У червні у випуску новин одного із львівських телеканалів громаді було повідомлено про відкриття виставки у Львівському музеї історії релігії, а, між іншим, ще й було зазначено, що змінився директор цього закладу.
Сказано просто і без жодних коментарів, так, ніби у найближчому жекові змінили двірника, який має замітати сусідську вулицю, бо яка різниця, хто буде мести і прибирати?.
Саме так сталося і у випадку зі згаданим музеєм: музейні працівники вийшли на роботу, а їх ошелешили: у вас новий директор і новий двірник на площі Музейній, яка є фактичною та юридичною адресою музею!
Події – однакового рівня і однакового значення.
Музейна інтриганка
Все почалося ще у листопаді минулого року, коли Зоряна Білик офіційно оголосила, що йтиме з посади директора музею. Тоді обласне керівництво (тодішній керманич області Михайло Костюк) перебували у закордонному відрядженні.
Отож в один день і в одну секунду, без будь-якої публічності і попередження й з’явилися дві заяви одночасно: одна з проханням про звільнення п. Білик, а друга – про призначення п. Мальця директором музею.
Однак накази не були підписані. Михайло Костюк зупинив підписання, щоб розібратись у ситуації.
Але очільники області помінялися і «події» було відтворено ще раз у такому ж непублічному, підкилимному форматі.
І хоча музейники встигли розпочати дискусії та обговорення у власному колективі, хто ж може стати наступником, тодішній директор зупинила будь-які дискусії: мовляв, нам, у власному колективі, шарпатися з виборами навіть немає сенсу, бо музей – організація державна, себто призначення керівників – прерогатива верхів, а тому жодних публічних обговорень, дискусій чи змагань влаштовувати не будемо! І край!
Такою нібито є воля прямих керманичів музею із обласного управління (тепер – департаменту) культури, зокрема, Наталії Гамкало.
А от керівнику департаменту культури п. Гамкало було повідомлено, що в колективі все обговорено, всі підтримують зроблений колишньою директоркою вибір, тобто кандидатуру Ореста Мальця, на яку однозначно вказує директорка.
Зіграно чудово! Кожній із сторін екс-директор повідомила цілком протилежні речі, унеможлививши прямий перетин інформації та зустріч обласного керівництва з колективом щодо обговорення претендентів на посаду директора музею.
Музика нас штовхає
З’ясувавши деталі формального призначення нового директора постає питання: а хто ж став очільником музею?
Будете здивовані: це досить молода людина, близько сорока років, колишній працівник департаменту культури Львівської обладміністрації третього чи четвертого порядку, який ніколи і ніде не засвітився ні з проблемами музейництва, ні з проблемами релігії.
Більшість, якщо не всі музейники, в один голос стверджували: про нового директора нічого не знаємо і сказати не можемо, відомо лише, що це – креатура колишньої директорки, що є вигідна також керівництву департаменту культури.
Робимо інтернет-пошук щодо Ореста Мальця: жодного фото, жодної публікації, жодного спеціального інтерв’ю чи якогось іншого матеріалу, а є лише кілька опосередкованих повідомлень у надрах двох-трьох медіа-тестів, що він, як представник обласного відділу культури, брав участь в оцінюванні кількох районних конкурсів дитячої творчості.
І це є та фігура, що має очолити музейне середовище, присвячене історії та іншим питанням релігії, якому немає нічого рівного в Україні?
Ми не хочемо ображати молоду людину, що волею долі, точніше волею Гамкало-Білик, була винесена на незрозумілу і незвідану для себе висоту, але й мовчати з цього приводу не можемо.
Ще у міськраді, куди хлопець прийшов працювати зі студентської лави, він себе жодним чином не проявив, жодної ініціативи не продемонстрував, а тому всі були щасливі, що він через кілька років перейшов працювати до облдержадміністрації, де результати його праці були настільки ж непомітними.
