Дозволити собі стати мисткинею у 45 та ще й під час пандемії, про яку українці вже забули - це про Анну Жукову.
У Львові, який прихистив її на початку Війни, Анна створила серію світлин “Незворотні зміни”.
Анно, рада знайомству! Ми знаходимося посеред виставкового проєкту “ОДА ДО РАДОСТІ”, де є і Ваші роботи. Розкажіть про себе, як Ви стали мисткинею?
Насправді все моє доросле життя оберталося навколо культури та мистецтва. Я довго працювала на телебаченні та в кіно. Але дозволити собі стати саме мисткинею мені вдалося десь у віці 45 років. Шлях почався від арт-фотографії, якої я навчалася у школі MYPH у Сергія Мельниченка та Романа Пятковки. Потім відвідувала майстер-класи Каті Ситої з колажу, згодом подалася на опен-колл на резиденцію спільноти і пройшла його. Як резидентка Cutout Collage Art Project беру участь у всіх проєктах спільноти.
У виставковому проєкт “ОДА ДО РАДОСТІ” представлені мої цифрові колажі та цифрові фото з серії 2024 року «Сонний щоденник». В той період ще не було звички ігнорувати небезпеку і я дуже часто, а подекуди щоночі бігала в укриття. Це породило такий стан, коли ти подекуди вже не розрізняєш: що реальне, а що тобі сниться. Я була ніби в лімбі своєї підсвідомості, але межу ще не перетнула. Всім, хто залишився в Україні, я впевнена, знайомий цей стан.
Ще така особиста деталь. Коли я працювала над серію «Сонний щоденник», а створювала її дость швидко, тяжко захворіла моя собака Хуха, яку часто приймали за вовка на світлині, що представлена на виставці.
Вона померла рівно на наступний день, як я закінчила роботу. Я вдячна їй, що дала мені можливість закінчити серію і закінчити саме її зображенням.
Чи покидали Ви Україну, як почалося повномасштабне вторгнення у 2022-му?
Ні, Україну я не покидала, лише перші три місяці провела у Львові. Перші півтора місяці були, як в тумані, я мало що пам’ятаю з того періоду, окрім того, що тоді робили всі: десь комусь допомогти переїхати, комусь передати щось корисне з за кордону, сконектити людей…
Згодом, я почала брати у руки фотокамеру і знімати, деякі світлини увійшли у серію «Незворотні зміни», одна з них зараз знаходиться у приватній колекції у Франції.
Ви зараз у Києві, чи безпекова ситуація впливає на Вашу творчість?
Так, я зараз у рідному Києві і саме це впливає на мою творчість безпосередньо - я відчуваю своє коріння і це живить мене та мою творчість.
Щодо небезпеки - для мене вже зараз це неприємний, але звичний фон.
Зараз я працюю з фотографією, цифровим та аналоговим колажем. Я відчуваю фотокамеру та стилус, ніби продовженням мене. Ще практикую наївний живопис.
З малювальним приладдям інша історія. Не маючи художньої освіти, я сприймаю пензлі скоріш, як виклик та стимул до щоденного покрокового розвитку.
Які творчі плани на майбутнє?
Тут я практикую стратегію маленьких кроків (усміхається), тож, прокачати майстерність, освоїти нові інструменти, брати участь у виставках, ярмарках. Та й вижити теж непоганий план, така собі програма-мінімум.
Авторка Ольга Шалайська