Марія Рипан про філософську та педагогічну діяльність Ірини Гузар
Розмова з племінницею, похресницею Ірини Гузар та Любомира Гузара, майстринею бісероплетіння Марією Рипан.
Розмова аспірантки Львівського національного університету імені Івана Франка Анастасії Павлишин з племінницею, похресницею Ірини Гузар та Любомира Гузара, майстринею бісероплетіння Марією Рипан про літературознавицю, філософа, доктора філологічних наук (1968), члена управи НТШ у Канаді Ірину Гузар.
Добрий день пані Маріє! Чим привернула мою увагу Ірина Гузар? Мене цікавить філософія представників української діаспори, зокрема, Канади. Познайомившись з біографією вирішила проаналізувати її твори. З’ясувала, що є багато білих плям, які потребують детальнішого висвітлення. Відшукала замітки про неї в періодиці, проте ґрунтовного аналізу творчості науковиці не виявила. Вважаю, що про неї мають знати більше, за допомогою і моїх статей, виступів на конференціях. Я прагну привернути увагу наукової спільноти до її персони, Ірина Гузар заслуговує на це, що й стало причиною проведення нашого інтерв'ю. Прошу вас розповісти мені більше про неї. В яких ви були стосунках?
Спершу слід згадати, що я була шокована, як вона померла, хоча було їй більше як 100 років! Ми багато працювали над презентацію її книги-автобіографії "Тривалість у зміні. Лінії долі", яка вийшла в Торонто 2004 р. Пригадую, що вона записувала від руки у зошиті з лінійками свої думки, списала дуже багато чорнильних ручок. Оскільки Ірина знала німецьку мову дуже добре, писала швидко, сторінка за сторінкою. Почерк у неї був не дуже розбірливий, тому у друкарні отців Василіан з набором тексту допомагав китаєць. На обкладинці подано її власний рисунок з дитинства – 1 класу (є навіть підписаний рік 1922). Цікаво, про що вона написала, бо ми так і не зрозуміли (німецькою не володіємо).
Зараз займаюсь перекладом цієї книги. Буду рада вам її надіслати.
Було б добре. Ірина у 80-х роках емігрувала до Канади (Торонто), проте мусила повертатись до Львова що три місяці через тодішні візові вимоги. Останній раз коли ми бачились – коли відвозили її в кінці літа, чи на початку вересня, а в січні вона померла, на жаль, не встигла перекласти біографію українською мовою. Я ще подивувалась, як вона сміла померти не закінчивши цей проєкт? Були ще й інші… (Усміхається). Вона мала дуже багато ідей, жила ними, підтримувала мене у творчості, була феноменальна.
Я бачила світлини ваших робіт, ви створюєте ґердани?
Так, люблю працювати з бісером, маю талант строювати навчальні книжки з проєктування виробів.
З якого часу ви пригадуєте своє спілкування з Іриною? З дитинства?
Ні, пані Ірина народжена 1905 році у Відні. Її тато – Юзеф Гузар був міністром освіти у Відні, і тета закінчила початкову школу у Відні. Тому так вільно знала німецьку мову. По закінченню Першої світові війни, родина повернулися до Львова (1922 р.). Ірина була дитиною, котра любила вчитись. Вона мала молодшу сестру. Цікавилась філологією, перекладала на німецьку мову "Мойсея" Франка. Писала підручники, викладала, захистила докторську працю у непростих умовах гніту радянських часів, коли потрібно було отримувати багато дозволів. Згадувала, що у москві так злостилась, що "лупнула кулаком по столу" начальника, і якось пішла справа.
Вона одружилась з Олександром Манцібовичем – професором астрономії. Обоє були вченими, і мали навіть власне авто. Моя мама і її рідний брат (мій вуйко) – блаженніший Любомир Гузар були на її першому весіллі. У них народилася донька Марта. Її чоловік вступив у лави Української Дивізії, воювати за Україну. У двох з дитиною вони залишилися проживати з мамою, яка допомагала по господарству. Марта виросла з прізвищем Гузар. Чоловік опинився у Ріміні.
