Марта Кузій: Польща більш сприятлива країна для музикантів, ніж Україна

Марта Кузій – молода і талановита українська піаністка. Закінчила аспірантуру Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, паралельно навчалась у Музичній Академії ім. Кароля Шимановсього в Катовіцах.

Живе у Польщі, виступає у багатьох країнах світу, бере участь і перемагає у численних музичних конкурсах. 20 червня у Львівській філармонії відбудеться перший концерт львів'янки.

Про це детальніше, а також українську піаністику і улюблених композиторів читайте у інтерв'ю Варіантів.

Марто, уже цього місяця відбудеться перший твій концерт у Львові, як так сталося, що у рідному місті ще не було твоїх сольних проектів?

Так, сольних проектів не було, та думаю на все свій час. Такий концерт – дебют в Львівській філармонії, був для мене давньою мрією.

Але саме зараз відчуваю, що це властивий час, що я вже в змозі представити слухачеві своє бачення музики і світосприйняття. Я навіть рада, що це не сталося раніше!

Розкажи, як ти потрапила до Польщі, чому саме у цій країні ти сьогодні живеш і працюєш?

До Польщі я потрапила 2009 року, завдяки стипендії "Gaude Polonia". Ця стипендія надається молодим талановитим артистам зі Східної Європи для розвитку та творчості.

Кожному артисту потрібен наставник, духовний ментор, і я мала таке велике щастя потрапити до педагога, який, відверто кажучи, змінив моє життя. Це один з найшанованіших професорів фортепіано в світі – Анджей Ясінський. Він зумів надихнути мене, показав цікаві шляхи розуміння музики, акумуляції і переказу цих знань слухачеві, відкрив моє серце і розум для досвіду і експериментів.

Опісля, потреба в наставнику не зменшилась, а тому я вирішила бути ближче до професора і так склались зірки, що в цей момент і мені, і моєму чоловікові запропонували роботу в Катовіцах. Я працюю з молоддю, вчу гри на фортепіано і сама разом моїми учнями вчуся. Польща більш сприятлива країна для музикантів, ніж Україна. На жаль.

Хочеться, щоб в нашій країні все було принаймі на такому ж рівні як в них, хоча тутешні артисти теж шукають кращого життя і їдуть за кордон і виходить от такий круговий рух.

Повертаючись до львівського концерту, розкажи про програму, що будеш виконувати і чому саме ці твори?

Твори, які прозвучать на концерті просто чудові – віртуозні, драматичні, ліричні. Всі вони вибрані не випадково й дуже відповідають моїм естетичним вподобанням. Щодо слухача, то я дотримуюсь позиції, що кожному варто принаймні спробувати класичну музику. Це як в дорогому ресторані, знаєш, що там все вишукано, вибрана публіка і, мабуть, смачно готують, але зайти все ж не наважуєшся.

Щодо програми, то звучатиме Жан-Філіп Рамо, представник французького рококо. Він створив Сюїту для гри на клавесині, та, думаю, якщо б в ті часи було фортепіано, він був би задоволений звучанням свого твору на цьому розкішному інструменті.

Сюїта складається з 12 частин, всі вони дуже різнопланові, і по настрою, і по характеру. І що важливо, для створення образу, це те, що кожна частина має назву: "Кокетка", "Юродивий", "Інтерв'ю з музою" і т.п.

Звучатиме твір Ференца Ліста "Долина Обермана", створений в період подорожей композитора по Швейцарії. Поштовхом до написання була модна на той час книга Ежена Сенанкура "Оберман" про заможного молодика, котрий шукає відповідей на вічні питання життя.

Виконаю також останню передсмертну сонату Ференца Шуберта. Цей твір – квінтесенція його творчості. Композитор за життя безтурботний і романтичний, в часі тяжкої хвороби пише сонату про своє життя. Це один із моїх улюблених творів.

Розкажи, будь ласка, про свій найуспішніший виступ?

Думаю, розкажу тобі про нього за років 30! Я вірю, що він попереду!

А чи можеш розказати трохи про сучасну львівську піаністику, чи є серед твоїх колег, які живуть у Львові є багато успішних виконавців?

Львівська піаністика – це доволі замкнуте поняття. Воно мало виходить за рамки освітніх музичних закладів і філармонії, брак концертів і всіляких проектів за участі класичних виконавців в доступних і розрекламованих місцях створює фрустрацію для молодих піаністів, яких, скажу вам по секрету, з дитинства готують на концертних артистів – з шикарними програмами, з публікою, гонорарами.

Великою проблемою є слабка матеріальна база освітніх закладів і місць проведення невеличких концертів, я маю на увазі кількість і якість інструментарію – фортепіано.

Я мала таке щастя, що фортепіано стояло в мене вдома, і не приходилось вставати о 5 ранку, щоб займати чергу для занять в консерваторії. А інші, ті які не мали, то таки займали.

На всю консерваторію було доступних менше 20 фортепіано, а потрібні вони були близько 600 студентам. Фортепіано – це не той інструмент, котрий чим старіший, тим кращий, тут все навпаки. Не впевнена чи зараз щось змінилося, та це одна з причин виїзду піаністів за кордон.

Який сьогодні секрет успіху, які чинники є визначальними? На скільки важлива школа, де саме Ти здобула цінні знання – у Львові чи за кордоном?

Успіх – це така ж мета чи ціль, що постійно віддаляється. Принаймні в мене так. Для кожного артиста "успіх" має різне означення. Для когось це виграти конкурс Єлизавети в Брюсселі, для когось, гастрольне турне, для когось записати диск, для когось ще щось.

І тому секрети всюди різні. Головним, мабуть зараз є універсальність артиста, він мусить вміти грати музику будь-якого жанру, епохи і стилю. Окрім цього важливими є риса комунікабельності і вміння себе продати.

Щодо школи, то, мабуть, все ж за кордоном. Вище я згадувала певні недоліки освіти, це не лише у Львові, це загалом в Україні. До цього можу додати брак доступних майстер-класів відомих піаністів для молоді. Це справді важлива віха розвитку і становлення молодого музиканта.

Чи плануєш колись повернутись до Львова?

Планую, дуже планую! Але наразі ще варто поїздити світом.

Хто для тебе сьогодні є найвизначнішим піаністом?

Не можу вибрати когось одного, зі старших це Іво Погореліч та Грігорій Соколов, а з молодих – Едуард Кунц, Данііл Тріфонов. Зараз багато хороших піаністів.

Про що мрієш?

Що все буде добре!