Міський простір Львова: погляд збоку

Голландські автори презентували книгу про Львів та обговорили особливості нашого міста

Голландські автори презентували поліжанрову книгу про Львів.

Видання під назвою "Львів, місто парадоксів" – це фотоальбом, доповнений трьома есе та картою-додатком.

Творці книги представляють цілком відмінні професійні підходи до осмислення сучасного Львова та його історії.

До авторської команди увійшло п’ять голандців, об’єднаних цікавістю до маловідомого міста у Східній Європі, – фотограф-документаліст Дольф Кесслер, журналіст Міхіл Дріберген, містобудівник Кейс ван Райвен, філософ Руд Мей та картограф Герман Зондерланд (не присутній на зустрічі).

Презентацію книги у Центрі міської історії автори використали як нагоду обговорити сучасні реалії Львова та проблемні сторінки його історії.

На зустріч з потенційними читачами запросили також почесного консула Королівства Нідерландів у Львові Богдана Панкевича. Модерувала розмову перекладачка та працівниця туристичної фірми "Арктур" Діана Борисенко.

Погляд на Львів збоку, очима голландців виявився доволі цікавим та багатостороннім. Автори видання підіймали такі теми, які не часто згадуються у локальних дискусіях про наше місто. Тож, головні очікування, які можна було покладати на цю подію, цілком справдилися. Гості зустрічі мали можливість почути тверезі оцінки сильних та слабких сторін сучасного Львова, довідатися багато цікавих фактів про рідний міський простір.

фото: Мирослави Шлапак

Розмову розпочав Богдан Панкевич коротким, але романтизованим екскурсом в історію Львова двадцятого століття, зосередившись на темі адаптування нових мешканців до міста у повоєнний період. Звиклий до офіційних промов почесний консул Королівства Нідерландів змалював доволі райдужну картину тріумфу старого міста над прикрими ударами історії, зазначивши, що Львову вдалося буквально за кілька десятків років перетворити прийшлих людей у справжніх громадян міста, які знають, люблять та шанують спадок, залишений їм їхніми попередниками. У приклад такого перетворення він навів не лише себе, з чим можна погодитися, але також усе своє покоління і ось цей момент вже виглядав, м’яко кажучи, непереконливо.

Богдан Панкевич дозволив собі також доповнити авторів книги "Львів, місто парадоксів" і сформулював свій власний львівський парадокс, зазначивши, що таке, на його думку, космополітичне, мультикультурне місто, яким був у 20 столітті Львів, одночасно стало тією скринею, в якій збереглася українська ідентичність та культура. (Хоча, якщо пригадати, що різні етнічні спільноти Львова традиційно існували у власних досить замкнутих просторах, то градус парадоксальності твердження пана Панкевича різко знижується, а теза про мультикультуральність втрачає будь-який сенс крім формально-буквального).

Наступним слово узяв Дольф Кесслер. Фотограф розповів як з’явився задум книги – поштовхом до її створення стала розмова з директором Центру міської історії Софією Дяк. Почувши про складну та трагічну історію Львова, Кесслер та його друзі вирішили, що місто варте більшої уваги ніж це може надати формат туристичних прогулянок і захотіли присвятити йому цілу книгу. Загалом відвідали Львів ще 6 чи 7 разів і назбирали необхідну кількість матеріалів та вражень.

Далі, без непотрібних інтриг Дольф Кесслер перейшов до головної теми і перечислив ті парадокси львівських реалій, які згадуються у назві книги.

По-перше, це, на думку авторів видання, принципові розбіжності у сприйнятті Львова різними його жителями. Як зауважив Кесслер, у цьому полягає помітна відмінність міста Лева від інших європейських міст, таких як Лондон чи Амстердам, мешканці яких більш-менш одностайні у своїх почуттях до рідних полісів.

Наступний парадокс полягає у тому, що Львів є містом без пам’яті, внаслідок трагічних подій Другої світової війни, коли сотні тисяч львів’ян були переселені у інші регіони та країни, а їхнє місце зайняли зовсім нові люди.

По-третє, продовжив пан Кесслер, парадоксальною є величезна роль у міських справах такого негативного фактору як корупція. І, нарешті, певну нотку парадоксальності, як пояснив фотограф, додала поточна ситуація в країні. Чи є потреба обговорювати Львів у складних політичних та економічних умовах? – запитав Кесслер і, відповідно до жанру політкоректного підбадьорення, впевнено відповів – так, безумовно, є. Адже, Львів, як усі знають, дуже важливе для України місто і його роль може ще зрости в майбутньому, коли потрібно буде відновлювати та відбудовувати нашу країну.