Жодної ініціативи, жодного самостійного рішення, жодної медіа-засвітки, жодної статті чи наукової праці, але папірчики перебирав вправно, каву подавав сумлінно, а, головне, ніколи не пропускав конкурсів дитячої самодіяльності – ідеальна кандидатура на посаду директора музею релігії!
Крім того, він має ще одну винятково корисну для управлінця рису: вміє мовчати і ніколи не висовуватися з власними думками.
Кілька свідків, які були присутні на подіях, де брав участь теперішній директор музею, а тоді ще працівник обладміністрації, на яких обговорювали питання, що його прямо чи опосередковано стосувалися, в один голос запевняють, що жодного разу жодної думки з його уст не чули!
Відверто кажучи, виглядає, що нового директора просто, грубо кажучи, «підставили», зробили заручником амбіцій кількох осіб: він не має жодних реальних важелів впливу, буде втішатися лише формальними повноваженнями керівника, чекаючи коли ті, що його призначили, дадуть санкцію і дозвіл на ту чи іншу справу.
До речі, здається, Ореста Мальця забули попередити, що за загальний стан у музеї та за всі рішення і підписи, зроблені за прямою вказівкою обласного начальства, відповідатиме саме він, а не радники і сьогоднішні патрони.
Причинний пасьянс
Усвідомивши змальовану вище ситуацію, спершу ніяк не могли зрозуміти: кому і чому може бути вигідно, аби екс-директорка маніпулювала не лише колективом музею, але й обласним департаментом культури та фактично самостійно обирала і призначала собі наступників, ніби це є її приватна справа?
Версія перша – особистісна, яка однозначно домінує у музейному середовищі. Директорка, яка давно відчула нездатність кермувати великим музеєм, хотіла бачити такого наступника, який би від неї повністю залежав, забезпечив та гарантував на майбутнє почесне становище головного заступника, що реально визначає стан справ і впливає на всі рішення. Особа периферійного молодого чиновника, який доземно буде вдячний за несподіване піднесення, – ідеальна кандидатура.
Версія друга – фінансово-корупційна, про яку говорять у коридорах влади, але яку ще не усвідомили і про яку не знають у музеї. Музей має багато проблем, але одна з найнагальніших – заміна системи опалення та встановлення нового котла. Після кількох років переконувань та прямого втручання київських чиновників цьогоріч у бюджет області окремою стрічкою вставлено витрати на придбання нового котла.
Встановити точної виділеної на це суми не вдалося: хтось стверджує, що заплановано на такі витрати більше 3 млн. гривень, дехто говорить, що прикінцева сума становить навіть менше 2 млн., але всі переконані, що сума, що має піти на потреби модернізації опалення у музеї у будь-якому випадку вимірюватиметься мільйонами.
Зрозуміло, що у такій ситуації обласне управління культури не могло собі дозволити не контролювати і не впливати на призначення нового директора, що так скоро має підписувати папери на мільйони гривень.
І знову ж у цій ситуації фігура малопомітного, точніше зовсім непомітного, але підконтрольного колишнього працівника департаменту культури, є більш ніж прийнятною: він, як типовий продукт і плід адміністративної системи, чудово розумітиме, що, як і де підписувати, а заодно й мовчатиме про бізнес-інтереси, розрахунки і прибутки усіх учасників корупційної схеми. Загальновідомо, що будь-який котел можна придбати на півціни, знайти фірму, що оформить папери на будь-яку ціну, а решту – спокійно розділити між учасниками оборудки.
Версія третя – власне музейно-організаційна, у справедливості якої переконують кілька науковців, який мають досвід «спілкування» із музейними фондами. Так от, на їхнє переконання у музейних фондах вже зараз бракує чимало експонатів. Їхню відсутність пояснюють кількома причинами, але самого факту це аж ніяк не змінює.
Будь-яка нова і незалежна людина почала б урядування у музеї з наведення ладу як у фондах, так і щодо фінансової дисципліни, про яку також постійно пліткують у музеї та навколо нього. А цього нікому не треба!
