Наталія Дунич: Своєю перемогою я завдячую танцям
19-річна львів'янка із щирою усмішкою зуміла підкорити собі Київ. Наталка Дунич стала 3 віце-міс на конкурсі «Міс Україна 2012». Вона пишається своєю рідною мовою і у всьому дослухається до порад старших сестер. Розмова з однією із найкрасивіших дівчат Україна.
Наталю, усій Україні дуже цікаво, що ж відчуває дівчина, коли одягає корону Міс?
Звичайно, це були надзвичайні і неповторні емоції. Думаю, що будь-яка дівчина, яка одягає корону, безмежно щаслива. Я навіть не підозрювала, що можу стати однією із переможниць, але дуже хотіла цього, мріяла з дитинства.
У конкурсі «Міс Україна» ти береш участь вдруге. Вперше серед найкрасивіших українок ти була у 2010 році, тоді ти увійшла до 6 найкращих, але корони так і не здобула. Чи це розчарувало вас?
Спочатку я почувалась трішки розчарованою, але родичі та друзі переконали мене у тому, що увійти до фінальної шістку це вже величезне досягнення. То ж я не засмучувалася, а раділа і пишалася цим результатом.
Як сталося так, що ти вдруге потрапила на конкурс?
Заявки я не подавала, мені зателефонували із оргкомітету і запропонували приїхати. Я чекала дзвінка на минулорічному конкурсі, але так і не дочекалась. То ж цього року зовсім не сподівалася, що мене запросять. Скажу чесно, я вагалася, але друзі мені порадили, що воно того варте. І – ось результат.
Чому зателефонували саме тобі? На конкурсі ж уже була одна представниця Львівщини?
Справді, ще одна львів'янка була. Вона трохи здивувалася, побачивши мене, але я їй пояснила, що потрапила сюди не зі своєї ініціативи. Зрештою, виявилося, що разом навіть краще, набагато веселіше. Інші ж дівчата довідалися про те, що я уже брала участь у «Міс-Україна», за кілька днів до конкурсу. До мене навіть кілька разів підходили і запитували, чому я знову приїхала. Я ж відповідала – запросили. Хтозна чому, мабуть, таки я їм сподобалася! (сміється)
Ти була єдиною україномовною учасницею. Як ти себе почувала у спілкуванні із журналістами, дівчатами? Можливо тобі було незатишно?
Навпаки, я пишалася тим, що розмовляю рідною мовою. Та й журналісти найчастіше підходили по інтерв'ю саме до мене. Їм було цікавіше почути мою українську мову, поговорити зі мною, ніж з іншими конкурсантками.
А твої конкурентки....
Під час підготовки до конкурсу я жила у кімнаті із ще однією дівчиною зі Львова та конкурсанткою із Вінниці. Утрьох ми спілкувалися лише українською. А от з іншими дівчатами не дуже контактували. Конкуренції є конкуренція. Особливих інтриг не було, однак дівчата одразу ж «розбилися» по групках. Скажімо так, ніхто не шукав нових знайомств. Я потоваришувала із учасницею із Вінниці, ми й досі підтримуємо стосунки.
На конкурс Міс-Україна дівчата приїжджають задовго до фінального дійства у оперному театрі. Протягом двох тижнів вони готуються до цього.
Майже два тижні підготовки ми мешкали у шикарному готелі під назвою «Автограф». Годували і обслуговували чудово. Особливо це стосується їжі. Нас балували різноманітними смаколиками: різними пастами, запеченими лососями, шашликами. Та я не набрали ваги, бо маю добрий обмін речовин. Навіть хочу трішки поправитися, та це мені не вдається.
За кулісами конкурсу було багато і українських, і всесвітньо відомих зірок? Ти почувала себе чужою між ними чи навпаки - влилася у богемну тусівку?
Чужорідним тілом я себе не почувала, але й своєю до кінця не була. Я ж - конкурсантка. От, якби я сиділа у журі... Тоді б я була зіркою і судила інших дівчат (сміється).
Коли дівчата виконували на сцені Танець лебедів, було помітно, що багато з них не вміють танцювати. Вам було важко серед них?
Як на мене, це проблема більшості українських дівчат – невміння танцювати. Дівчата, вчіться! Коли моделі виходили на сцену їм було нелегко, адже вони не мають навиків, не вміють рухатися перед очима сотень глядачів. Тому вони дуже нервуються, переживають, це помітно, і шкодить їм. А от я узагалі не переживала, адже танцюю з дитинства. Навіть намагалася допомагати їм, підказувати щось, але навіть це їм не допомогло.
