Микола Савельєв: Найголовніше завдання – це вижити, фізично та фінансово

Розмова з головним редактором львівської газети Ратуша Миколою Савельєвим.

Варіанти розмовляють з головним редактором львівської газети Ратуша Миколою Савельєвим.

Як себе позиціонує медіа, яке ви очолюєте?

Ратуша – одна з найперших незалежних газет в Україні. Наша цільова авдиторія – мешканці Львова та Львівської області. Я не слідкую за тим, хто нас передплачує, але гадаю, що це переважно військові, оскільки ми чимало пишемо про армію та війну на Сході. А ще пенсіонери, а от молодь – досить мало, оскільки їх більше цікавлять онлайн-видання. 

Тематика газети розмаїта: скандали, кримінал, політичні події, культура, соціальні  проблеми, які нині виникають у суспільстві. Намагаємося охопити все, що вдається зробити малим штатом працівників. Наразі штат газети – це 10 працівників (на момент роздержавлення був 21 співробітник). Нам довелося провести значне скорочення. Чимало людей звільнилося через малі зарплати. 

Одна справа, звісно, мати доброго спонсора, який гріє тебе грошима та вдає, що не має до тебе жодного стосунку, а зовсім інша – самим тягнути цього плуга, заробляти, як колись казав один політик: "чесними способами – жебрацтвом та крадіжками". У нашому випадку – це різноманітне жебрацтво. Раніше була пропозиція лягти під одну проросійську політичну партію (ми категорично відмовилися), а нещодавно запропонували підтримати одного політика, який, ймовірно, піде на президентські вибори. На останню пропозицію ми ще не відповіли. 

Щодо спецпроєктів, то ми намагалися подаватися на Спільнокошт, щоб зробити в редакції майданчик для обговорення важливих суспільних питань місцевого рівня. На жаль, наші проєкти не пройшли. Намагатимемося готувати мікрогранти. Коли були ще комунальним підприємством, то мали значно більші шанси отримати цей грант. Нас фінансувала Львівська міська рада, але ми воювали про незаконних дій міськради та міського голови Львова. 

У нас були пропозиції перейти повністю в онлайн. Але я переглянув львівські сайти та зрозумів, що дивлюся на один в різних форматах й бачу всі решта. Не хочеться ставати одним з багатьох. Ми, звісно, розвиватимемо свій інтернет-проєкт, але наразі все залежатиме від фінансування. Наразі його майже немає, а тому що ми живемо чесною працею, а нею можна відкласти не гроші, а хіба солі в колінах.

Як карантинні обмеження вплинули на діяльність вашого медіа у 2020-21 роках?

У нас на початку карантину ніхто не захворів. Пізніше лише одна співробітниця мала позитивний тест, після чого ми ввели суворі обмеження. Я перехворів на коронавірус ще у 2020 році, весь час хвороби пролежав вдома, а тому був першим, хто в редакції вдягнув маску. Охоронець ходив, протирав спиртом ручки дверей, оскільки ніхто не розумів звідки бралася хвороба.

І до нині ніхто не розуміє того, чому майстри спорту помирають, а бабусі виживають. У нас в редакції всі щеплені, хоча переважно навіть зараз працюють дистанційно. З одного боку – це великий плюс, а з іншого – великий мінус. Тому що ми майже не маємо живого спілкування між собою, а я можливості впливу на дисципліну в колективі.

Місцева громада вважає Ваше медіа важливим для себе?

Безперечно, що місцева громада вважає наше медіа важливим з декількох причин. По-перше, тому, бо що маємо інтернет-версію – публікації перемощуються в соцмережах. Наш тираж тримається на рівні 3-5 тисяч, але цього нам недостатньо для проживання, тому що вартість газети становить лише 5 гривень.

На мою думку, дещо поспішають, ті, хто кажуть, що друкована преса вже приречена. Наприклад, у Чехії та Польщі кіоски повністю заповнені газетами. Звичайно для того, щоб медіа читали, необхідно публікувати ексклюзивні матеріали та добру аналітику, а от спеціалістів бракує. По-друге, що ми активно працюємо на поширення своїх резонансних матеріалів, особливо тих, які мають скандальний відтінок.