Далі мікрофон перейшов до Міхіла Дрібергена, журналіста та автора кількох книг про головні етнічні групи минулого Львова – поляків, євреїв та українців. Пан Дрігберн спробував окреслити багатоетнічний контекст минулого Львова та породжені ним проблеми, які все ще залишаються невирішеними.

Журналіст живе зараз у Кракові і тому неодноразово спостерігав за реакцією, яку викликає образ сучасного Львова у поляків. Виявляється, багатьох це місто ще досі лякає як гніздо різунів-бандерівців. І майже для всіх Львів є таким собі містом порожнечі, містом зниклих людей, містом зниклого життя.

На думку, Дрібергена, такі уявлення про Львів є наслідком відсутності повноцінної комунікації між обидвома народами і слід ще багато працювати над привабленням поляків до Львова, над творенням нової, більш адекватної репрезентації нашого міста у Польщі.

Надзвичайно важливим питанням для Львова наголосив голландський журналіст, повинна також бути відповідна праця з драматичними подіями минулого. Багато надзвичайно важливих у світовому контексті сторінок львівської історії залишаються маловідомими та недостатньо висвітленими у публічному дискурсі. Прикладом цього є інформаційний та символічний вакуум, у якому перебуває колишній комплекс Янівського концтабору. Тоді як це місце повинно було б стати значимим монументом трагічних часів війни та Голокосту.

Предметом журналістських зацікавлень пана Дрібергена була також тема українських переселенців, вивезених з території Польщі до Львова. Прикметно, що, представляючи слухачам героїв своїх досліджень, журналіст був впевнений, що у Львові це відомі постаті, які не потребують представлення. Тоді як, лише одна людина у залі впізнала на фото подружжя Полюхів, колишніх упівців, що пройшли через Гулаг. Для пана Дрібінгера, це були надзвичайно цікаві люди, які можуть надати багато свідчень про минуле, і його здивувало, що львів’яни їх практично не знають.

Кілька слів голландський автор присвятив музею "Тюрма на Лонцького". Ця будівля, як відомо, була місцем багатьох жахливих подій упродовж Другої світової війни. Пан Дріберген погодився, що влаштування тут музею тоталітарних злочинів є надзвичайно важливою справою. Однак, при цьому дорікнув львів’янам, що висвітлення цих тем переважно зосереджується лише на українцях, цим самим зневажуючи багатонаціональне минуле Львова.

Зрештою, голландський журналіст вирішив спрямувати русло розмови на більш легкі теми і пожартував про виняткову духовність львів’ян, які щотижня ходять до церкви і могли б також цьому навчити атеїстичних мешканців Амстердама. Публіка схвально сприйняла такий жарт, можливо, навіть дуже схвально, що свідчило про цілком серйозне сприйняття іронічних слів Дрібергена.

Продовжив розмову містопланувальник Кейс Ван Райвен. З перспективи урбаніста-практика він пройшовся уявною прогулянкою по Львову, звертаючи увагу слухачів на цікаві моменти. Ці моменти можна поділити на три групи – урбаністичний спадок Львова; особливості сучасного міського простору Львова; головні урбаністичні виклики.

На думку пана ван Райвена, нинішнім львів’янам дісталося справді унікальне місто. Так, у ньому збереглася дуже велика територія "габсбурзького" міста, площа якої у 20 разів більша за площу середньовічного міста і це справді унікальний випадок навіть в межах всієї Європи. Урбаніст також повідомив слухачам факт, який для більшості виявився новиною – парк Івана Франка у Львові був першим публічним парком у європейських країнах.

Відкриттям для пана ван Райвена стало знайомство з церквою Івана Хрестителя, довкола якої, на його думку, сформувалося унікальне храмове середовище – гарне, просте. скромне.

Надзвичайно важливою проблемою для львів'ян, підкреслив голландець, є збереження цього історичного середовища. яке не обмежується лише кварталами навколо площі Ринок. Він зацитував думку працівниці українсько-німецького проекту зі збереження та оновлення старої частини міста Львів (GiZ) Лєнку Войтову, яка на запитання – що б зробила, якби була мером Львова? – відповіла – ремонтувала б дахи, дахи і ще раз дахи. Пан ван Райвен наголосив – дахи старих будинків – надзвичайно слабке місце Львова.

