Проблема наркоманії для українського суспільства, як хитромудрий кубік-рубік для не надто кмітливої дитини: крутимо-вертимо, а зібрати все докупи ніяк не вдається. Мабуть, високими цифрами, невтішною статистикою та сумними тенденціями уже нікого не здивуєш, не налякаєш і не переконаєш. То ж, спробуймо обійтися без них. Може тоді синє, жовте, червоне і зелене нарешті стануть на свої місця.
Синій. «Як побачиш наркомана, бий його як таракана»: як, хто і з ким бореться...
Щороку кількість наркозалежних в Україні зростає. Попри це, міліціонери невтомно і браво звітують про блискавичну діяльність, чудове розкриття злочинів та виконання квартальних планів. Відчуття, наче українські правоохоронці та справжня наркоманія існували усі ці роки у паралельних реальностях.
Насправді ж стражі закону десятки років боролися не з наркоманією, а з наркоманами. З часом все більше українців переходили до категорії – «наркоманів-виродків», які не мають права на співчуття чи допомогу, і, звичайно ж, стрімко зменшувалася чисельність мешканців нашої країни. Вирішення проблеми стражі закону бачили найпростіше: вколовся – сховали до в'язниці. Більшість наркозалежних, які вчинили злочин, одразу ж засуджували до ув'язнення.
Поза тим лікарі та правоохоронці уже давно переконують – наркозалежні – такі ж члени суспільства, як і кожен з нас, вони потребують лікування, реабілітації та, найперше, чіткого усвідомлення суті їхньої проблеми. Бо ж з «їхньої» вона уже давно перетворилася на нашу. Нічого не вдієш, далі заплющувати очі на проблеми та потреби цієї досить великої категорії українців не вдасться.
Повертаючись на свободу, колишні ув'язнені вже не мають шансів на нормальне життя. Хворі на гепатит, туберкульоз та ВІЛ/ СНІД наркозалежні стають ізгоям у суспільстві і продовжують поширювати хвороби Україною. «У 1995-1996 рр. в Україні почалася епідемія ВІЛ, СНІДу. Досі ми не можемо оговтатися, адже ця ситуація підтримується репресивною системою правоохоронних органів», - говорить керівник програм політики та адвокації «Міжнародного альянсу з ВІЛ, СНІДу в Україні» Павло Скала.
А система ця невблаганна - в Україні посадити можуть за дрібку маріхуани, знайдену у кишені підлітка і тоді «юний експериментатор» нехай забуде про світле майбутнє. Лише нещодавно заговорили про декриміналізацію статті за зберігання наркотичних речовин без мети збуту, а також підвищення нижньої межі наявності наркотиків, за якою настає кримінальна відповідальність. Для довідки, у нас вона значно вища, ніж у Європі та й навіть у Росії. Упійманий «на гарячому» наркоман немає ніякої альтернативи. Шлях один – до тюрми. Однак, як показав досвід європейських країн, значно ефективніше запропонувати людині вибір: ув'язнення або примусове лікування та реабілітація.
Зелений. «Наркомани на городі»
Нас, 150 людей, учнів шістьох класів зігнали до купи до актового залу та увімкнули страшний-страшний фільм про наркоманів-безхатченків і їхнє нерадісне буття. Після цього хвацький дядько-міліціонер втомлено повів мову про здоровий спосіб життя, наприкінці додав: побачу когось з вас із цигаркою – нею ж нагодую. Ось такою була профілактика вживання наркотиків у моїй школі, років 6 тому. І щось мені підказує, що відтоді методи профілактики зовсім не змінилися.
«Існує потреба проведення диференційованої профілактики у школах. Адже до дітей різного віку повинен бути різний підхід. Окремо варто проводити профілактику і з групами ризику. Усього цього немає. Ми навіть не маємо приміщень для цієї профілактики. Досі вона не була дієвою», - говорить головний лікар Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру Мирослава Кабанчик.
Профілактичний вплив повинен бути розрахований на конкретні соціальні та вікові групи. Мішенню для наркоторговців нашої країни стають діти заробітчан, які, на перший погляд, живуть у цілком благополучному і безхмарному світі. Вони красиво одягнуті і добре харчуються, однак, як говорять наркологи, дефіцит батьківської любові та уваги часто штовхає їх у прірву, з якої в українській реальності вони навряд чи виберуться.
Щоб усе це побачити і належно оцінити потрібні професіонали. Та, у нашому суспільстві підхід до проведення профілактики важко назвати серйозним, обдуманим, чи, тим паче, концептуальним. Які там психологи чи наркологи? Переважно діляться своїми роздумами на тему наркозагрози рядові міліціонери, які не мають ні належної освіти, ні розуміння дитячої психології. Невже для 15-річного підлітка буде авторитетною думка людини у формі?