Одна з його заслуг - переконання окупаційної влади дати можливість вчитися в'язням. Його товариші були дуже вдячні за це, бо в майбутньому могли скласти інтернаціональний іспит, захистити докторські дисертації. Багато з них опинилися в Канаді й в Англії. Після Ріміні він попав до Лондона, був активний в українській громаді, на жаль там і помер. Залагодивши справи у Лондоні, Ірина вперше поїхала до Канади.
Я і моя мама на той час приїхали до Торонто щоби зустріти тету, мама її знала, але то було багато років тому. Тета була вже старенька. Під час цієї зустрічі ми довідались більше про Гузарів, вона навіть написала коротке оповідання про наш родовід. Це було дуже цікаво, бо ми ніби жили в інших світах. Ірина згадувала, що 1972 році її викинули з університету за націоналізм. Вони її цькували бандерівкою. Тета викладала і перську мову. Не пам'ятаю точно в яких роках була у Таджикистані.
Однією ногою вона була в Торонто іншою ногою у Львові. Вона мала дуже багато книжок. Одного разу, коли хотіла взяти із собою деякі, щоб працювати, їх забрали на митниці. Книги були такими старими, що являли собою певну історичну цінність, ніби скарби. Попри те, це були її власні книги з бібліотеки.
Моя тета мала одного внука – Ігоря Скриника. Він прагнув всі повернути їй у власність, адже для неї були надзвичайно цінні. Як блаженніший Любомир Гузар приїжджав до Торонто, то обов'язково ми приходили, щоб відвідати тету. Вона була старійшиною роду, я допомагала їй у побуті із їжею. Ми мали величезна повага до неї, намагались допомогти, щоб видати книгу автобіографії, навіть давала їй певний дедлайн (Усміхається). Дуже шкода, що нам не вийшло перекласти цю книгу українською мовою. Цікавим є той факт, що Любомир Гузар подарував її папі Бенедикту який був німцем, мав особисті контакти із ним.
Пригадуючи її створення, бачу аркуш паперу, настільки списаний, що починаючи від самого краю до кінця заповнений словами. Цікаво, що коли ми останній раз прощалися, вона змінила думку та вирішила одружитись з товаришем Іваном Монастирським. Моя мама (її троюрідна сестра) Ірина Ставнича, яка мешкала у Вашингтоні, приїхали до неї на весілля. Це було дуже маленьке свято, були тільки ті, хто і на першому весіллі (Усміхається). Моя свекруха пекла короваї.
Відомо що Ірина Гузар була членом НТШ Канади чи була певна допомога у видавництві цієї книги від спілки?
Так, вона була дійсним членом. Презентація книги відбулась в НТШ. Юрист Вотюк, який недавно помер, допоміг дістати кошти із фонду. Коли Ірині було 99 років, вона на літо поїхала до Львова, виступала у Львівському університеті, прочитала одну лекцію. Я була присутня на її доповіді в УКУ у вересні. Вона говорила про свою книгу "Україна в світі європейської мислі". Це був дуже довгий виступ, у її голові було безліч думок, багато цитувала грецькою. Відбувалась подія на початку навчального року. Потрібно було благословити студентів на навчання. Серед молоді вона й сама ніби молодшала. Їй поставили мікрофон, бюрко і крісло, але хто читає лекцію з крісла? Вони мусили то відсунути, щоб лекторка могла стояти. Її було важко спинити! Блаженніший мав такий годинник, що дзвонить, йому прийшлося її просити закінчувати, бо були ще й інших доповідачі (Усміхається).
Моя ідея полягає в тому, щоб висвітлити Ірину Гузар як філософа-інтелектуала, суспільного діяча. Можливо у суспільних рухах діаспори?