Сучасний міський львівський простір голландець досліджував, роз’їжджаючи на трамваї. Його увага була скерована навіть на такі деталі як величезна кількість жінок-водіїв трамваїв. Це, за словами пана ван Райвена, ще одна унікальність Львова (хоча усі, хто бували в інших пост-радянських містах знають, що на цих теренах такий статевий поділ у сфері громадського транспорту є цілком звичним) і дуже важлива з точки зору того ж туризму. Пан ван Райвен закликав зберігати таку традицію і надалі і пожалкував, що у новому електронівському трамваї за кермом вже сидить чоловік.

Вразила голландського урбаніста і львівська стометрівка. а точніше, звичка львів’ян проводити тут свій час у повільних прогулянках. Пан ван Райвен зауважив, що такі практики міських гулянь характерні, власне, для південних міст Європи, таких як Барселона, але не для східно-європейських.

Ще один львівський феномен, вартий, на думку голландця, уваги – радянський район Сихів, який спланований і збудований дуже грамотно і, тому, уникнув проблем, звичних для околиць Парижа, Амстердаму чи Лондона. Звичайно, для туристичного погляду Сихів може виглядати потворно, але, якщо пройтися сихівськими вулицями, поговорити з людьми, відчути місцеву атмосферу, то у нього обов’язково закохаєшся, ствердив пан ван Райвен.

Згадав урбаніст і проблеми та виклики. Це, на його думку, насамперед інфраструктурні питання. Зокрема, дуже актуальні для новозаселених територій довкола Львова, де щороку будуються нові однородинні будинки, утворюючи незрозумілу хаотичну забудову, яку потім буде важко довести до пуття. Значимим для майбутнього розвитку, наголосив пан ван Райвен, є тема якісних велодоріжок, які б могли перетворити Львів на справді доступне і комфортне місто. Розвивати слід теж внутрішній індустріальний простір Львова, який може стати суттєвим потенціалом і альтернативою для розширення меж міста. Серед інших рекомендацій пана ван Райвена – збереження і розширення таких дорогоцінних явищ як унікальна зелена зона Львова чи розгалужена система електротранспорту.

На кінець, слово перейшло до аудиторії. Присутній у залі директор з менеджменту у компанії Symphony Solutions Тео Шнітфінк, теж голландець, висловив позицію іноземного бізнесмена, який намагається вести бізнес в Україні, наголосивши на таких проблемах львів’ян як погане володіння англійською мовою та всюдисуща корупція.

Перекладач та викладач Роман Дубачевич закликав не захоплюватися образом демократичного Львова, а позбавлятися спадку тоталітарного минулого, не лише в радянському його варіанті, а й в українському. Викладачка Українського католицького університету Орися Біла подякувала голландцям за правдиве відображення львівських реалій та нагадала, що львівська історія була дуже жахливою і що Львів все ще населяють численні духи усіх народів, які тут жили.

Найбільш гострим коментарем стало зауваження польської науковиці та перекладачки Катажини Котинської щодо небезпеки, яка чаїться у дещо екзотизованому образі Львова, представленому у книзі голландців. Пан Котинська висловила побоювання, що, наприклад, польські читачі, дуже ймовірно сприймуть показаний там Львів як кумедну резервацію радянської епохи.

Наостанок, модераторка Діана Борисенко анонсувала ще один подібний проект – видання альбому, присвяченого п'ятдесяти шести значимим львів'янам.

Думки, висловлені голландськими гостями, дуже корисні та значимі, однак, їх не можна назвати і одкровенням. Подібне бачення у західному урбаністичному дискурсі є загальним, навіть стандартним, місцем. І тому. доволі прикро було усвідомлювати наскільки неочевидно, наскільки новаторсько вони звучали для присутніх на презентації. Дуже шкода, що не відбулося якогось осмисленого обговорення хоча б деяких згаданих тем, а розмова загубилася у загальних виразах та закликах.

Головним парадоксом зустрічі, мабуть, можна вважати ту обставину, що львів'яни дякували голландцям за реалістичний погляд на Львів, за змальовану в книзі правду про своє рідне місто, але самі й далі, за великим рахунком, залишалися закутаними у звичні романтичні уявлення про мультикультурний, пряничний, демократичний європейський Львів, якому для набуття цивілізованості досить лише скинути пам’ятник Бандері. Книга, яка пропонує внутрішній, не глянцевий погляд на львівську дійсність, є лише першим необхідним кроком у напрямку вирішення задавнених проблем. Будемо сподіватися. що урок голландців львів’яни успішно засвоять і розмови про трамваї, велодоріжки та мультиперспективний погляд на історію стануть тривіальними і у нашому місті. Поки-що, всі хто не має триста гривень на купівлю видання, може завітати до галереї Гері Боумана, де відкрилась експозиція фото, представлених у книзі.