Тобто, для того, щоб виглядати на сцені достойно, потрібно не лише мати красиву зовнішність, але й певний досвід і навики?
Безперечно, що це так. Чим більше людина буває на сцені, бере участь у показах та інших заходах, тим краще і гармонійніше вона себе почуває. Коли я не сцені, почуваю себе у своїй тарілці. Усі переживання залишаю за кулісами. Тільки-но я роблю крок уперед, на сцену, усі мої тривоги зникають, це - інший світ. Я, скажімо так, кайфую від того, що на мене дивляться, мені посміхаються, мені аплодують. То ж наголошую: дівчата, якщо ви хочете потрапити на такий конкурс, зробити модельну кар'єру, займайтеся танцями. Завдяки танцям виробляється хороша постава, ви матимете хороший вигляд на сцені. Крім цього танець наділяє людину особливою харизмою. Саме ця харизма й допомогла мені перемогти. Якщо б я не танцювала, я була б далеко у дванадцятці, а може й ще далі. Своїй перемозі, я завдячую танцям!
Як змінилося твоє життя після конкурсу?
Насамперед з'явилися нові, корисні знайомства, мене запросили на фото-сесії для львівських та київських журналів. Роботу безпосередньо від титулу Міс я не отримала. Та після перемоги надійшло запрошення від мого модельного агентства «Браво». Я їду до Данії, фотографуватимуся для Інтернет-магазину одягу.
Робота моделі у Львові належно оплачується, дівчата мають стабільний прибуток?
На жаль, у Львові фешн-індустрія не розвинута. У Києві ще так-сяк, але також не дуже. Аби заробити гроші, потрібно їхати за кордон. Модель у Львові, якщо й матиме раз на місяць роботу, то й це вже добре. Мені було б цікаво попрацювати у Європі, заробляти достойно. Однак, все таки я люблю рідне місто. І. якби усі ці можливості мав Львів, було б чудово.
Яким брендам надаєш перевагу? Який твій образ, які стилі тобі ближчі?
Смаки у мене дуже різні: я ношу і міні-спідниць, і максі - по кісточок. Усе залежить від того, куди я йду. А от у повсякденному житті, взуваю кросівки і джинси. Я надаю перевагу темним тонам: чорному, коричневому. Улітку все ж одягаю яскравий одяг. Багато брендових речей у мене немає (сміється). Та все ж, коли можу собі дозволити, надаю перевагу взуттю «Giuseppe Zanotti», джинсам Bikkembergs, Dsquared. Одяг на щодень, як і більшість дівчаток, купую у магазинах на кшталт ZARA чи BERSHKA. Останнім часом я почала шити собі одяг, вигаданий самотужки. На зиму я пошила ось цю шубку, яка зараз на мені. Переважно створюю свої моделі і намагаюся їх втілювати у життя.
А чи є такий одяг, який би ти нізащо не одягла?
Паранджу (сміється). Загалом усе, що модно і мені пасує, я вдягну. Немодного ж у моєму гардеробі не буде.
Я бачу, що у тебе на пальці обручка, ти виходиш заміж? Твій обранець олігарх чи звичайний львівський юнак? Ти познайомилася із ним уже будучи відомою моделлю?
Справді, моє серце уже зайняте і я виходжу заміж. Та мій наречений – не олігарх, це - дуже гарна і приємна людина.
Наші стосунки почалися значно раніше, аніж моя модельна кар'єра. Я подобалася йому ще тоді, коли мені було лише 15. А от звернула на нього увагу вперше завдяки імені! Моя сестра товаришувала із його другом, від неї я і почула ім'я Лямін. Воно зацікавило мене своєю екзотичністю. Тоді я вирішила поглянути як виглядає хлопчик із таким іменем і він мені сподобався. Однак спілкуватися ми почали у Інтернеті, соціальних мережах. Я тоді була у Таїланді із балетом, у якому працювала. Коли ж повернулася, ми почали зустрічатися.
Я знаю, що у тебе є ще дві сестрички. Вони також займаються модельним бізнесом?
Я – наймолодша у сім'ї. Мої сестри – не моделі, колись вони як і я танцювали. Але чомусь закинули. Моя найстарша сестра - Роксоляна також цього року виходить заміж. Середуща – Ружена уже два роки у щасливому шлюбі. Із сестрами ми завжди радимося і щодо одягу, і щодо життєвих ситуацій. Я дуже вдячна їм за підтримку!