Громадська ініціатива створює інновативну платформу для активізації музейного середовища у Львові
Зеновій Мазурик:
"Головне своє завдання львівські музеї бачать у тому, щоб зберегти культурний спадок для майбутнього покоління. Тільки от вже прийшло те майбутнє покоління, але воно чомусь до музею ходити не хоче"
Нещодавно, в рамках урбаністично-культурного проекту "Майстерня міста" музейників Львова запросили на дискусію "Чи потрібні музеї Львову?". Розмова була досить гарячою, дехто навіть справді стверджував, що львівські музеї, принаймні деякі з них, варті лише того, щоб бути ліквідованими. Переглянули також короткий фільм, у якому мешканці міста розповідали про своє ставлення до музеїв.
Якихось однозначних відповідей дискусантам знайти не вдалось. Однак організаторка зустрічі, музейна менеджерка Тетяна Бей, на негайні висновки і не розраховувала. Її головне завдання полягало в тому, щоб зворохобити музейні середовища Львова та спровокувати подальші розмови.
Дискусія та презентація відео стала першою акцією від Музею міста – нового музейного проекту, покликаного створити платформу для творення нових форм музейної діяльності у Львові.
Наразі, Музей міста – це громадська низова ініціатива. Ще минулої осені Олесь Дзиндра, засновник Музею Ідей, висунув ідею певного музею, який би не дублював вже існуючі заклади, а пропонував якісь зовсім інші конструкції представлення феномену міста. Ідею підхопив відомий львівський музейник Зеновій Мазурик, згодом до них доєдналися інші люди та інституції – Центр міської історії в особі його директорки Софії Дяк, працівниця заповідника "Тустань" Тетяна Бей та Інститут міста, що працює при міськраді.
Так утворилась громадська спілка "Музей міста". Наразі вже йде процес формалізації та інституціоналізації, а також пошук свого особливого формату діяльності. Вдалося навіть попередньо домовитися за місце розташування – у підвалах Ратуші.
Усі учасники ініціативи погоджуються в тому, що Музей міста має бути не традиційним музеєм, а інновативною платформою для об’єднання зусиль та нового використання тих музейних ресурсів, що вже є у Львові.
Тому, як вказує Зеновій Мазурик, якщо традиційні музеї спрямовані передусім на збирання артефактів та їх вивчення і каталогізацію, то Музей міста планує зосередитись на комунікації та співпраці.
Софія Дяк, зі свого боку, одним з головних потенційних ефектів Музею міста бачить розімкнення герметичної "розмови між своїми" назовні та залучення усіх, "кому болить".
У найближчих планах ініціативи – презентація відомої пластичної панорами Януша Вітвіцького, що зображає Львів 1775 року. Панорама була створена буквально перед війною і була вивезена до Вроцлава, де перебуває і сьогодні.
Як розповів пан Мазурик, польська сторона в принципі не проти того, щоб привезти панораму до Львова. Однак, як саме це краще зробити – поки невідомо, адже артефакт дуже об'ємний і перебуває на зберіганні. Один з варіантів – скористатися цифровою копією. Втім, можливо, буде реалізований амбітніший задум – створити свою власну матеріальну копію шляхом своєрідного краудфандингу. Ідея полягає в тому, щоб залучити львів'ян до процесу творення. "Кожен охочий, наприклад, може зробити картонну копію свого будиночка, розфарбувати і надати до загальної експозиції" – припускає Зеновій Мазурик.
Детальніше про проект Музею міста – у прямій мові учасників ініціативи:
Тетяна Бей
музейний працівник заповідника "Тустань"
Ми ще самі точно не знаємо, куди саме заведе нас ця справа, але музей міста точно не буде історичним музеєм, що розповідає історію Львова. Він буде говорити про місто як феномен, який формує своїх громадян та містян. З іншого боку – місто твориться людьми. Постає багато цікавих питань – як саме люди творять місто і як місто творить людей?
Збирати фонди не плануємо. Тобто, у нас немає мети накопичувати якісь експонати. Головним експонатом музею міста буде саме місто. Він працюватиме з усім міським простором у найрізноманітніших сенсах.
Бачимо такі свої функції – мотивувати колег музейників до нових звершень, провокувати дискусії, реалізовувати ініціативи, які поки що не уявляєш у львівських музеях, поширювати знання, проводити дослідницьку та просвітницьку діяльність.
