Пункт прокату книг пана Володимира – чудесний портал у світ дешевих детективів та любовних романів.
Дуже часто у місті щось цікаве приховується за сірими та облупленими стінами. Але, якщо пощастить, у цегляному мурі можна запримітити двері у якийсь дивний і чудесний світ, як це сталося, наприклад, з героєм класичного оповідання Герберта Уелса "Двері в стіні".
На маленькій вуличці Шолом-Алейхема, яка з'єднує Городоцьку та Краківський базар, теж можна побачити непримітні двері, які приховують за собою щось цілком неочікуване.
З ряду маленьких крамниць, що продають всіляку побутову всячину, ці двері виділяються невеликою вивіскою, до якої зверху вчеплений дитячий вітрячок. "Прокат книг" – лаконічно вказує напис на вивісці.
У принципі, теж непримітна і сіра назва, у стилі побутової всячини. Але кольоровий вітрячок немовби легенько натякає на щось більше.
Якщо піддатися на шарм вітрячка і зайти в середину, відгорнувши рукою важку червону портьєру, то потрапляєш справді у якусь іншу реальності, ніж та, що продовжує вже нечутно шуміти на вулиці.
Спочатку тут панує темрява, видні лише обриси величезних стосів та полиць. Але за якусь мить за прилавком хтось починає ворушитися і вмикається біле світло.
Невелика кімната вщент заповнена, закладена, заставлена книгами у барвистих, привабливих обкладинках у стилі "вирви око". Книги всюди окрім стелі. Ти розумієш, що це не просто книги. Це детективи, фантастика, фентезі, пригодницькі та любовні романи, бандитські повісті, трилери і хоррори.
Це загублений світ бульварного чтива.
"Доброго дня, заходьте, що вас цікавить?", – чується з-за прилавку. Біля вікна сидить усміхнений старший чоловік у безрукавці – пан Володимир.
Вісімнадцять років тому він кинув усі попередні заняття і вирішив всерйоз зайнятися своєю улюбленою справою, тобто, книжками.
Філософія розважального читання
Цю не то крамничку, не то бібліотеку, в сучасних термінах можна назвати старт-апом, а її історію подати як надихаючий приклад дауншифтінгу та практичної еко-філософії.
Однак, це історія трохи з іншої епохи, тому вона розповідає просто про велику любов до розважальної літератури, яка й привела пана Володимира у кімнатку на Шолом-Алейхема.
Його пристрасть може видатися трохи дитячою та несерйозною, але у своїх книжках він бачить, щось більше, ніж ми звикли. Щось невід'ємне від людини та потрібне їй як хліб, вода та інші прості речі.
"Фантастика в житті для чого потрібна?", – запитує мене Володимир і відповідає – "Для підзарядки. Вечері сів, почитав, посміявся, похвилювався, ліг спати, забув. Вранці встав – і чомусь маєш хороший настрій".
Саме тому, Прокат книг – це, швидше, клуб шанувальників літературного відпочинку.
Більшість клієнтів Володимира – старші люди, пенсіонери, для яких ці книги – єдиний промінь світла у їхньому малорадісному житті. Книги продовжують давати їм те, що вже майже зникло з життєвого обрію, – затишок, інтерес та душевний спокій. Книги діють, притому безвідмовно.
Прокат книг для Володимира не бізнес, а спосіб бути корисним та потрібним у цьому житті. Про заробіток не йдеться, головне не збанкрутувати та триматися на плаву.
"Мої пенсіонери часто кажуть – не дай бог, Володька, ти десь пропадеш, буде страшне!", – пояснює Володимир – "Так що з принципу тримаюся і все".
Крім того, господар прокату впевнений, що читати бульварну літературу потрібно саме так – брати напрокат чи у бібліотеці. Адже, тримати в себе вдома такі книжки сенсу немає. Та й екологічніше.
Дауншифтінг пана Володимира
Ще у дитинстві Володимир дочитався до того, що його обрали шкільним бібліотекарем. Читав все, що траплялося і особливо фантастику.
Потім почав працювати зварником, за книги довелося забути. У пост-перебудовні дев'яності спробував як і всі вхопити за хвіст нові можливості та подався у бізнес. Але, як каже сам Володимир, "у бізнесі потрібно вміти обманювати людей, без цього там ніяк. А в мене з цим погано". Тож вирішив віднайти якусь свою золоту середину і перетворити давню пристрасть на життєву справу.
У 1996 році до своєї приватної бібліотеки Володимир докупив ще партію книг і відкрив куточок прокату у Будинку офіцерів. Пункт проіснував там чотирнадцять років, аж поки з того приміщення його не витіснили більш підприємливі люди.
Тоді, вирішивши, що змінюватися же пізно, Володимир продав квартиру у Києві, яку залишила йому матір, та придбав ось цю кімнату на Шолом-Алейхема.
Пункт прокату діє тут вже чотири роки. Сьогодні в асортименті представлено тринадцять чи чотирнадцять тисяч книг, накопичених за увесь час. Точну кількість сам власник назвати не може.