Жовтий. Викривлене бачення
Можновладці демонструють свою рішучу протидію поширенню наркоманії посиленням контролю за обігом наркотичних речовин та прекурсорів. «Якщо в аптеці не можна буде купити трамадол, то й наркоманів не стане», - мислять вузьколобі. Втім на практиці ці заходи мають зворотній ефект. Справді – зворотній. Це - не жарт і не вигадка підступних, але креативних лібералів.
«Наркозалежні знаходять інші препарати, які вживають замість тих, доступ до яких ускладнено. Утім ці речовини мають дуже токсичну дію, вони завдають значно більшої шкоди здоров'ю наркозалежного, калічать його та скорочують тривалість його життя», - пояснює Мирослава Кабанчик.
А тим часом страждають від суворості можновладців онкохворі та інші люди, лікування яких потребує використання наркотичних речовин. В Україні доступ до медичного застосування опіоїдних анальгетиків аж надто суворий, чомусь навіть для лікарів.
«Сьогодні доступ до наркотичних речовин для лікарів настільки ускладнено, що багато із них узагалі не хочуть призначати їх хворим. Але люди страждають від нелюдського болю і не можуть обійтися без ліків. В нас існує навіть межа використання знеболювальних засобів. Хворі, які мешкають у селах, узагалі не мають можливості ними скористатися », - наголошує виконавчий директор ВТО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Леся Брацюнь. Зі її слів, правоохоронні органи розглядають лікарів як наркоторговців, а хворих - як потенційних наркозалежних. А це порушує права людини.
Не охоче торгують «невигідними» ліками і мережі аптек. Ніхто не хоче потрапити до тюрми за «не за правилами» продані таблетки. Цим користають ті, хто хоче заробити будь якою ціною. Лікарі розповідають, на Львівщині опіоїдними знеболювальними торгує лише одна мережа аптек, ця фірма – монополіст, то ж і ціна за одну капсулу на дві гривні вища, ніж у інших областях. Ті, хто терпить нелюдський біль щодня, продають усе своє майно, аби отримати полегшення. Отакі то пироги.
Червоний. Бути гуманістом означає мислити тверезо
Державна служба з контролю за наркотиками нещодавно уклала Нову національну стратегію щодо наркотиків. Зараз вона на стадій громадських слухань, на яких присутні не лише правоохоронці та чиновники, але й лікарі-наркологи та представники громадських організацій. Останні, до речі, будучи вільними від гніту репресивної державної системи, роблять найбільше для наркозалежних. Напевне тому, що розуміють: вони - люди.
Але повернімося до стратегії. У суті її нарешті лежить принципово новий підхід до однієї із найбільших проблем нашої країни. Не минуло й 20 років, як фахівці провідних установ України врешті дійшли висновку, що необхідно терміново відмовитися від карального, кримінально-правового вектору наркополітики. Натомість обрати профілактично-лікувальну стратегію, адже саме вона є найбільш плідною.
У стратегії йдеться про те, що наркоманів потрібно не судити і саджати, а лікувати і реабілітувати.
Нарешті в Україні заговорили про докорінну зміну у суспільстві стереотипів ставлення до наркозалежних. Усі ці люди потребують якісного лікування та соціальної допомоги. І не лише під час перебування на волі, але й – за гратами. Чиновники на силу погодилися й з тим, що варто запровадити також і замісну підтримувальну терапію. Це – видача наркозалежним агоністів опіоїдів, а саме - метадону. Так, так, за державний кошт наркоманам даватимуть наркотики. Спитаєте чому? Аби в країні знизилася смертність, злочинність та зменшилося поширення СНІДу. Це складно зрозуміти, і усвідомити, але інакше – не можна.
Кубик склався
У державі вирішено – потрібно боротися перш за все за зниження попиту, бо саме він, як відомо, породжує пропозицію. У документі Стратегії врівноважено ризики. Документ визначає природне місце кожного у війні із наркоманією: лікарі повинні лікувати: і звичайних пацієнтів, і онкохворих, і наркозалежних. Правоохоронці - садити до тюрем наркобаронів, а не зневірених наркоманів, які працюють за дозу. Школярі - зрозуміти перспективи залежного життя.
А як же решта суспільства? Начебто далекі від цієї проблеми, українці повинні усвідомити: наркозалежні також хочуть жити і вони, попри ненависницькі аргументи пуритан, мають на це право.
Наступним етапом стратегії будуть плани впровадження її у життя, окремі для кожного регіону. Уже сьогодні лікарі та громадські лідери стверджують – якщо прописані у стратегії принципи почнуть втілювати у життя, ми вийдемо на значно вищий рівень боротьби із наркоманією.