Наталія Піпа: Сила не в кулаках, а в сміливості та розумі
Розмова з народною депутаткою України Наталією Піпою.
Варіанти розмовляють з народною депуткою України Наталією Піпою (партія Голос) про силу жінок та буття жінок-нардепок у Верховній Раді України.
Здавалось би нам, дівчатам, пощастило народитись і жити в той час, коли жінки вже досить давно вибороли право реалізувати себе практично в будь-якій сфері та професії. Ми живемо вже не в 19 столітті, а отже право голосувати, воювати, а то й займати керівні посади, мало би сприйматися як належне. Однак, питання, чи вдалося таки на практиці позбутися минулих печерних упереджень та гендерної дискримінації, й досі лишається актуальним.
Згідно даних Звіту з глобального гендерного розриву 2018 року (Global Gender Gap Report), який презентував Світовий економічний форум, Україна займає 65 місце за індексом гендерної рівності (в рейтингу серед 149 країн). Цей показник базується на співвідношенні нерівності між чоловіками та жінками в таких сферах, як: економічна участь і кар'єрні можливості, освіта, здоров'я, політичні права й можливості. За критерієм "Жінки у парламенті" ми взагалі посідаємо 121 місце.
Так, рівень представництва жінок у Верховній Раді України далеко не найкращий. Лише в результаті цьогорічних виборів до Ради обрались 87 депутаток (20,52%), тоді як в Раді минулого скликання їх було всього 53 (12,5%). Досі зберігається така тенденція, що чим менша значущість мандата або керівна посада, тим легше жінці потрапити до органів влади. Особливо малою є концентрація політикинь у галузі керівництва державними та економічними процесами.
То чим ж зумовлена така ситуація? Чи справді лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою? Саме про це мені й вдалося поспілкуватися з народною депутаткою України, львів'янкою Наталею Піпою.
Ви мріяли стати політиком?
Себе маленькою я пам'ятаю, що в сім'ї в мене тато зі заходу України, мама – зі сходу-центру, відповідно я завжди бачила дві різні точки зору і дві різні культурні дискусії. Тоді, звичайно, я це так не усвідомлювала. Пригадую випадок з дитинства. Я була тоді в лікарні, але на денному стаціонарі, і прийшов тато та повів мене дивитися на Площу Ринок, коли піднімали перший синьо-жовтий прапор України. Це була Львівська Міська Рада і я чітко пам'ятаю заповнену Площу Ринок і той прапор, а мені близько 6 років. Але розмови про Україну у нас були чимось таким загальним, звичайним процесом, це було так як дихати або співати.
Згодом у 13 років я пішла в Пласт. І не з великих патріотичних поривів, а просто тому, що було цікаво. І там ми більше почали говорити про все. Пласт є дуже доброю школою демократії та самоорганізації, тому що ми від дитинства вибираємо собі гурткових, ми вирішуємо що робити, а що не робити. Я швидко зрозуміла, що від того, як ми разом проголосуємо, ми зробимо або те, або інше і як можна до цього готуватися. Тобто це було мені цікаво, і я розуміла завжди, що під лежачий камінь вода не тече.
Коли я вже пішла на роботу і у нас спершу не було ні відпускних, ні лікарняних, то я пішла говорити з дирекцією. Адже, якщо не впливати на процес, то він не змінюватиметься.Ще давно я не думала ставати політиком, не мала якогось особливого поняття що це. В нашій родині всіх, хто багато говорив, називали "політиканами" або "націоналістами" або ще щось, але з часом ці слова для мене перестали бути негативними.
І от коли, власне, була історія зі Сквером гідності, то я й розпочала знайомство вже не з теорією, а з практикою роботи Львівської міської ради, прокуратури, суддів тощо. 23 жовтня 2014 року ми (9 жінок та 1 чоловік) блокували трибуну Львівської міськради, щоб визнати цей сквер "Сквером гідності". В той момент я дивилася на тих 90 депутатів, які там були, і зрозуміла, що більшість з цих людей вчилися гірше за мене в школі та університеті, а це було після Майдану, де загинули мої близькі знайомі. Я весь Майдан не могла їсти, пила лише йогурти, бо ніяк не могла зрозуміти, як в 21 столітті можуть стріляти та вбивати людей в моїй країні. Також я не могла зрозуміти те, як можна за хабарі отримувати документи. Оскільки та незаконна забудова, яка мала бути в сквері, мала документи, які на неї видали незаконно. Була підозра, що їх видали за хабар.
