Коли йдеться про долю твоєї землі, половинчастих рішень не існує.
Є біле і чорне. Або українська мова, пісня, ідентичність, або чужа культура і чужий господар у твоєму домі. Все інше – сіра порожнеча, з якої Україні важко буде вибратись. Порожнеча, в яку ригівські недобитки за сприяння різноманітних космополітів, хочуть зіштовхнути нашу державу, – це іржавий цвях у домовину нашим сподіванням на цивілізоване життя у своїй європейській країні.
Відмовитись сьогодні від свого національного – це знехтувати пам’яттю борців за Україну. Це зрадити Героїв, які відстоюють нашу честь у російсько-українській війні.
Тут, у Львові, за тисячу кілометрів від бліндажів і мінних полів, ми мусимо задуматися: що можемо зробити, аби не допустити повзучого реваншу і не оголити тил. Передусім, вважаю, маємо осмислено поставитися до парламентських виборів 21 липня. Жарти і пісні – це чудово. Але в мирний час. У нинішні часи потребуємо патріотизму, честі, компетентності та відповідальності. Тож потрібно обрати до парламенту людей, здатних створити у ньому форпост національного духу, плацдарм з якого проукраїнські закони із міццю танків увійдуть на кожен клаптик нашої землі.
Чому я йду до Верховної Ради України? Тому що вважаю це своїм обов’язком. Ми вже не раз гідно протистояли медведчукам і януковичам. Маючи такий досвід зможемо протистояти тим реваншистам, що піднімають голови, і тим, хто дискредитує сьогодні впроваджувані реформи.
Легше за все здатись. Але важче йти далі і «лупати сю скалу» – продовжувати розпочате, бути «не у тренді», озвучувати ті речі, які є непопулярними – в той час, як інші б’ють на емоції та задурманюють голови пустопорожніми шоу.
Будучи студентом львівського університету імені Івана Франка у 90-тих роках, я долучився до об’єднання «Нова хвиля» і почав займатися активною громадською діяльністю. А після його закінчення, у 2000-2002 роках – навчався у Мюнхені в Українському Вільному Університеті, що вважається колискою українського національного руху. Тому я завжди вірив і вірю у силу молодих ініціативних людей, у їхніх запал бути рушіями змін, бо сам був таким. Але, вважаю, що поряд повинні бути хороші вчителі, як у нас свого часу були Віктор Пинзеник, професор Іво Полулях та інші відомі українці. Кажуть, «великі вітрила може надути тільки сильний вітер». Переконаний, що найкраще, коли та сила буде підкріплена ще й досвідом.
За останні п’ять років на законодавчому рівні досягнуто більше змін, аніж за всю попередню історію незалежної України. Зокрема, у сферах обороноздатності, децентралізації, медицини, освіти, дерегуляції бізнесу, захисту нашої мови та культури.
Що зроблено? Доходи місцевих бюджетів зросли більш, аніж утричі. У понад два рази скорочено кількість ліцензій для підприємців. Україна піднялася у рейтингу легкості ведення бізнесу. Частка ЄС в українському експорті уже складає понад 42% і надалі зростає. Тепер усі державні закупівлі проводяться через систему ProZorrо, завдяки якій за 4 роки вдалося заощадити майже 80 млрд. гривень. На оборону держави скеровується понад 5% ВВП. Україна більше 3 років (з 26 листопада 2015 року) не купує газу у Росії. Українська музика витіснила російську попсу, а на кіноекрани вийшли «Крути», «Гуцулка Ксеня», «Симон Петлюра», «Кіборги», «Сторожова застава»… За два роки безвізу понад 2 мільйони українців вільно відвідали країни ЄС, здійснивши 33 мільйони поїздок. Майно будь-якого чиновника тепер можна перевірити.
Чи достатньо для нас цих зрушень і змін? Звісно, їх замало, але їх цілком достатньо, щоби ствердити, що ми звільнились від оков Росії і вийшли у своє вільне плавання. Тому я пишаюся, що є безпосередньо дотичним до цих змін. Продовжуючи цей шлях зможемо «розбити скалу і роздробити граніт».
