Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Основною подією минулого тижня був ажіотаж навколо мирних переговорів у форматі США-Україна-РФ, які відбувались під акомпанемент масованих атак українських міст. Дивне поєднання, але, звичайно, не для росії. Недарма 3-го та 7-го лютого відбулися дві масовані ракетно-дронових атаки, ціллю яких, відповідно, стали Київ і вже західні області.
Загалом випустили 968 цілей, з яких 856 безпілотників та 110 ракет з яких 38 балістичних. Всього уразили 88% цілей. Основними цілями ворога на заході були Бурштинська і Добротвірська ТЕС, високовольтні підстанції 750 кВ то 330 кВ. а також трансформаторні підстанції АЕС з метою розірвати енергосистему України та заблокувати атомну генерацію.
Те, що два удари відбулися з інтервалом всього у чотири дні та якраз у мороз та під час переговорів в Абу Дабі, підкреслює той факт, що росіяни дійсно накопичували ракети й безпілотники для масованих ударів, відволікаючи увагу на ніби то тижневе енергетичне перемир'я, про яке Україна чомусь дізналася за два дні до його закінчення.
З'явилася злива інсайдів, припущень, коментарів у медіа та іншої інформації щодо результатів тристоронніх переговорів, можливості укладення мирної угоди та, звичайно, виборів як наступного етапу політичного життя. Пропускаючи традиційні твердження про те, що переговори ідуть чудово, сторони досягнули прогресу, а до миру залишилося декілька дюймів, маємо наступні основні факти.
Статус переговірних груп зріс і у них зі всіх боків посилили військову компоненту, зокрема на рівні високопоставлених представників армійських і розвідувальних кіл. Можна припустити, що розмови точилися навколо таких питань, як формат військ на можливій демаркаційній лінії, як вона виглядатиме, як буде здійснюватися контроль за припиненням вогню, яка має бути реакція у випадку порушення тощо. Власне тому всі сторони мабуть і назвали переговори конструктивними.
Жодних коментарів щодо змісту розмов переговірники не дають, що дає широкий простір для припущень і спекуляцій, а також відвертої дезінформації.
Окрім тристоронніх зустрічей паралельно йшли переговори Україна-США щодо гарантій безпеки та запобіганню повторного нападу. Начебто погодились, що контроль за дотриманням режиму припинення вогню на лінії довжиною 3000 км здійснюватиме США, оскільки ніхто крім них таких технічних можливостей не має.
Україна має бути серйозно озброєна, щоб бути здатною відбити напад, оскільки стає зрозуміло, що ніхто особливо не захоче заходити у війну зі своєю армією.
Україну приймають у Євросоюз у 2027 році, на що не дуже погоджуються європейці, вважаючи цей час дуже малим. Все це має статися до травня, оскільки далі в Америці всі будуть зайняті проміжними виборами у Конгрес, де республіканці ризикують втратити владу. Але нічого не вирішили, поки все не вирішили. Хоча росія трохи і знизила тон, проте й надалі вимагає поступок територіями на Донеччині, відмови України від НАТО та визнання окупованих територій російськими де-юре, на що наша держава ніяк погодитися не може.
Стає очевидним, що американці з одного боку блокують доходи росії від продажу нафти, змінивши ситуацію у Венесуелі, захоплюючи танкери і домовившись з Індією про відмову від закупівлі російських вуглеводнів. З іншого вони, очевидно, тиснуть на Україну щодо територіальних питань.
Недаремно Зеленський, посилаючись на службу зовнішньої розвідки повідомив про пропозиції Дмітрієва, щодо спільних американсько-російських проєктів на фантастичну суму у 12 трильйонів доларів. Таку заяву разом із твердженням, що угода не може передбачати ні територіальних поступок, ні винагородження агресора не можна оцінити інакше, як контргру щодо можливих дій американців в обхід України, зважаючи на жадібність і безпринципність американського президента.
Зважаючи на всі фактори наразі є мало ознак того, що успіх у переговорах досягнуть до травня і тим більше у березні. Тому й швидкого проведення виборів в Україні, про що уже заговорили деякі оглядачі, не буде. Зрештою такі заяви виникають регулярно з 2023 року.
Ситуація на фронті жодним чином не вказує на будь яке згортання бойових дій. Навпаки, Інститут вивчення війни прогнозує новий російський наступ влітку, оскільки попри економічну кризу, путін й надалі впевнений, що він недалекий від перемоги, лише треба дотиснути Україну. Про це свідчать і останні інтенсивні нальоти, які б мали змусити українців до капітуляції, у яку так щиро вірять росіяни.
Проте, як відомо, Україна – не росія. Недавно КМІС опублікував останнє опитування громадської думки проведене 23-29 січня, тобто коли Київ та інші українські міста залишилися без електроенергії й тепла, а люди мерзли в лютий мороз у холодних квартирах. Результати наступні. Більшість українців (52%) категорично проти виведення військ з Донбасу, причому серед киян таких 59%.
На запитання скільки часу ви готові терпіти війну дві третини українців відповіли, що стільки скільки треба, причому ці дані не змінилися від жовтня 2024 року. При цьому серед киян, які найбільше страждають від цьогорічних обстрілів, таку позицію займає аж 72% мешканців. Одним словом терор діє навпаки очікуванням терориста. Така позиція українців дає сильне опертя нашій владі мати тверду позицію на переговорах і впевнено протистояти ослабленій економічно росії та тиску американців.
А нас найімовірніше чекає продовження війни до того часу, поки економічна ситуація в росії не стане критичною, а в Україні не з'являться власні балістичні ракети, як впливовий аргумент на переговорах.
Фото: Фб GeneralStaff.ua