Йому холодно. Вусатому лицарю, який підтримує герб Львова разом коронованим левом.
Йому холодно і самотньо. Особливо холодно його великому пальцю на правій нозі. Його чоботи з бугая полущились і стали боятись.
Кольчуга не гріє. Меч тягне до низу. Багряниця тулиться до холодної стіни і намагається набратись грамів тепла своїм кольором.
Правий палець босий і його виставлено на загальний огляд, осуд та остракізм.
Левчику добре – у нього від природи хвіст та грива. Якби у лицаря був хвіст, то він міг би ним затулити той свій сором. Якби у нього була грива – він би зігрівся. А так, навіть лев показує йому язика на його привселюдну нагість.
Бідний лицар. Самотній лицар на стіні. Забутий і покинутий символ древнього міста полущився часом, а з ним полущилась і уся його гордість. Лише павуки його друзі. Павуки, холод і сором. Можливо у нього така доля, що він вусами схожий на колишнього мера Куйбіду?
Бо якщо ще дірки на джинсах можна заточити під концептуал та креатив, то що наперформиш босим правим пальцем? Правило правого свердлика?
В далекій архаїці уся слава, честь та совість. У далекому минулому уся геральдика та символіка. Далеко усі клятви та присяги, васальства та звитяги, гострі мечі та литки прекрасних дам на мужніх плечах.
Лишились тільки ванни та унітази на Сербській, піскосуміші, двоставковий тариф та батьки і діти. Садіку сподобалось вдруге назвати себе татом міської ради, а депутатів ніхто і не питає, чи погоджувались вони називатись його дітьми.
Синоптики кажуть, що майбутня зима буде найхолоднішою за останні сто років.
Що ж зігріє цього бідного лицаря, любі друзі та славні львівці? Лише пошуки у сесійній залі ще однієї бідосі. Лише ще один такий як він зігріє його серце, душу та великий палець правої ноги.
Отож, на пошуки. Цю радісну та незабутню мить віднайдення приченого.
Немає бідосі поміж секретарних друзів та брогів.
Немає бідосі і поміж дербі Садового. Лише обов'язкові два довгих кінчика шнурівки на правому і лівому мешті.
Високий шуварський стайл також далекий від бідосі.
Немає подібної бідосі і поміж спортивних свободівців.
І поміж незмінних фронтовиків.
Не помітно бідосі і за цією ніжкою.
І навіть у Зуба немає жодного карієсу.
І у цій строкатості точно не варто шукати бідосю.
І навіть тут її не знайдеш.
А від цих ударних мештів бідося відскочить, наче від кактусу.
А на таких підборах бідосі точно не шпацірують.
І до байкерів бідосі так далеко.
Ще далі може бути тільки до цих піжонистих лоферів.
І ось до цих смаглявих луків.
А якщо ще й Гутник підпливе, то бідосям просто буде фантастично недосяжно де мети своїх пошуків.
І тут бідні бідосі не відшукають собі ще одну бідосю до пари.
Але варто все ж поспішати (але не здаватись), бо вже Садовий стукає своїми циркулярними підошвами.
Аж ось воно, останньої миті віднаходиться щось дуже близьке до облущеної долі гербового лицаря.
Радуйся, мешто неназвана, бо з тобою радість прийшла у тіло лицаря бідного, холодного і забутого.