Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
Дві круглі дати були на минулому тижні: 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС і 50 місяців від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Які висновки зробило з атомної катастрофи людство, а особливо наш північний сусід?
Більшість сучасних громадян України можуть знати про аварію, її наслідки і вплив на суспільство лише з розповідей, публікацій, художніх творів та наукових досліджень. Адже сама подія, яка протягом багатьох років була однією з центральних в житті тоді ще існуючого СРСР, України та Білорусі, відійшла на задній план через давність події, отих самих Мойсеєвих сорока років.
Будівництво чотирьох реакторів Чорнобильської АЕС типу РБМК-1000 відбулось завдяки тодішньому президенту АН СРСР академіку Александрову. Такі ж реактори були збудовані на Ленінградській, Ігналінській, Смоленській та Курській електростанціях. Основним позитивом конструкції таких реакторів вважалося використання низькозбагаченого урану (1,8%) для виробництва великої кількості енергії. Хоча проскакувала інформація, що ці реактори проєктувалися для подвійного використання, тобто виробництва не тільки енергії, але і збройового плутонію, який був побічним продуктом ядерної реакції в них. Проте повна мовчанка відносно цього не дозволяла підтвердити вказаний факт.
За своєю традицією СРСР старався замовчати наслідки аварії. Проте масштаб був настільки великий, що сліди радіоактивної хмари виявили в Скандинавських країнах та Великобританії. Отже прийшлося все оприлюднити, правда через аж 23 дні. Постраждали мільйони людей, було завдано величезних збитків, наслідки тривають аж до сьогоднішнього дня.
Як комуністична держава ставилася до долі своїх громадян можна судити зі знаменитої фрази тодішнього голови комітету з атомної енергії СРСР Андраніка Петросянця: «Тєхніка новая, острая, наука трєбуєт жертв». Хоча були і інші випадки, як, наприклад, академік В. Легасов, який був одним з керівників комісії з ліквідації наслідків аварії. Він першим і чи не єдиним підняв питання про недоліки конструкції такого типу реакторів, що старанно відкидалося тодішнім партійним керівництвом, Академією наук і всім атомним лобі. Та й МАГАТЕ тоді зайняла мляву позицію, що вона й робить до цих пір. Врешті Легасова знайшли повішеним у власній квартирі. Офіційна версія – самогубство на фоні депресії. Дивно, бо наступного дня він мав оголосити результати розслідування причин катастрофи на АЕС. При цьому у магнітофонному посланні про результати розслідування частина запису чомусь виявилася стертою. Додамо, що академіка зненавиділо все атомне лобі СРСР, в т. ч. Інститут атомної енергії імені Курчатова – розробники цього типу реактора. В результаті провину скинули на керівництво станції і шість чоловік засудили від двох до десяти років ув’язнення. Про конструктивні прорахунки — ні слова.
Які висновки було зроблено в т. ч. політичним і військовим керівництвом СРСР та сучасної росії? Чи усвідомили вони що можна, а що недопустимо навіть під час війни? Дрімучість у даних питаннях і відсутність елементарних уявлень про небезпеку жартів з мирним атомом і навіть інформації про аварію проявилась в окопуванні росіян у рудому лісі і фразі Картаполова про те, що під час Вєлікой отєчєствєнной там копали землянки партизани і тому жодної небезпеки нема. І це говорить людина в чині генерал-полковника, віком 63 роки, який би мав пам’ятати ті події. Ну і путін понаставлявши масу систем ППО навколо своєї резиденції не усвідомлює, що до його улюбленого Валдая від Чорнобиля всього 700 км, а від радіоактивної хмари і опадів жодні «Панцирі» не захистять.
Та й Лукашенко, коли погоджувався на вторгнення росіян у чорнобильську зону, в силу віку мав би пам’ятати, про наслідки аварії для Білорусі, як і про те, що коли вітер повіяв на москву, то брати-слов’яни без всіляких сентенцій осадили радіоактивну хмару на Білорусь, чтоби масквічі нє пострадалі. Ну і МАГАТЕ під час всіх сучасних подій, а особливо обстрілу конфаймента, який будувала вся Європа, веде себе тонісінько, як і сорок років тому. Такий ось зараз рівень очільників РФ, які взагалі не розуміють що творять, і постійні інциденти на Запорізькій АЕС – тому підтвердження.
У 1986 році сталася ще одна аварія, яку також не вдалося замовчати, і яка стала потрясінням для громадян. Це зіткнення в бухті Новоросійська круїзного судна «Адмірал Нахімов» і сухогруза «Петро Васєв». З 1243-х людей на борту загинуло 423, з яких 267 українців. Провину знову скинули на двох капітанів і все.
Ці дві події спричинили глибоку моральну травму тодішніх громадян СРСР та виглядали як карма або по сучасному – чорний лебідь. Вкупі з афганською війною, що тривала вже сьомий рік та шаленою економічною кризою внаслідок гонки озброєнь вони були не останніми факторами, що привели здавалось непорушний СРСР до краху всього через п’ять років.
Символічне присвоєння на минулому тижні імені Фелікса Дзержинського академії ФСБ говорить про намагання московських чекістів повернути час назад і перебудувати державу навіть не за брежнєвським, а за сталінським взірцем. Адже це Дзержинський вперше ввів в практику принцип позасудових покарань, знамениті «тройкі», чого не було навіть в царській росії і що поступово відновлюють нинішні його послідовники. Принаймні обнулєніє на фронті у своїй армії. Що таке ВЧК зрозумів навіть Ленін, який у свій час написав «Надо подвєсті под расстрєл чєкістскую сволочь!» Але було вже пізно. Сволочь множилася і нарешті захопила всю державу. З подачі «демократів» Єльцина і Собчака, до речі.
Чи рухається історія по спіралі, побачимо. Проте українські удари по росії, особливо катастрофа в Туапсе, щонічні нальоти на російські міста аж до Уралу, пожежі на НПЗ, нічна стрілянина і вибухи, постійні звуки сирени повітряної тривоги видається заставляють щось ворушитися у мізках росіян. Принаймні вони перестали радіти щодо СВО і почали запитувати» «За что і пачєму?». А 50 місяців безнадійної війни, потік трун і величезні кладовища якось зменшують число бажаючих заробити, трохи повоювавши. Чи це все не є початком прильоту чорного лебедя вдруге? Недаремно ж московські чекісти всіляко замовчують про все що відбувається на території рашки і посилюють цензуру та репресії. Значить бояться. А нам, очевидно, судилося для того лебедя збудувати хороше гніздо на московських болотах.