"В усякім разі для нього ті "двері в стіні" були справжніми дверима в реальній стіні й вели до справжніх, невмирущих цінностей. У цьому я тепер не маю сумніву. Це ввійшло в його життя дуже рано, коли Лайонел ще був хлопчиком років п’яти-шести". (Герберт Уелс "Двері в стіні")
Кожна книга дбайливо прошита товстою ниткою та обклеєна прозорим скотчем. Лише так поганенькі масові видання можуть зберегтися цілими упродовж багатьох років.
За книжками до Володимира приходять з усього Львова. Географія картотеки широка – від Сихова і до Винників.
Користуватися прокатом можна по-різному. Власне прокат обходиться найдорожче. Якщо хтось читає рідко, або швидко, то може просто під заставу у 20 гривень взяти чтиво додому на кілька діб. За першу добу платиться три гривні, а всі наступні – по п'ятдесят копійок.
Для постійних читачів Володимир влаштував абонемент, тобто, користування прокатом на пільгових умовах – по чотири з половиною гривні на дванадцять днів. Існують "халявні дні" – неділя та понеділок не рахуються.
Назвати реальним бізнесом такий підхід дуже важко. Особливо, зараз в час стрімкої інфляції. Однак, підняти ціни Володимир не наважується – його читачі цього явно не витримають.
Володимир радіє, що останнім часом у нього з'явилися клієнти серед молодшого покоління. Хоча й небагато – троє, четверо, які почали більш-менш постійно навідуватися.
Музей популярних жанрів: від 90-х до сьогодення
Першою моєю реакцією на такий пункт прокату було захоплення – це ж справжнісінький музей бульварної літератури двох останніх десятиліть! Тут справді представлені чи не всі види популярного чтива, починаючи з дев'яностих. За цими матеріалами можна написати не одну культурологічну дисертацію. І не лише про літературу. Адже, зміна популярності тих чи інших жанрів вказує і на ширші суспільні зрушення.
"За моїми книжками можна прослідкувати як почалося зомбування російського народу", – ділиться висновками господар – "Спочатку, в дев'яностих переважали так звані бандитські романи. Тоді їх виходило дуже багато. Опубліковані переважно в Москві, але у нас у Львові їх активно читали".
Володимир підходить до полиці, відведеної для "екземплярів-дідусів". Крім бандитської прози тут також чимало закордонних детективщиків світового рівня – Девід Морел, Фредерік Форсайт, Ерік Ван Ластбадер, Джеймс Гедлі Чейз.
"А потім, доволі різко у росіян почалася зовсім інша тематика", –продовжує Володимир – "Про те, яка Росія сильна, як вони всіх дрючать, який у них крутий спецназ і так далі. Десь років дванадцять чи десять тому таке почало з’являтися. На початках плавно, а потім хлинуло як з відра".
Питаю у Володимира за Джорджа Мартіна, автора фентезійного циклу "Гра престолів". Той витягує з полиці довгу шухляду з книгами. "Так, звичайно, маю всі його книжки. І "Гру престолів", і "Корону мечів". Хороший автор. І серіал дивився. Непогано зняли – оригінально і не зіпсували. Хоча, мені більше подобається інший автор, подібний – Роберт Джордан. У нього вже десь книг тридцять є". Володимир висуває іншу шухляду.
Розмова з господарем печери бульварного чтива триває довго.
Володимир розповідає як колись за півгодини в армії "вивчив" польську мову, щоб мати змогу читати польські видання, що публікували невідомих у нас авторів.
Розповідає про слабкість української бульварщини – читають лише Василя Шкляра і Ірен Роздобудько, про "єрундовий" жанр "попаданців", який загубив слов'янську дружбу.
Про контрабандні книжкові канали, які перекрила війна, про книжкові барахолки Львова, про те як львів’янки раніше найбільше любили західні жіночі любовні романи, а потім перейшли на російські жіночі детективи, про росіянина Олега Роя, єдиного автора-чоловіка, якого жіноча аудиторія прийняла як свого.
Про крутий старий український переклад роману Робера Мерля "Мальвіль", про занепад популярності Джона Р. Толкіна, про страшні податки на українську книгу, через які вітчизняна бульварщина дуже помалу розвивається.
Наостанок, Володимир підсумовує – "головне, щоб дітям прививали любов до справжньої паперової книги".
Шкодує, що через "бульварну” спеціалізацію, не має дитячої літератури, яку б теж зберіг для нащадків у своєму прокатному музеї. "Дитячу книжку, звичайно, краще мати в домі свою, а не брати в бібліотеці. Але ціни тепер захмарні. Простій людині купити щось – нереально".
Для всіх простих людей, в житті яких є потреба у нехитрих книжкових розвагах, і крутиться вітрячок над дверима цього царства бульварного чтива.
Тим часом, печера скарбів у жанрі Pulp Fiction продовжує чекати на якогось львівського Квентіна Тарантіна, який би оцінив її достоїнства.