Коли ми розпочали весь цей процес, то я вже стояла на трибуні вся під адреналіном, і розуміла, що якщо не піду я, і такі як я, то для змін мало шансів. Через рік після тих подій я спробувала балотуватися. В мене був непоганий партійний результат, точніше другий за кількістю виборців, які за мене проголосували, але мені так і не вдалося пройти. Оскільки я йшла не через політичні амбіції, а з бажанням змін, то я продовжила працювати далі не як депутатка, а як співзасновниця Кращого Сихова. Приблизно в той момент я зрозуміла, що варто спробувати потрапити і до Верховної Ради України.
Я не думала, що з такою великою підтримкою пройду до парламенту. Зрозуміло, що якщо політик хоче працювати на зміни, то він мусить мати вплив, а його мають знати. Навіть під час кампанії, коли одні говорили "та Боже, Наталя тут вже 5 років працює, її тут кожна собака знає", а інші питалися "хто то така, що такого вона зробила?" До слова, ми маємо помісячні звіти на сайті Кращого Сихова, також у мене є особистий сайт. І коли зараз ми отримаємо питання "А що ви зробили?", то я багато не розповідаю, а просто даю лінк на звіт. Хай вже самі роблять висновки.
Чому в українській політиці так мало жінок?
У більш економічно розвинених країнах жінки мають можливість отримати кращу освіту та відчувати себе фінансово незалежно. Якщо дивитись глобально то, зараз на Землі найбільша кількість людей, яка тільки була. Відомий швед Ганс Рослінг, на Теді можна відшукати його виступи, написав книжку "Фактологія". І там він говорить дві речі. Перше – все, чим ми живемо є міфами, які існували та були правильними, згідно статистики, ще 10 років тому. Друге – чим освіченіша жінка, тим менше вона народжує дітей, у неї забезпечений спосіб життя, і тому є шанс, що 9 мільярдів людей на планеті не буде.
Якщо говорити про Україну, то більш фінансово незалежними ми почали ставати тільки після 91-го року. І відповідно подекуди збереглось таке мислення і культура, що жінка має жити категоріями, які сформували колись німці: "Kinder, Küche, Kirche". Та час все більше показує, що жінки дуже добрі в комунікаціях і вони часто краще відчувають інших людей, кращі емпати. А за емпатією та комунікаціями стоїть майбутнє. Тому після того, як придумали памперси, а багато жіночої роботи замінила пральна чи посудомийна машинка, то в них з'явилось більше часу на освіту та інші справи. Жінок стало значно більше всюди, крім хати. В Україні цей процес триває і він щоразу посилюватиметься.
Якщо згадати з таких смішних речей, то кажуть, що у Верховній Раді раніше ніколи не було черги в жіночий туалет, але нині вже є. Аллан і Барбара Піз пишуть, що чоловіки переважно розуміють тільки чоловічу мову, жінки – і чоловічу, і жіночу, а найкращими лідерами є ті, що посередині та можуть зрозуміти обидві сторони, відчувати й розуміти мову комунікацій. Гадаю, що жінок буде щоразу більше і це привноситиме лише гармонію. Якщо у 2015 році говорили про те, що, якщо ти молода жінка, то значить в тебе менше шансів пройти, ніж у старшого чоловіка, то цьогорічні вибори в Верховну Раду України показали протилежні речі. Я перша жінка, яка виграла цей округ, і багато чоловіків заявляли, що відтепер це буде найкращий округ, оскільки його представляє жінка.
Чи виникали у Вас труднощі під час виборчої кампанії через те, що Ви жінка?