Водночас розумію невдоволення людей, що далеко не всі злодії сидять у тюрмах, а корупціонери й далі пхають волохаті лапи у державну казну і кишені громадян. Усвідомлюю, який пласт роботи лежить перед нами у цій царині, але готовий працювати. Тільки прошу усвідомити: без зовнішнього ворога нам буде набагато легше навести лад у власній хаті.
Моя позиція однозначна: ті, хто їздять на коліноприклонство до Росії – слуги кремля, а хто заграє з агресором і перекреслює здобутки України – зрадники. Вілкул, Новинський, Добкін, Шуфрич, Мураєв мають сидіти. Але не у Верховній Раді. Тому мені дуже шкода, що генеральному прокурору і керівництву держави не вистачило політичної волі винести їм вирок. На жаль, не реформовані суди – це пряма відповідальність колишнього президента.
Що натомість відбувається сьогодні? П’ята колона кремля (за ініціативою того ж таки Новинського) вимагає скасувати закон про державну українську мову. «Недолюстрований» колишній адвокат Коломойського Андрій Богдан є главою Адміністрації Президента. Екс-радник Януковича Андрій Портнов повернувся в Україну і тепер веде «Злочин і покарання» на проросійському NewsOne. Медведчук купив ЗІК і може купити ще два телеканали. Представник президента в уряді Андрій Герус зізнався, що обіцянки Зеленського знизити тарифи були жартом. У Харкові порушили закон про декомунізацію і повернули проспекту ім’я радянського маршала Жукова. Представник «Слуги народу» Олександр Дубінський назвав гасло «Слава Україні» – нацистським.
За такими повідомленнями очевидно стоїть прихована духовна окупація України. Їхня мета – оплески і реванш, а не Україна зі своєю ідентичністю. При чому вони купуватимуть популярність в народу всіма способами – яскравими спалахами, від яких темнітиме в очах і тікатиме дорога з-під ніг.
Усвідомлюючи всю існуючу загрозу реваншу проросійських сил та відповідальність перед Українським народом за майбутнє держави, готовий надалі відстоювати національні інтереси України.
Найперше – не допустити відкату назад як у політичній, так в економічній сферах, зберегти незмінність євроатлантичного курсу України, визначеного Революцією Гідності. Відстоювати пришвидшення судової реформи із незалежними судами як важливої складової подолання корупції. Підтримувати подальше ґрунтовне реформування освіти і медицини, правоохоронної системи, зокрема кримінальної поліції. Доопрацювати закон «Про зовнішню трудову міграцію» і не допустити подвійного оподаткування доходів заробітчан.
Вважаю також за потрібне проштовхувати інноваційні пропозиції щодо реформи податкової системи, митної та прикордонної служб, працювати над запровадженням накопичувальної пенсійної системи та цивілізованого ринку землі одночасно з жорсткими обмеженнями щодо кількості землі «в одних руках».
Остаточного ухвалення чекають важливі економічні законопроекти, над якими я працював як секретар комітету з питань промислової політики та підприємництва. Йдеться, зокрема, про законодавчі ініціативи щодо залучення інвестицій у нові виробництва через мережу індустріальних парків із новими робочими місцями та розвинутими територіями, а також щодо розвитку дорожньої інфраструктури, реконструкції мостів та електростанцій, через такі інструменти як державно-приватне партнерство та концесія.
Дуже важливими залишаються питання продовження українізації, посилення захисту нашого інформаційного простору, підтримка активної, талановитої молоді, а також ініціатив з охорони довкілля та розвитку спорту.
Переконаний, що будувати щасливі і комфортні міста ми зможемо тільки у незалежній державі – зі своєю мовою та ідентичністю, без медведчуків, їхніх «слуг» та інших зрадників.
Розраховую на Вашу підтримку на виборах до Верховної Ради. Вірю, що «нам призначено скалу сею розбить».
Михайло Хміль, кандидат у народні депутати у 115 виборчому окрузі