Міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі чекає у Львові філософський камінь невирішених проблем.
У одному з корпусів ЛНМУ імені Данила Галицького уся медична братія Галичини збирається вітати свого нового міністра з Грузії.
Магічна локація вулиці Шімзерів 3 настільки стародавня, що навіть Google Maps не може її побачити, бо натомість пропонує лише вулицю Шімзерів 3а.
Це як платформа 9 і ¾, де треба добре розбігтись, вдаритись об стіну, щоб таки зрозуміти, що ти потрапив у правильне місце та у правильний час.
Локація настільки запущена і невідома, що навіть студенти медичного, які стояли у черзі до деканату, не мають жодного уявлення, де знаходиться корпус з такою адресою.
Зустріч з модерновим міністром Квіташвілі вирішили провести, напевне, у найбільш совдепівському приміщенні, яке тільки можна було відшукати у древньому Львові.
Будівля зі характерним гардеробом та пластмасовими номерками, облуплені стіни та грибок, і цей, цей запах протермінованих медикаментів.
Усе це має натякати новому міністрові про те, як важко і тяжко живеться місцевим медикам, натякати на те, як сильно вони потребують його сильної руки.
У конференц-залі медичного університету не має, де впасти: стоїть маса народу, переважно студенти-активісти, і сидить уся поважна професура.
Схоже, що цю залу обрали спеціально для створення ефекту аншлагу.
Вельмишановна публіка, усе це галицьке колективне, сидить у традиційній місцевій масці запопадливої чемності. Вони ствердно кивають за кожним словом міністра, сміються з його південних жартів і трішечки бояться.
За дві години зустрічі з високим гостем у конференц-залі медичного університету не задзвонив жоден телефон.
У залі також можна помітити народних депутатів від Львівщини, які так чи інакше пов'язані з охороною здоров'я (Олег Березюк та Ігор Шурма) та місцевих чиновників різного ґатунку, поміж яких навіть можна зауважити Ігор Держка з його відвічним філософським поглядом (недоброзичливці часто називають його "колишнім генікологом").
Але Квіташвілі якось нудно, це не його масштаб. Він копирсається в своєму Samsung Galaxy S4, а на брифінгу – виховано, крадькома поглядає у вікно.
Він, наче Гуллівер у країні ліліпутів, які продовжують демонструвати застарілі презентації в Power Point початку 90-х, але одночасно втирають про новітні технології, як Володимир Зуб.
Квіташвілі нудиться, бо чари міністерства магії, на жаль, працюють не скрізь. Він знімає розривне кільце з Моршинської (дивно, що не з Боржомі, яка також є) та вдягає на великий палець правої руки.
Грузинський міністр артистично жестикулює і не помітити спонтанну зеленавість цього перстня у повітрі просто неможливо.
Але якщо знудженість на таких зустрічах у периферії передається міністрам разом з міністерським кріслом, то в очах Олега Синютки, голови Львівської ОДА, чомусь можна помітити біду-печаль і навіть приречення, яке завжди перебуває з тобою після невдалого вчорашнього дня.
Поруч з Квіташвілі сидить гендерна рівність його міністерства – його заступник Альона Терещенко. І хоча вона з Чернівців, табличка вперто повідомляє усім свідомим галичанам, що вона саме Альона, а не Олена і навіть не Єлена.
Голова Львівської облради і свободівець Петро Колодій мовчки ковтає таку образу і навіть не намагається зателефонувати Ірині Фаріон, щоб повідомити про кричущий випадок манкуртства поблизу.
Грузин Квіташвілі говорить російською про українські реформи і таке поєднання видається іноді занадто інопланетним для деяких сивочолих учасників зустрічі, які не завжди до кінця розуміють його слова.
Уся решта медичної публіки продовжує кивати, наче голуби, кожному його слову, хоча вона прекрасно усвідомлюють, що якщо усе піде так, як говорить цей грузин у червоній краватці, то, як мінімум третина з них втратить свої насиджені місця.
Тому й аплодують Квіташвілі досить рідко, навіть не тому, що бояться, а, швидше, тому, що не хочуть. Коли Квіташвілі каже за реформу медичних вузів та твердо заявляє про їх повну автономію, то його перепитують кілька разів – чи то не вірять, чи то не хочуть чути.
Є й багато таких, яким кортить підійти до мікрофону, потрапити на очі міністрові. Вони розповідають про наболіле, дарують книги, жартують, дивують і просто дякують вельмишановному панові міністрові.
Після закінчення зустрічі, вже на виході одна з бальзаківських жіночок якось здивовано зауважила іншій: "От тобі й маєш, говорять одне, а тут цей – і каже щось інше".
Хто говорить, де і що – лишається тільки дофантазувати.
А за кулісами конференц-залу вже стояв накритий фуршет для дорогого грузинського гостя з пляшечкою Hennessy.
Двері закрились.
Ще більше фотографій з візиту Олександра Квіташвілі тут.