Переважно з моїм конкурентом Юрієм Михальчишиним, який постійно поширював різні теорії про мене: "що та Піпа зможе?", "от Михальчишин прийде, порядок наведе", "замість листя на деревах будуть висіти сепаратисти" чи інші провокаційні слогани, які він роздавав людям. Було навіть таке, що з наших волонтерів знімали футболки, і є велика ймовірність, що під час цих погроз йшлося про питання ЛГБТ. І що? Дали собі раду. Бо сила, власне, не в кулаках, а в сміливості та розумі. Але теорії такі поширювали, це природно, є багато людей, які мають іншу думку, і це також природно.
Чому, на Вашу думку, лише дві партії нової Ради, ЄС та Голос, мають найбільшу частку жінок у своєму складі?
Це насправді цікаве запитання. Всі, крім Батьківщини, партійні лідери є чоловіками, але тут, напевне, також йдеться про відкритість тих чоловіків і розуміння, що не від статі вже залежить, а від компетенції. У тій ж Батьківщині, де лідером є жінка, чоловіків таки значно більше. Хоча жінки там достатньо активні та помітні, знаю, зокрема, Альону Шкрум та Ольгу Бєлькову.
Наскільки активними є жінки у парламенті?
Пригадую нашу з чоловіком теорію, що жінки, які приходять в політику можуть можуть бути дієвішими за середньостатистичного чоловіка у політиці, бо чоловіки приходять в політику з різних причин, а жінка, яка вже дійшла до політики, буде, зазвичай, достатньо сміливою та активною. Якщо брати Верховну Раду України, то трохи важко порахувати, оскільки є виступи підготовлені і там одна кількість людей, а є виступи з місць і це дещо інакше. Жінок в українському парламенті, як на мене, важко не помітити.
Чи відчувається гендерна дискримінація в стінах Верховної Ради України?
До цього часу головами комітетів переважно є чоловіки, а це серйозний показник, оскільки саме від голови комітету багато чого залежить. З жінок на чолі комітетів я можу пригадати лише двох. Наразі навіть спікером парламенту став чоловік, заступник – теж чоловік і так аж до віце-спікерки. Відтак гендерна дискримінація у ВРУ все ще відчувається. Але й жінки у парламенті також різні. Є такі, що як чоловік відкриватиме їм двері, то вони будуть за це сваритися. Я собі з того клопоту не роблю, якщо там хтось хоче відкрити двері, то будь ласка. Не хочете, то я і сама собі відкрию, це не проблема. Але якщо мені треба виступати і він не дає слова, то я прийду й скажу йому, що я про це думаю.
Як можна зробити політику більш доступною для жінок?
Через закони. До речі, в новому виборчому кодексі це забрали, а от у старому ще були квоти, які відігравали свою роль. Квоти реально впливають. Знаю один випадок у Львівській міськраді, коли не пройшов один депутат, а його колишня помічниця – так. Маю на увазі, що її взяли лише через квоти. У нинішній ситуації жінки десь фактично самі займатимуть ці місця. Зазвичай політиками стають не ті, хто розумніший чи більший експерт, а ті, які є кращим комунікатором. Тому гадаю, що у жінок у цьому питанні все буде добре.
Чи Вам вдається поєднувати кар'єру та сімейне життя?
Це поки що те, чому я ще навчаюсь. Вчуся певні години не користуватися інтернетом, і не проводити весь час у дискусіях чи спілкуватися телефоном, оскільки це виснажує мозок. Це правильний підхід і він дуже добре впливає на клімат у сім'ї. Наразі мій чоловік завжди зі мною і я йому дуже дякую за підтримку, бо я направду би сама цього всього не витягнула: поїздки вісім разів на місяць і перебування в Верховній Раді. Дуже допомагають з дітьми батьки чоловіка. Намагаємося це все поєднувати та всьому давати раду. От наприклад, пропонують сьогодні мені у позаробочий час чергову зустріч, але в дитини свято в школі, і тому я кажу вибачте. Але позаробочий час балансувати найтяжче, і тому я вірю, що надалі мені це вдаватиметься краще.
авторка: Діана Скрипник