І третє це те, що мене часто кличуть на ефіри, де підписують – Микола Савельєв – головний редактор газети Ратуша, а тому людям стає цікаво дізнатися, що ж це за видання. Також я активно займаюся волонтерством, як і вся наша редакція. Ми надсилаємо на фронт посилки, допомагаємо пораненим, влаштовуємо збір коштів на лікування та навіть допомогли завезти декілька автівок на війну.

Визначте головні проблеми, які стоять перед вашим медіа у 2022 році?

Найголовніше завдання – це вижити, фізично та фінансово. Тут треба розуміти те, з чого наразі складається фінансування газет. Всі районні та деякі місцеві газети, зокрема, ми, пішли на роздержавлення, а отже, мала б бути якась постійна підтримка держави. Але цього не відбувається. Нам залишили лише на три роки приміщення за пільговою ціною. Майже 700 газет пішло на роздержавлення в Україні.

Гадаю, що ті газети, які вижили в районах, знайшли якогось спонсора чи лягли під владу. Відповідно й виникає запитання, а для чого роздержавлювали газети? Це робили для того, щоб газети стали по-справжньому незалежними. Нині я можу впевнено сказати, що наша газета незалежна. Незалежність – це усвідомлений вибір залежності. Хтось сказав, що дехто лягає під Ахметова, дехто під Пінчука, а хтось – під всіх потрохи. Ми намагаємося не переходити червоних ліній. І це чесно.  

Як ви збираєтеся розв'язувати головні проблеми вашого медіа? 

Нам завжди кажуть написати якийсь грант, але хто ж даватиме кошти під грант на друковані видання, що має статус приватного підприємства? Важко сказати. Ми, на щастя, ще в рабів не перетворилися та й не будемо. У нашому трудовому колективі лише демократичні стосунки. Чим ми зможемо торгувати? Лише власною совістю. 

НСЖУ чи інша профспілка якось представляють інтереси вашого медіа? 

НСЖУ – це громадська організація. У нас кілька сотень громадських організацій в області. Вони представляють лише інтереси тих, хто очолює їхнє керівництво, у цьому випадку – Національної спілки журналістів України. На мою думку, всі ці спілки треба ліквідувати, тому що це пережитки радянської минувшини. Я особисто ніколи не був в НСЖУ та просто не розумію, як саме вони можуть представляти інтереси Ратуші.

Як центральна влада може допомогти місцевим медіа працювати та розвиватися?

Створити фонд для роздержавлених медіа, які ще не загинули. Впродовж трьох років ці медіа показали те, що вони здатні триматися на плаву. У цей фонд надходили б державні кошти, які розподіляла рада фонду, до неї входили редактори газет. Прийшли кошти, поділили б порівну, а якісь певні суми залишили на журналістів, які захворіли чи на організаційні потреби. Звісно, що все це має контролювати держава. Це ж елементарно, але цим ніхто не займається.

Я взагалі дивуюся, що наші воріженьки до нині не скупили всі районні газети за копійки. У Росії чи медведчуків легко б вистачило на це грошей. Вони могли б скупити та друкувати в них про те, що Україна – це країна-невдаха. 

Держава могла просто профінансувати папір та друк. Поставила б умови друкувати матеріали лише українською мовою та на безоплатній основі ставити публікації загальнодержавного значення. Так би держава дбала за свою безпеку та зробила б вагомий внесок у розвиток місцевих і регіональних медіа. 

Як відбувається співпраця вашого медіа з місцевою владою?

Вони надсилають те, що ми маємо висвітлювати. Львівська обласна рада має свій план, Львівська облдержадміністрація – свій, а Львівська міська рада висвітлює діяльність міських депутатів. Ми беремо інформацію скрізь потрохи та дотримуємося власних принципів. Цю інформацію проплачують за чітко встановленими розцінками.

Чи запрошуєте ви на практику студентів-журналістів?

Звичайно. Нехай приходять, але потрібно вміти писати та мати в голові хоч трішки логіки. 

Інтерв'ю створене в межах проєкту "Організаційна підтримка незалежних місцевих медіа", який реалізується ГО "Атом" у партнерстві з ІА "Варіанти" за фінансової підтримки Чорноморського фонду регіонального співробітництва (BST) у межах програми ЄС "Прямуємо разом". Зміст інтерв'ю не обов'язково зображає погляди ЄС.