Те що я бачила, то знаю, що вона працювала з дому. Вона була членом товариства, але не була учасником рухів. Тету більше цікавив науковий світ, чисто інтелектуально працювала. Була вже в дуже поважному віці. Її донька Марта була математиком за фахом, жила в Донецьку. Приїжджала до неї раз в три місяці, чоловік та син теж був математиками.
Виходить, що із близьких родичів Ірини залишились лише ви?
Я вже ніби трішки дальша родина, але ми маємо ті самі цінності.
У її роздумах в автобіографії знайшла інформацію, що за все життя вона відпочивала лише два тижні.
То була правда, вона мала таку самодисципліну, що легко могла всидіти. Згадую, що як ми купували продукти, щоб вона краще харчувалась. Вона вміла готувати, але їй бракувало часу, щоб все охайно покраяти. Це не було надто важливо для тети. Вона шкодувала часу для таких побутових дрібниць. Квартира де вони мешкали з паном Монастирським, знаходилась в центрі Торонто. У львівській квартирі була нечасто. Знаю, що не дуже любила ходити в гості, бо не мала багато часу на балачки. Ірина дуже багато працювала.
Як виглядав творчий процес, чи мала науковиця певні години для роботи, чи потрібне було для роботи натхнення?
Вона працювала весь час.
Щодо її викладання: чи назвали б ви її роботу сродною працею? Вона себе ототожнювала більше з викладачем чи науковцем?
Важко відповісти однозначно. Я знаю про філософію Григорія Сковороди завдяки теті Ірені. Вона просила, щоб я поїхала з цією книгою ("Лінії долі") до Відня, на презентацію, адже то було теж її рідне місто (Усміхається).
У неї було три рідних міста: Львів, Відень, Торонто?
Торонто вже під кінець життя, але щось було для неї важливе там, якщо вона до нього постійно поверталась.
Чи мала Ірина у Торонто офіційну роботу, що приносила їй дохід?
Знаю, що вона перекладала. З останніх робіт – книга про писанки Дарії Студитки, вона переклала її українською. Ми тоді дуже поспішали до друкарні, тому не встигли зробити копію. Дуже шкода, бо ця книга пропала десь у видавництві. Відтоді ми навчилися завжди робити копії. Це було за кілька років до смерті тети. Можливо були ще інші замовлення, але я добре про це не знаю.
Я дивуюся, що це вже у сучасний час! Знаю історію про те, що деякі праці Ірини були загублені спеціально. Відомо, що радянська влада загубила декілька її робіт, щоб не видавати. Можливо пригадуєте, чи відновила Ірина їх з пам'яті?
Ні, книги не відновили. Хоча у неї була дуже добра пам'ять, точно сказати не можу.
Чи збираєте статті з періодики про постать та творчість Ірини Гузар?
Так, у мене є така валізка, яка не доїхала назад в Україну. Там є оригінали її перекладу "Мойсея", деякі приватні світлини, які можна передати в Україну. Треба подумати яким чином вам передати.
Можливо в архів НТШ Львівської філії?
Треба подумати. Знаєте, це я запропонувала розмістити її дитячий рисунок кольоровими олівцями на обкладинці біографії.
Це має глибокий філософський сенс – лінії які пов'язують її все життя від дитинства до старості, така циклічність.
Так, загалом, з нею було дуже приємно і дуже цікаво спілкуватися. Вона ніколи не нарікала на свій поважний вік, завжди в душі була молодою, активна духом. Тому її смерть – для мене дійсно є здивуванням.
Хочу вам щиро подякувати за проведений час, що поділилися такими теплими спогадами про свою тету. Наше інтерв'ю є важливим для мого дисертаційного дослідження.
Я пишу родовід нашої сім'ї, тому розумію наскільки важливо, щоб спогади були точними, щоб не гадати, хто ж то був на світлині, а користуватися дійсними фактами. Успіху Вам!
02.03.2023. Авторка: Анастасія Павлишин