Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
В останню неділю жовтня, 26. 10. 2025, мали б бути обрані нові органи місцевої влади, тобто місцеві ради та голови громад.
Проте всі вибори згідно з Конституцією відтерміновані, і чинна місцева влада продовжуватиме свою діяльність до завершення воєнного стану, а коли це станеться ніхто не знає. Варто коротко підсумувати роботу місцевої влади за каденцію і її взаємодію з владою центральною.
Медіа і соцмережі люблять писати про перекладання бруківки та спроби будівництва непершочергових споруд і дійсно такі випадки непоодинокі. Проте, слід визнати, що на органи місцевого самоврядування впало несамовите навантаження в перші дні та місяці російського вторгнення.
Величезний потік біженців, вимушені переселенці, яких слід десь прийняти, поселити, лікувати, підтримати матеріально, одним словом той армагедон, свідками й учасниками якого ми всі були, впав на органи місцевого самоврядування і громадський сектор.
А далі обстріли міст, руйнування, відбудова, про прифронтові громади й говорити нічого, це також до того місцевого самоврядування, яке панство з Банкової зневажливо називало місцевими князьками. Причому центральна влада не зробила нічого, щоб попередити місцеву про загрозу і дати можливість підготуватися до імовірного розвитку подій. І це саме в той час, коли Я. Качинський заявив, що Польща повинна підготуватися до приймання щонайменше 2 мільйонів біженців.
Наші сусіди таку попередню підготовку провели включно з передбаченим фінансуванням таких заходів і немаленьким, до речі. А ми до останнього вечора перебували у стані нірвани. В результаті з цивільних центральних структур найбільш дієздатною виявилася "Укрзалізниця", на яку впало основне навантаження щодо перевезення розгублених, наляканих і, найголовніше, непідготовлених українців нерідко під снарядами та ракетами.
І, звичайно, поліція, яка з підтриманням порядку все ж справилася. Згадаймо міських голів, які були розстріляні, або викрадені загарбниками тільки за те, що вони не покинули свої громади, на відміну від деяких високих діячів, які в перший день опинилися аж в Ужгороді. Отож місцеве самоврядування більш менш справилося зі своїми новітніми неочікуваними функціями та виконує належні функції зараз.
А що ж центр? Якщо у 2019-2021 роках відносини зводилися в основному до наїздів на київського мера, то у воєнний час, оговтавшись від шоку перших місяців війни, київські ефективні менеджери, користуючись особливими обставинами, почали справжнє полювання за міськими головами намагаючись прибрати до рук місцеві органи влади й, відповідно, бюджети з усіма подальшими наслідками.
Водночас вчинялися дії, до яких не вдавався навіть В. Янукович. Чого вартує винайдений спосіб припинення повноважень мера через суд за якусь провину? Вона може бути взагалі сміховинною, як, наприклад, відсторонення міського голови Чернігова під соусом конфлікту інтересів, а точніше за те, що відправив свого водія перевезти машину до сім'ї в Польщу.
Уявляєте собі глибину злочину на тлі того, що ми почали дізнаватися про діяння тих самих ефективних менеджерів у воєнний час та й довоєнний також. Причину знайшли, львівські суди сказали "Єсть!", і наступний крок – впровадження міської воєнної адміністрації зі своїм посадником. Аналогічні дії щодо мерів були реалізовані в Нетішині (Хмельницька АЕС), Вараші (Рівненська АЕС) та інших містах.
І, нарешті, ще один недавно винайдений спосіб – позбавлення громадянства. Принагідно й публічні наїзди на В. Кличка зі звинуваченнями у відсутності захисних споруд на ТЕЦ на тлі того, що головою КМДА всупереч Конституції призначений посадник з Банкової. Це, власне, його обов'язок насамперед. Дуже вже хочеться отримати доступ до немаленького київського бюджету, яким все ж таки розпоряджається Київрада, яку очолює В. Кличко.
Не слід оминути й обскубування місцевих бюджетів, шляхом відбирання ПДФО, маніпуляцій з реверсними дотаціями та інших способів. Частково це можна зрозуміти, оскільки державі гостро не вистачає грошей на воєнні видатки, але тоді не можна бути добреньким, обмежуючи, скажімо, тарифи та перекладаючи тим самим видатки на місцеві бюджети, які ще й мають обов'язок допомагати переселенцям та армії, принаймні створеним бригадам ТРО і тим, у яких ППД на території громади.
Для прикладу – оця аварія, через яку частина Львова тривалий час сидить без води, виникла через пориви старого гнилого водогону, який поступово слід міняти, але для цього потрібні серйозні кошти. Ті, яких нема, бо центральна влада турбуючись про майбутні вибори, блокує тарифи через НКРЕКП. Ми хороші, а Ви там "внизу" розбирайтеся.
Отже, підбиваючи підсумки, можна сказати, що, на жаль, по-перше, ефективні менеджери, публічно закликаючи до єдності, тихенько намагаються перебрати владу на місцях використовуючи методи до яких не додумалася навіть недоброї пам'яті Партія регіонів. Кому війна, а кому – вибори, влада і гроші понад усе.
По друге, центр не розуміє поняття партнерських відносин, а намагається вибудувати стосунки в парадигмі сюзерена та васала, що вкрай недоречно під час війни і явно не вдасться у мирний час. Дуже вже хочеться чужих прав і обов'язків, хоча зі своїми дай боже справитися. Про погляди ЄС на таку політику й говорити нічого, а позиція, що війна все спише, виглядає дуже сумнівною.