиторами і музикантами?

Під час фестивалю будемо презентувати видання, яке підготувала наша колега, професор Лідія Мельник.

Вона спеціально присвятила час і знайшла багато цікавих матеріалів про Падеревського і його перебування у Львові.

Я знаю точно, що Соломія Крушельницька співала його пісні, він тут виступав, більше того, в програмі цьогорічного фестивалю – великий твір Лятошинського, його Друга симфонія.

Ігнацію Яну Падеревському вдалося зібрати зал на 16 тисяч осіб, в чому, на вашу думку, був секрет його успіху?

Секрет успіху полягав у харизматичній постаті музиканта. Від його артистичного зовнішнього вигляду і манер до поетичної свободи та виразності інтерпретації під час виступів.

Окрім магічного володіння інструментом – Падеревський був дуже переконливим оратором.

Дуже надихає той факт, що піаністові вдалося зібрати таку кількість людей на своєму концерті.

Він дуже гарно говорив перед публікою, величезна кількість людей переживала неймовірні емоції, транс під час його виступів.

Можливо, записи не відтворюють цього, але він створював особливу атмосферу під час концертів – цей його бант, це його руде волосся.

Він пильнував свій образ, мусів бути з тим бантом постійно. Це була високоосвічена людина, з здатністю вести бесіду, він добре чувся в компанії з американським президентом, аристократами, з англійською королевою вони зустрічались. Думаю, його переконливий інтелект сприяв цьому.

У чому його особливість як виконавця і композитора?

Він робив ставку на емоцію, на щиру і глибоку емоцію, зокрема від почуття любові до своєї батьківщини.

Піаніст дуже рідко виконував твори композиторів, із котрими не єднали б його симпатії, котрі не були близькими його власному характеру.

В музиці Бетховена захоплювала Падеревського імпульсивність, темперамент, героїзм.

Найбільш зрілий, останній із фортепіанних концертів віденського генія, невипадково названий "імператорським" за масштабність, розмах, героїку – не слід забувати, концерт був написаний 1809 року, року другої облоги Відня наполеонівськими військами – якнайкраще відповідав настроям Падеревського в зеніті піаністичної слави.

Стосунок Падеревського до музики Шопена – найбільш особистісний, відповідав великому духовному спорідненню двох музикантів.

Сучасники називали шопенівські інтерпретації Падеревського не лише поетичними, але й містичними, а водночас і філософськими та, річ ясна, глибоко національними.

Можливо це надто пафосно, але цей його пафос був натуральний. Оце мене як виконавця приваблює.

Його твори віртуозно грати неможливо, вони тоді пустими здаються, і грати надумано теж не можна, бо вони будуть нудними.

Єжи Максим’юк, один з найвідоміших польських диригентів, зробив фурор минулого року своєю інтерпретацією масштабного твору Падеревського – його симфонії Полонія.

Мало хто з музикантів може протягом понад години часу, без перерви, утримувати увагу слухача під час виконання суто оркестрового твору – без солістів, без чітко окресленої програмності, на відміну від опери, наприклад.

А Максим’юк зробив чудо з цією музикою. Вона настільки справжня вийшла, головне з правильною емоцією пережити, виконати і слухати її. Тоді вона справляє величезне враження.

А як вам працюється з його музикою?

Дуже легко, дуже зрозуміло, естетичний світ дуже близький, слов’янський. Як піаніст, Падеревський був королем фортепіано, його твори водночас дуже вимогливі для виконавців з огляду на велику кількість віртуозних моментів, але й надзвичайно зручні, піаністичні.

Як взагалі у вас відбулося знайомство з творчістю Падеревського?

Знайомство розпочалось 2011 року, з гастролей у Польщі, я грала в маленькому містечку біля Варшави.

Той концерт був присвячений відкриттю Року Падеревського у Польщі і до програми була замовлена скрипкова соната Ігнація Яна Падеревського.

Коли я цю сонату виконала, то зрозуміла, що цей композитор близький і зрозумілий.

Потім ми з організатором того концерту і тепер нашим польським партнером Адамом Балою придумали і фестиваль Відкриваємо Падеревського.

З музикою Падеревського ми виступали в Україні, в Польщі, в Канаді я виконувала його Фантазію польську і почула величезний ентузіазм в публіки.

Чи з творами програми, які ви будете виконувати під час цьогорічного фестивалю не виникало конфліктів?

Це відбувається майже з кожним твором, якщо прагнеш до вдосконалення. Зараз, готуючись до виступу на нашому фестивалі – я інтенсивно працюю над Фортепіанним концертом №5 Бетховена.

Це найбільш зрілий, останній із фортепіанних концертів віденського генія, невипадково названий "імператорським" за масштабність, розмах, героїку – не слід забувати, концерт був написаний 1809 року, року другої облоги Відня наполеонівськими військами

Один з найскладніших творів в фортепіанному репертуарі, а також оркестровому.

Хоча цей твір граю не один рік, кожен раз є усвідомлення, що праця над ним ще безмежна.

Кілька днів тому у нас була зустріч з диригентом Єжи Максим’юком. Виявилось, що ми в одному напрямку бачимо інтерпретацію цього твору і тому хочеться далі працювати, цікаво, який буде результат на сцені.

Поза фестивалем Відкриваємо Падеревського, над якими проектами ви працюєте сьогодні?

Фестиваль багато часу займає, міжфестивальні події широко розвинені, і організаційні моменти забирають дуже багато часу.

Щодо виконавства – одразу після фестивалю я маю сольний концерт у Кракові, у Віллі Децюша.

Я почала викладати у Львівській музичній академії, у зв’язку з цим повинна часто бути присутньою у Львові, і з захопленням працюю зі своїми студентами.

Ви минулого року виступали на фестивалі з джазовою співачкою Анною-Марією Йопек, не плануєте джазові проекти?

Я намагаюсь розширювати свій репертуар, не йти стежкою тільки класичних творів.

Щодо джазових моїх проектів, наразі маю у планах удосконалюватися. Але спілкування з джазовими музикантами шукаю, маю надію, що ще вдасться перетнутись.

Мрієте зібрати Madison square garden, як свого часу це вдалося Падеревському?

Це напевно неперевершене відчуття. Я б хотіла пережити колись це натхнення, яке цей піаніст отримував від таких концертів.

І взагалі, приємно усвідомлювати, що класична музика цікавить скількох людей.

Бачити, як спільні емоції та інтелектуальне задоволення може поєднати водночас велику аудиторію. Сила мистецтва, що збирає людей, надихає.

Який український піаніст заслуговує на подібний фестиваль, конкурс, на нове відкриття?

Була така піаністка Любка Колесса. Вона грала у найвідоміших залах світу. Зробила кар’єру в Західній Європі, переїхала свого часу до Канади.

В першій половині 20 століття їй вдалося досягти такого успіху, будучи українкою і презентуючи український піанізм. Ця унікальна артистка заслуговує, щоб її відкрили наново.