Всі ці версії за своєю суттю вибудовуються у струнку систему: колишня директора вирішила будь-що залишити після себе директором цілком їй зобов’язану людину, нездатну на жодну ревізію і самостійність, і в цьому своєму прагненні знайшла повне порозуміння із керівництвом департаменту культури Львівської ОДА, яке в особі свого ж працівника побачила слухняного і безсловесного виконавця будь-якої волі згори – як у фінансових питаннях, так і в усіх організаційних справах.
Саме тому, знаючи про неоднозначність ситуації й розуміючи можливі наслідки неминучих скандалів, відкидаючи пропозиції всіх інших претендентів на директорство, вирішено було йти все ж йти на ризик таємного, непрозорого, підкилимного призначення формального керівника, бо практичні вигоди від його поставлення мали б перевищути усі незручності і скандали.
Наш народ і так не надто любить владу, а тут вчергове нібито навмисно все зроблено так, аби дискредитувати владу в очах львівської наукової і музейної спільноти, аби усім показати, що цим останнім призначенням ті, хто мав би турбуватися за розвиток культури, релігії і музейництва, насправді вкотре переплутали державні та приватні інтереси.
Але це питання радше навіть не для інтелектуальних дискусій, а для прокуратури, зокрема, відділу, який займається протидією корупції в органах влади.
У квітні у музеї історії релігії активно святкували 40-річчя від часу заснування цього закладу. І, власне, цей ювілей, а також останні події, пов’язані з призначенням колишнім директором свого наступника спричинили в музейному середовищі показові, хоч дещо й саркастичні дискусії щодо того, яка назва більше підходить згаданому музеєві – релігії чи атеїзму.
Звісно, коли подивитися на працю і досягнення всього колективу музею, в якому працює близько сотні працівників, то доречність теперішньої назви не викликає сумнівів і заперечень. Але коли дивитися на спосіб дій і мислення як керівництва музею, так і його безпосередніх керівників наступного щабля, то напрошується висновок, що назву треба змінювати – на музей атеїзму!
Своїми діями, ці люди дискредитують заклад і показують, що люди, які нібито мають справу з релігією, насправді можуть діяти як найпереконаніші атеїсти і безпринципні політики, коли заради досягнення приватних і корисливих цілей усі моральні принципи втрачають силу і сенс.
P.S.
Більшість відповідальних осіб вже озвучили свою позицію щодо ситуації з призначенням директора музею історії релігії у Львові, а тому Варіанти не стали турбувати чиновників та громадських діячів повторно, зібравши їх коментарі в одному місці.
Голова Львівської ОДА Віктор Шемчук:
«Особа, яка на цій посаді, відповідає всім необхідним кваліфікаційним вимогам. Рішення прийняте, на цьому поставлена крапка. Ми працюватимемо в тому складі, який є. Це – моє кадрове рішення, яке було прийняте після того, як розглянули кілька кандидатур».
Керівник департаменту культури Львівської ОДА Наталія Гамкало:
«Призначення директора музею історії релігії відбулось без порушень, згідно з законодавством, за погодженням з Львівською облрадою, яка є власником установи, є розпорядження голови Львівської обласної адміністрації. Призначили людину професійну».
Директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк:
«Мусить бути оголошений конкурс, щоб не чиновник обирав, а представники громадськості. Цього не було. Сам процес призначення був кулуарний. Громадськості потрібно до цього поставитись суворо, і тому звернемось до керівника області. Адже будь-який чиновник призначається через конкурс, а тут якесь середовище захотіло свою особу, і це неприпустимо. У нас останнім часом непрофесіоналів призначають у музеї».
Депутат Львівської облради Олесь Старовойт:
«Тут мова йде швидше про кошти, які треба освоїти, і швидше шукали людину, яка б ці кошти швидко освоїла».
Коментарі за матеріалами Радіо Свобода та Галінфо.