Тобто, це, зокрема, мав би бути простір для тих людей, які не можуть реалізувати до кінця свого потенціалу у існуючих музеях. Це має бути динамічний, комунікаційний, відкритий для людей простір, що живе активним і насиченим життям.
Зеновій Мазурик
віце-президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв
Нам йдеться про те, щоб показати історію урбаністики в широкому, європейському контексті, але на прикладі Львова. Будемо ставити і загальні, і конкретні питання – чим є місто у нашій цивілізації? Як у цьому просторі спів-живуть різні люди? Які культурні сліди після себе залишають? Що ми сьогодні робимо з цими слідами? Це останнє питання для мене особливо цікаве – ми бачимо як сьогодні культурна спадщина монетизується, працює на приваблення туристів. А хтось просто бачить усе тільки як квадратні метри, на які можна підвищити ціну.
Тут можна говорити про багато важливих речей. Розкривати певну неоднозначність, амбівалентність нинішньої ситуації. Приміром, той самий туризм, звісно, не є панацеєю від усіх проблем, як прийнято думати, і теж має негативні наслідки, можливо, дещо приховані. Наше завдання тут – уявнювати приховані напруги, ті невидимі механізми які творять місто тим, чим воно є.
Виявляти проблематику, а потім її показувати музейними засобами з використанням існуючих львівських фондів.
У наших музеях є багато ініціативних молодих людей. Їм потрібно створювати нові умови реалізації різних ідей, практикувати залучення інформаційних технологій, засобів так званої е-культури, електронної культури. Тобто, це не конкуренція, не створення чергового музею, як побоюються деякі львівські музейники, а спосіб ставати активним, спосіб використання тих ресурсів, які вже є.
З людьми, з потенційними відвідувачами потрібно працювати. Культурне виховання ніхто не скасовував. Адже, бути культурним – це щоденна праця, потрібно вміти читати, слухати, вміти розрізняти те, що є навколо тебе і знаходити порозуміння з людьми, які є навколо.
Ми ж будемо створювати нові можливості для такого культурного розвитку – і самих музеїв, і їхніх відвідувачів.
Софія Дяк
директорка Центру міської історії Центрально-Східної Європи
Ініціатива створення музею міста – це, звісно, великий концептуальний та інституціональний виклик. У Львові дуже багато музеїв, вони всі функціонують по-різному, їх можна по-різному оцінювати.
Постає питання до нас – що нового мав би привнести у ситуацію Музей міста? Тут існує ще багато невирішених нюансів – смислових, організаційних, фінансових, просторових. Але ставлення цих питань, проговорення їх – це вже частина діяльності нашого музею. Це роздуми про те, чим має бути сьогодні музей чи, точніше, чим він може бути у одному із форматів.
Однозначних відповідей поки не маємо.
Наприклад, очевидно, що музей як інституція має бути живим та сучасним. Однак, чи потрібно робити євроремонт всюди? Якби я мала необмежені ресурси і владу, то не знаю, чи хотіла б змінити усі наші музеї. Адже, вони теж є вже певними артефактами, репрезентаціями певного етапу, певної епохи. Ті речі, які сьогодні виглядають олдскульними, застарілими, ми можемо спробувати розглянути по-іншому, у новому ракурсі. Як працювати із старим музейним простором самого музею? Це важливе питання.
Дуже цікавими, як на мене, теж є історії музейних колекцій, які часто виходять за межі історії самих музеїв. Ми бачимо колекції, але нам нічого не розповідають про їхнє походження.
Наприклад, у Галереї мистецтв імені Б. Возницького, наскільки я знаю, є велика кількість колишніх приватних колекцій, переданих до музею наприкінці 19 чи на початку 20 століть. Хто, як і чому віддавав ці колекції? Звідки взялись ці речі? Ми дуже мало знаємо про це. На рівні музею міста ці всі питання можна було б успішно підіймати.
Як може долучитися до проекту наш Центр міської історії? Передусім, можемо обмінюватися з іншими інституціями різним досвідом. Так, ми маємо багато досвіду роботи з наративами, але зовсім мало працювали з артефактами. Власне, тут ми можемо один одному багато в чому допомогти.