Містобудування під охороною Конституції: правові аспекти

Виступ юристки, експертки з розвитку громад Мар’яни Кричковської на засіданні клубу "Великий Львів"

Я намагалася знайти баланс між Конституцією та містобудуванням, як ці сфери співвідносяться. На перший погляд, у Конституції немає прямих статей, які б безпосередньо стосувалися того, як будувати міста. Є розділи про права людини, державний устрій, вибори, основні органи влади. Але про містобудування, важливу тему, про яку ми говоримо протягом багатьох років, прямих згадок немає.

Проте, детально аналізуючи статті Конституції, я дійшла висновку, що стверджувати, ніби в ній взагалі нічого не говориться про містобудування, не коректно. Конституція – це основний закон, на якому базуються всі інші закони. У другому розділі Конституції визначено основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Саме в цьому розділі закріплено право людини на охорону навколишнього середовища, на охорону культурної спадщини та на житло.

Розглядаючи ці статті, можна чітко простежити зв’язок між Конституцією та містобудуванням. Наприклад, у Конституції є загальна стаття: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права». Також кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Тому така інформація не може бути засекречена.

Коли я звернулася до Закону про регулювання містобудівної діяльності чи Закону про основи містобудування, то помітила, що вони не просто посилаються на Конституцію в преамбулі, як це роблять усі закони. Наприклад, у Законі про основи містобудування містобудування визначається як цілеспрямована діяльність органів влади, місцевого самоврядування тощо, яка включає реконструкцію історичних населених пунктів, збереження традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об’єктів культурної спадщини. Це, по суті, відображає право на охорону культурної спадщини, закріплене в Конституції.

Навіть всі будівельні норми і правила побудовані таким чином, щоб забезпечити право на охорону навколишнього середовища та створення умов для життя і здоров’я людини.

Якщо копнути глибше, то, наприклад, Закон про регулювання містобудівної діяльності визначає комплексний план просторового розвитку як документ, який, зокрема, має на меті охорону навколишнього середовища, а не лише регулювання будівництва чи висотності. Хоча, варто зазначити, що такі плани часто не розробляються належним чином.

Я дійшла до висновку, що сталий розвиток також визначається як соціально, економічно та екологічно збалансований розвиток території й територіальної громади. Якщо зануритися в теорію та моделювати ситуацію, то порушення будівельних норм, недотримання містобудівної документації, ігнорування площ забудови, ліній регулювання чи норм скидів – це, на мою думку, пряме порушення конституційних прав людини. Конституція не є законом, який чітко прописує, хто що має робити. Вона встановлює ширші межі, у рамках яких мають діяти всі сфери суспільного життя.

Отже, коли затверджуються зонінги з порушеннями вимог ДБН чи комплексних планів, коли ігнорується генеральний план, це фактично порушує базові конституційні права людей, зокрема право на безпечне довкілля та збереження історичних ареалів і середовищ. Щодо права на житло, то це окрема, дуже специфічна норма, яка залишилася в нашій Конституції ще з попередніх нормативних документів. Право на житло та право на землю – це рідкісні права, зокрема щодо безоплатної приватизації землі чи житла, яких немає в більшості країн. Ця тема потребує ширшої дискусії, адже право на житло, особливо в контексті безоплатної приватизації, сьогодні реалізувати дуже складно.